Австрійські дискусії про милосердя

Історія 17-літнього львів’янина Максима Стасіва, у котрого   діагностували рідкісну вроджену патологію – синдром Ледда, несподівано спричинила в європейському медійному просторі дискусію про гуманізм, західні цінності, доброзичливість і її залежність від добробуту тощо. Найактивніше в цю дискусію включилися австрійські видання.

Ми вже знаємо, що нині з лікуванням хлопця складається все більш-менш вдало. Максим Стасів уже перебуває в індійській клініці Medanta Mediclinic Gurgaon Haryana, де його готують до надскладної операції.

Хоча ще зовсім недавно життя пацієнта перебувало в небезпеці, адже вже, здавалося б, узгоджена операція в австрійські клініці в Інсбруку ( Landeskrankenhaus Innsbruck) несподівано зірвалася. Австрійський медзаклад відмовився прийняти Максима Стасіва. Чи радше ні, формально не відмовив, але висунув апріорі неможливі до виконання фінансові умови.

Landeskrankenhaus Innsbruck

Серед звичних вимог, як то попередній аванс і банківська гарантія щодо виплат решти суми (хоча можна було зі суто гуманних міркувань відкласти вирішення цих питань на пізніше, аби не ризикувати життям пацієнта), керівництво клініки в Інсбруку несподівано зажадало погашення старих боргів інших колишніх українських пацієнтів.

Своє обурення з приводу такої негуманної поведінки фінансової дирекції австрійської лікарні висловив посол України в Австрії Олександр Щерба:

«За останні тижні Україна уважно стежила за долею Максима Стасіва, 17-літнього хлопця зі Львова, життя котрого перебуває в смертельній небезпеці і котрий терміново потребує трансплантації кишківника. Так сталося, що цей випадок від самого початку привернув увагу до Австрії – однієї з небагатьох країн у світі, де роблять такі важкі операції.

Докладалися великі зусилля, аби привезти Максима у Земельну клініку Інсбрука. Лікарі були вже готові. Трансплантат теж можна було отримати. А необхідні кошти (у вигляді пожертв) збирали українці по цілій країні. Була пожертвувана сума у 6 мільйонів гривень (200 тисяч євро). Багато хто готовий був віддати останнє, аби лише хлопець вижив.

Тепер – до найтяжчого питання: чому це не спрацювало? Після тривалого розмірковування клініка в Інсбруку виставила умови: 250 тисяч євро як аванс + 250 тисяч євро гарантії від австрійського банку + погашення боргів на 61 тисячу євро, залишених попередніми пацієнтами з України + гарантія, що хлопець не залишиться в Австрії.

Допоки всі ці умови не будуть виконані, дирекція лікарні попросила австрійське Посольство в Києві не видавати хлопцеві візу. В результаті мати хлопця марно провела три дні у Києві, чекаючи на візу, поки її син продовжував перебувати між життям і смертю у реанімаційному відділі львівської лікарні.

Підсумок. Візу так і не дали. Фінансові вимоги (спеціальне подвоєння суми через банківську гарантію) виявилися заважкими. Тож Максим полетів на операцію до Індії. І жодної проблеми з візою чи банківськими гарантіями.

Попри фіаско, я хотів би подякувати австрійським лікарям – за їхню оперативну готовність провести операцію. Висловлюю вдячність і колезі, послові Герміні Попеллєр, котра упродовж кількох днів перебувала на зв’язку з клінікою, аби отримати звідти згоду.  Я особисто дякую голові земельного парламенту Гервіґові ван Стаа,котрий долучився до справи – і багатьом іншим людям з добрим серцем в Австрії.
Тепер ми всі сподіваємося, що хлопцю все ж таки допоможуть – у лікарні, де меркантильні міркування не стоять на заваді порятунку людського життя. 

А фінансовій дирекції Земельної клініки Інсбрука та особисто дипломованому бухгалтеру Гансйорґу Шльоґлю бажаю фінансово успішного 2016 року».

Олександр Щерба​

Як відреагували на цей ганебний інцидент австрійські газети. Більшість тамтешніх видань, розкриваючи цю тему, радше ставали на захист львівського хлопця.  

Так, приміром, газета Der Standard, подаючи оціночний погляд цієї ситуації, звертається по коментар до відомого львівського публіциста й історика Василя Расевича.

«У самій Україні випадок з Максимом С. посприяв протверезінню щодо Австрії. Це враження, так пояснює Василь Расевич, склалося ще з виступу федерального президента Гайнца Фішера, котрий під час візиту Владіміра Путіна до Відня 2014 року висловився за необхідністю скасування санкцій проти Росії, оскільки “вони не приносять нікому користі”. “Країна, де все обраховується прибутком, повинна задуматися над своїм майбутнім, суспільство, де меркантилізм переміг загальнолюдські цінності, викликає занепокоєння”? – критично зауважив Расевич».

Водночас у австрійському суспільстві  Causa Maksym S. сприймається дуже неоднозначно. Наприклад під тими ж  статтями в австрійських виданнях можна прочитати дуже багато недоброзичливих коментарів. Наприклад:

«Це ми повинні соромитися? Та хай сам пан посол (Щерба – Z) соромиться. Країна, де уряд витрачає мільярди євро на озброєння, серйозно вимагає, щоб клініка в Інсбурку оперувала цього бідного українця?».

«Не бачу жодного скандалу в цій ситуації. Адже пацієнт – з України. Не можна всіх, хто потребує медичного обслуговування перевезти до Австрії й тут безкоштовно обслуговувати. Скандалом би було, якби австрієць мав би нагальну потребу в медичному обслуговуванні, а йому б відмовили. Але це зовсім не стосується випадку, описаного газетою. Тому я вважаю цю статтю маніпулятивною і власне скандальною».

«Скандалом би було, якби цю операцію провели безкоштовно, а покрили б її за рахунок нашого соціального страхування».

Проте підставою для оптимізму слугувало те, що було достатньо й співчутливих до Максима Стасіва коментарів і навіть критичних у цьому зв’язку до австрійської влади:

«Де наші демократичні й моральні принципи? Раніше казали: «Інші хай воюють, а ти, щаслива Австріє,  одружуйся». Тепер, складається враження, це гасло трохи переробили: «Інші повинні проливати кров за демократичні принципи, а ти, щаслива Австріє, насолоджуйся відсотками з грошей різноманітних злочинців, адже банківські схрони не смердять».

«Були часи, наприклад, після Другої світової, коли напівголодні австрійські діти отримували безкоштовне забезпечення, наприклад, в Іспанії. Там вони проходили фізичну й психічну реабілітацію. Але виявлена солідарність так скоро забулася. І та обставина, що нині ми стали однією з найбагатших країн світу, не зробила нас людянішими. Радше навпаки: скупішими, меркантильнішими, цинічнішими. Ми дораховуємо борги ІНШИХ пацієнтів на кошт цієї операції, аби за будь-яких обставин не зазнати фінансових збитків».