А тим часом в Києві: протест наростає

Київський протест суттєво відрізняється від того, що відбувається у Львові. Справа не лише у регіональних відмінностях, але й у тому, що в Києві зосереджені всі урядові споруди та ключові фігури політичного процесу.

Також принцип організації самого Євромайдану різниться. Бо в Києві студентство є великою частиною  процесу, але вони ним не керують, у Львові ж натомість вони навпаки лишаються контролюючою силою. Які прогнози і що далі? Ділюся спостереженнями.

Організація містечка

Ситуація надзвичайно змінилася в порівнянні з першими днями протестів. Нині фактично більшість центральної території — це табір. Майдан оточений парканами із залізних та дерев’яних блоків, з боку Інститутської зробили «київську ковзанку» - частину бруківку залили водою і тепер там слизько. Мітингувальники кажуть: аби «Беркут» не прийшов.

Якщо до 30 листопада (переломного моменту Євромайдану, коли «Беркут» жорстоко розігнав людей о 4 ранку) містечко трималося довкола певного центру — головної стели на майдані, то зараз помітна сегментація сил. Одні тримають майдан Незалежності, інші — організовують колони для блокування урядових споруд, треті працюють з міністерствами — МВС, Міносвіти. Наприклад, сьогодні студентські активісти протестували під Міносвіти, оскільки нібито усім, хто зараз на протестах, погрожують штрафними санкціями і навіть виключенням з університетів.

Фактично вся центральна система охоплена наметами, бочками для обігріву людей та символічними барикадами, також відчувається посилення охорони, яка чітко спостерігає за порядком всередині табору.

Також помітно збільшилась кількість людей, вони змінюються, зокрема, протягом двох останніх днів відчувається приплив сил із Івано-Франківська та інших міст Західної України. У Будинку профспілок вже багато днів поспіль діє штаб, де можна погрітися, поїсти, а для журналістів діє прес-центр. Тут я бачила журналістів з усіх усюд — зі США, Франції, Польща, Туреччини і, звісно, України.

Що далі?

Якщо у 2004 році опозиціонери знали хоча б умовний план дій, то зараз це абсолютно не відчувається. Починаючи з саміту у Вільнюсі, де на запитання кількох журналістів, що ж далі, відповіді стосувалися виборів 2015, але аж ніяк не плану дій зараз. 3 грудня у Будинку профспілок відбувся брифінг опозиційних лідерів — Яценюка, Кличка, Тягнибока. Вони не запропонували жодного конструктивного рішення подальших дій. Це форма заради форми. «Давайте блокувати Адміністрацію Президента», але ні слова, чого ми хочемо, які наші цілі зараз.

На моє переконання, унікальність історичної миті полягає не лише в можливості усунення Партії регіонів від влади, але й висунення вимог до існуючих опозиційних членів, а також допущення в політичне коло нових лідерів.

Опозиція взяла на себе велику відповідальність: стала стримуючим фактором протестів,а також координатором порядку дій на майдані. Проте розпочинали протести ще 21 листопада не політики, а журналісти та громадські лідери, далі налагоджували роботу Євромайдану також представники громадського сектору. Тому виникає питання: чи готові політики зараз бути поміркованими і випрацювати план дій? Бо критичний відсоток населення здатний визначати свої подальші дії самотужки, але більшість таки чекає рішення від опозиційних лідерів.

Ефект колективності

Є небезпечний ефект, який яскраво був помітний на провокації, яка сталася 1 грудня біля Адміністрації президента у Києві. Ефект колективних дій, коли особистість починає втрачати власну точку зору і піддається загальним діям, які часто можуть бути хаотичними. На моїх очах біля АП кілька хлопців просто виривали бруківку і кидали в «Беркут». Сумніваюсь, що у цей момент вони усвідомлювали всі наслідки своїх дій. У таких гострих ситуаціях треба спробувати повернути людині індивідуальне мислення, бо питання не в тому, що кинути і куди бігти, а заради чого, яка мета?

Зараз у Києві спокійна атмосфера, після проваленого голосування про відставку уряду відбувається процес пошуку рішень в різних колах.

На вулицях

На вулицях Києва за різними оцінками перебуває близько мільйона людей. Атмосфера спокійна, присутні різні прошарки населення — від студентства до працівників малого та середнього бізнесу.

Цілі протестувальників також видозмінюються. Першочергово стояло питання про підписання угоди про асоціацію з ЄС, але після розгону Майдану 30 листопада – про покарання усіх причетних до цього, починаючи з голови МВС Захарченка, а зараз вже стоїть питання про відставку уряду. Чи значить це, що асоціація була лише формальною зачіпкою?

До сьогоднішнього дня Захарченко не відповів за розгін 30 листопада. Але відомо, що лише міністр мав право за законом дати наказ «Беркуту» реалізувати такий сценарій.

Вулиці Києва зараз нагадують часи революцій 20 століття — вогнища, намети, дрова, паркани і барикади, багато чоловіків у камуфляжі і постійний гучний тон зі сцени. Ситуація незрозуміла і щодня змінюється.

За словами екс-президента Польщі Олександра Квасневського, 48 наступних годин «революції» будуть вирішальними. А тим часом в інтернеті знову є інформація про можливий штурм у Києві…

Катерина Гладка, Школа журналістики УКУ