Аудит культурних подій Львова. Березень-квітень

Два весняні місяці зібрали у свою колекцію культурних подій багато цікавих, емоційних заходів. Зокрема референти аудиту культурних подій, що відбулися у Львові, відзначили заходи Французької весни та Львівського міжнародного дитячого фестивалю, дві неоднозначні прем’єри львівських театрів, гастролі київської опери та альбом-монографію.

Нагадаємо, однією із засад аудиту є відсутність рейтингу, а лише визначення найцікавіших явищ. Референти – Наталка Космолінська, Божена Городницька, Ірина Магдиш, Ліда Мельник, Аліна Небельмес, Тарас Федорчак.

Отож, подіями двох весняних місяців стали :

1. Виставка живопису  Володимира Богуславського (Національний музей у Львові ім. А. Шептицького) -  без перебільшення усі знайомі, котрі побували на відкриття виставки, говорили тільки одне: «Бачили!? Це прекрасно!». Окрім незбагненно насиченого кольору, роботи сповнені якимось невловимим гумором.  

2. Французька весна у Львові ( за сприяння посольства Франції в Україні і Французького альянсу у Львові) потішила як цілісний культурний захід. Хоча у попередні роки складалося враження, що фестиваль французької культури якось видихається, цього року він просто надихнув. Багато різних, а головне: багато якісних подій. Варто віддати належне місцевим партнерам: виставка французького плакату із Тулузом Лотреком на чолі була витягнута із запасників Музею етнографії. Особливим був також концерт французького джазового гурту «Тріо з низів». І знову, окрім чудового виконання на різному інструменті (окрім класичних ударних, клавішних і духових інструментів, грали також на баняках, покришках, будильниках і ще бозна на чому) був гумор, чого майже ніколи не зустрінеш на музичних концертах у наших залах…

3. Львівський міжнародний дитячий фестиваль (ГО «Форум видавців», Палац мистецтв) – насичена різнорідна програма. Яскрава і неординарна подія фестивалю – виставка ілюстрацій до дитячих книг, яка зібрала широке коло художників і графіків, що працюють над образним рядом літератури для дітей. Величезною популярністю відвідувачів фестивалю користувались майстер-класи: 120 годин (!) безкоштовних (!) майстер-класів для всіх охочих. Оригінальними за формою і змістом викладу були майстер-класи «литовської команди»: художниці Сігуте Ах та її колег…

Попри те, що два дні з трьох фестиваль працював у робочі (і навчальні) дні, було дуже багато дітей. А головне, що на Фестиваль ходили цілими родинами і не раз, бо вхід був на всі заходи вільним.

4. Гастролі Національної опери України ім.Т.Шевченка (у Львівському театрі опери і балету ім.С. Крушельницької) – нарешті до нас почали приїжджати театри, і львівський глядач може порівнювати й оцінювати. Наприклад, глядач оцінив хорошу львівську оперну режисуру, бо київська виявилася ніякою, нудною, статичною. Натомість із музичним оформленням у гастролерів усе було гаразд. Отак не побачиш чужого – не оціниш свого. Тож місцевий патріотизм – справа обізнаності і широти поглядів, і його нам не створять туристи в нашій опері, а тільки ми самі. Якщо будемо туди ходити.

5. Презентація альбому-монографії Віти Сусак «Українські митці у Парижі». Книжка стала результатом багаторічної дослідницької праці авторки і її достойним вінцем. Одне із тих видань, яке, маючи англомовну і, у перспективі, франкомовну версію, презентуватиме українську культуру в світі, і нарешті поверне митців різних національностей, але вихідців з України, додому - їх врешті перестануть вважати представниками російської, французької, єврейської, польської культур.

6. Прем’єра вистави « Лісова пісня» (Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса) – велика театральна подія. Усі референти одноголосно це визнали. Одначе враження від прем’єри – неоднозначні. Найбільше суперечок викликала режисерська версія трактування постаті Лукаша як інфантильного недоумка і використання чистої російської мови для реплік умовно негативних героїв. Умовно, бо у своєму світі вони нормальні, а у світі Мавки – емоційні злочинці. Філософія очевидна, якби не та російська, яка відразу переводить виставу із філософського виміру у примітивний політично-провокативний. Дивіться самі. Референти – люди суб’єктивні. Тарас Федорчак, наприклад, вважає, що «різка і в багатьох моментах несподівана концепція викликає полярні думки і сприйняття, хибує на деякі подієві і логічні нестиковки, але за видовищністю, емоційним впливом і загальною контрастною вибудуваністю залишається однією з найзначніших подій сезону. А крім того (важливо!) є таким прочитанням класики, яке безумовно зацікавлює молодь, що зараз рідкісна рідкість!»

7. Прем’єра вистави «Оскар і рожева пані» (Перший український театр для дітей і юнацтва) – це новий рівень для театру, це ще рідкісний приклад позитивної співпраці між львівськими театрами, театрами різних шкіл і принципів існування. Матеріал, для багатьох, хто читав книжку, дуже особистий, тому часом важко сприймати режисерську версію. Думки референтів розійшлися.

