У церкві Йосафата, що в Червонограді на фресці зобразили чоловіка схожого на президента Росії Володимира Путіна. На картині він уособлює можновладця, що горить у пеклі. Така новація викликала бурхливе обговорення в цілій Україні.
Червоноградський Храм Святого Йосафата на Великдень здійняв фурор. Усе через настінну фреску, яку закінчили якраз до свят. По один бік від входу художники зобразили сцени з раю. А по інший – страшний суд. На чотириметровій стіні одразу кілька сюжетних ліній.
«Особливо, що мене тут вражає оця маленька дитинка, яку ангел тягне до неба, щоб просто молоді матері не робили абортів», – розповідає вірянка Надія Тесленко.
Є тут і військові. Є єпископи, які живуть не за канонами. Але цікавою ця фреска стала через зображення ось цього чоловіка.
«Ми бачимо свою владу, яка сидить гарно в краватці. Нагадує мені ворога нашого українського – Володимира Путіна», – каже інша вірянка Оксана Лемега.
«Це не є щось про політику чи владу. Тут написано дійсно правдивий кінець, який чекає кожного, хто не покаїться», – додає вірянка Оля Блащук.
Настоятель храму пояснює хотів аби при виході зі церкви був зображений Страшний суд. Втім не сподівався такого ажіотажу. Запевняє це не Путін, а просто чоловік – уособлення влади.
«Я не орієнтуюся на те, що скажуть люди. Я орієнтуюся на те, що скаже Бог. Зло повинно називатися злом, чорне – чорним, біле -білим. Це фактично вляжеться, а це залишиться в нашій історії. Такого страшного суду ми фактично не бачили. Це така наша, такби мовити, думка, таке бачення», – пояснив настоятель парафії Св. Йосафата Михайло Нискогуз.
Над двома фресками працювали сім художників. Перш ніж взятись до роботи місяць визначали, щоб буде на стінах. Почали малювати ще у грудні, а закінчили якраз на Великдень.
«Те що він там подібний ну це в принципі ідея була отця Михайла. Він хотів, щоб таке щось було. Тіло, одяг то в нас була натура ми собі ставили світло. Це просто образ», – запевнив художник Олексій Чередніченко.
Традиція зображати сцени страшного суду на виході з храму була до початку 18 століття. Персоніфікували грішників за професіями, але не за прізвищами, розповідає завкафедри сакрального мистецтва Академії мистецтв. Але ця традиція відійшла, бо почалися чвари. Люди стали впізнавати себе.
«Розпорядженням владик, це було і на східній і на західній Україні, було заборонено зображати страшний суд. Страшний суд вже з 18 століття не існує цієї сцени», – розповів завкафедри сакрального мистецтва Академії мистецтв Роман Василик.
Стіни храму продовжать розмальовувати. Та що на них з’явиться розповідати настоятель не поспішає.
Ми використовуємо