А у відповідь тиша?

Думаю про ВО Свобода і тих, хто з ними об’єднався, так само, як пише про це Тарас Возняк.

Думаю  про ВО Свобода і тих, хто з ними об’єднався, так само, як пише про це Тарас Возняк.

Маю до них такі ж запитання.

Мені дуже хотілося б приєднатися до десятків, сотень схожих написаних текстів і, як фундамент під будинок, закласти їх під своє бачення.

Знаю, що так думають  про ВО Свободу і компанію чимало людей. Але думають  у приватних розмовах чи на ФБ. З відкритими, чіткими, зрозумілими публікаціями - проблема.

З досвіду знаю, що ніхто не стане на захист  Возняка, коли його мочать свободівці  у блогах Української правди.  Боронь Боже. Не в галицьких традиціях публічно захищати своїх.

Але до позиції чи думки може варто приєднатися? Щоб було видно, що є не одиниці, а хоча б якась купка людей, яка оцінює  ВО Свободу інакше, ніж адепти чи зомбовані, чи ті, хто шарпає за ниточки.  Щоб тим, хто ще вагається чи сумнівається, дати опору, дати шанс приєднатися до когось, дати надію на виживання.

У тих  бочках бруду у блогах на УП  згадується і Зарваницька ініціатива, і  середовище УКУ, й історики. Чому така зловіща мовчанка у відповідь? То думають вони так само, як Возняк, чи ні? То обстоюють вони спільно позицію, чи ні? То прикривають вони "своїх" у випадку нападу, чи ні?

То можна нам, простим смертним, делегувати цим середовищам наші сумніви і страхи перед новітнім нацизмом, чи у тих середовищах здають «побратимів» без бою?

Чи є взагалі ті середовища?

Відгукніться, чи що. Незатишно якось. Ваших б’ють.