Також обговорювали інші події: святкування 85-річчя Бориса Возницького (хіт сезону – подарована пану Возницькому… позолочена лопата і книжка із назвою «Львівська галерея мистецтв. Колектив та його директор»); Міжнародний день пам’яток (гарна акція із кульками на пам’ятках і папірцями із написом, що сьогодні у них – уродини, а також екскурсія Андрія Салюка для охочих); проект «ETHNO’лялька» у Львівському палаці мистецтв, в експозиції якого було зібрано близько 600 різноманітних рукотворних іграшок (організатори не стоять на місці, а шукають форму і вираження фествиалю); виставка Анни Атоян у «Зеленій канапі» (філософська лірика); Фестиваль українського романсу ім. Квітки Цісик (дуже добра ідея, але суцільний організаційний безлад – від помилок у прізвищах і містах учасників до відсутності афіш).

Події, які заслуговують на увагу:

1. Виставка до 25-річчя Чорнобильської катастрофи у Музеї етнографії. Виставлені були не тільки вражаючі фото із етнографічних експедицій львів’ян до зони відчуження, але й експонати культури і побуту Полісся і саме того краю із запасників музею. Вражало, бо бачиш, яку культуру ми втратили.

2. Акція «Руки підтримують сонце» (МО «Дзиґа», «Мертвий півень», театр «Арабески») – це той рідкісний випадок, коли наше місто резонує на світові події. Ну чим ми можемо допомогти Японії? А нічим, у нас свої клопоти. Виявляється можемо, і тут важливі не так гроші (їх зібрали на концерті і передали у банк Японії) як співпереживання, відчуття себе частиною людського роду. Навіть коли тобі на концерті просто добре, то ти зичиш, щоб так добре якнайшвидше було і японцям.

АнтиКультурна подія, або «Гірчичник»

1. Гастролі Харківського оперного театру – опера «Князь Ігор» О.Бородіна та балет «Тисяча і одна ніч»  Ф.Амірова. Суцільна катастрофа. Русичі у штанях у горошок,  ліричний персонаж Кончаківна  віком десь під 60 і удвічі більшою масою тіла (коли вона зізнається у коханні, розумієш, що Володимир вирішує втекти з половецького полону зовсім не із патріотичних міркувань), «радянські» декорації і соцреалістична режисура зуміли повністю затьмарити місцями непогані вокальні дані виконавців. Доповнювала картину цілковита розбалансованість оркестру, хору та солістів. Ще був балет «Тисяча і одна ніч». Правда, танцювали харків’яни, за влучним висловом однієї з глядачок, «повз музику» (окрім єдиної виконавиці партії Шехерезади), що було помітно неозброєним оком навіть людям, далеким від балету. І знову ж таки, у цьому порівнянні всі, хто полюбляє нарікати на слабенький рівень львівського балету, мають над чим поміркувати.

2. Фестиваль польського кіно – впевнені, що ви про таке і не чули. Практично ніхто не чув. Організовував Польський інститут у Києві, який не повідомив не те що українську громадськість, а й своїх – ані у польському консульстві, ані у польських школах не знали про фест. І якщо минулоріч привозили на фест нові фільми, то цього разу хітом привезли фільм… 5 річної давності «Самотність у мережі».

3. Вистава «Невольник» (Театр ім. Марії Заньковецької) - ну що тут скажеш… Ну не піднімеш же руку на святе і не скажеш, що сам сценічний варіант Марка Кропивницького 1872 року за мотивами однойменної поеми Шевченка, драматургічно слабенький. Адже сам автор (Кропивницький) класифікував його як «замальовки»… Просто назвемо кілька моментів: лідером сценографічної думки стала суха гілляка спереду сцени, із прив’язаними до неї, напханими тирсою, червоними мішечками (це – калина!). А костюми, які, згідно з поясненнями, мали відійти від примітивного етнографізму, і тому герої були поголовно обряджені у світлу «ряднину», перетворили славних шевченкових козаків на натовп селян «без порток». До того ж, м’яка тканина дуже невигідно підкреслювала ну дуже вже неспортивні постаті заньківчанських «легінів»… Одним словом, для жіночої половини глядачів героїчна, за задумом, вистава, стала суцільним розчаруванням.

За спільною думкою глядачів, найбільш емоційно промовляло у «Невольнику» Шевченкове слово, яке лунало з-за лаштунків. І… динамічний відеоряд, змонтований з документальних кадрів Другої світової, ліквідації Чорнобильської катастрофи, світлин героїв УПА, Шухевича та Стуса, а у фіналі - кадрів народної ейфорії у дні Помаранчевої революції.

4. Голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк як головний коментатор культурних подій – якщо звичайно його про це повідомили. Так вирішила прес-служба ЛОДА. Журналісти вже звикли, що про коментар слід домовлятися із прес-службою. Так от відмовили львівському журналісту у проханні взяти коментар у нового начальника управління культури Сергія Бурка, зазначивши, що начальники аграрного управління та культури «мають працювати, а не давати коментарі. А усі події коментує Михайло Михайлович (Цимбалюк)». То, пане Михайле, чи сподобалося Вам оркестрове виконання побічної партії в увертюрі до опери «Князь Ігор»? Будемо вдячні за відповідь.

Повну версію – аудиту культурних подій у Львові можна прочитати на сайті ww.az-art.com.ua