Чи гарантує спортивна слава успіх в політиці?

Нещодавня пропозиція футболіста Шевченка до боксера Кличка вийти на політичні дебати викликалажваву дискусію.Людей більше цікавив не зміст розмови, а те, чи Віталій раніше нокаутує Шевченка, чи Андрій відключить Кличка футбольною бутсою в інтимне місце. Головне ж питання інше. Чи гарантує спортивна слава успішну політичну кар’єру?

Навряд чи у когось виникне думка заперечувати успіхи Віталія Кличка на спортивній арені. Він – жива легенда українського спорту. Перемогами на рингу створював ім’я не лише собі, але й Україні в цілому. Не дивно, що такий статус, популярність не тільки на Батьківщині, а й за її межами, і спонукали його піти у політику.

Кличко непоодинокий в такому бажанні, яке доволі часто виникає у знаних спортсменів. Андрій Шевченко, хоча і не розуміється в політиці, не такий вже й новачок в ній. Свого часу (1998) разом з цілим клубом “Динамо” вступив до СДПУ(о). На виборах 1999 року Шевченко підтримував Кучму, а у 2004-му агітував за Януковича. Зараз Шевченко, зірка, співставна з Кличком, подався до Наталії Королевської, чим викликав просто цунамі негативних емоцій у своїх фанів. Напевно, він користувався логікою –якщо Кличку можна, то чому мені - ні? І довів ситуацію до повного абсурду. Українці тепер замість того, щоб робити політичний вибір, обирають між партією боксера і партією футболіста, збиваючись на манівці. А злі язики подейкують, що перехід до команди Королевської - найгрошовитіший трансфер Андрія, проплачений одним із найкрутіших олігархів.

Кличко з Шевченком тепер ніби бавляться між собою. Українці, особливо в Інтернеті, жваво відгукнулися на пропозицію Андрія Шевченка до Віталія Кличка провести дебати між “Україною — вперед!” та УДАРом. При чому людей більше цікавив не зміст дебатів, а те, чи Кличко перший нокаутує Шевченка, чи футбольна зірка влучить боксеру м’ячем в інтимне місце.

Нічим особливим не запам’ятався і знаменитий баскетболіст Олександр Волков, який знову балотується до парламенту за списком Партії регіонів. Ну хіба що тим, що майже одразу після першого обрання до Верховної Ради за списком “Нашої України” у 2006 році перебіг  дорегіоналів.

Прославлений стрибун Сергій Бубка теж виявився ніяким політиком. Результати його діяльності на посаді голови Національного олімпійського комітету – це дуже посередній виступ української збірної на Олімпіаді в Лондоні. Ще й участь України у найважливіших міжнародних змаганнях ознаменувалася скаргами спортсменів на погане харчування та жахливі умови підготовки, а також продажем квитків на Олімпіаду чиновниками НОК України на “чорному ринку”. Але якби ж то Бубка оскандалився лише в спорті. Хоча, напевно, коли Сергій Бубка вперше з’явився в списку Партії регіонів, він додавав їм підтримку виборців і, головне –вселяв в людей надію.

Принагідно можна згадати й те, що боксер Микола Валуєв був обраний до Держдуми Росії за списком партії “Єдина Росія”. За рік роботи він відзначився лише тим, що заради нього два крісла у сесійній залі довелося об’єднати в одне, аби облаштувати гіганту депутатське місце.

Дійсно, успіх у спорті не гарантує успіху в політиці. Політиком треба стати, але далеко не кожен зі спортсменів має таке бажання. Для цього необхідно повністю змінити своє життя і мислення, а не займатися паралельно організацією спортивних змагань. Політика потребує повної посвяти, тим більше, якщо хтось стає на чолі партії та бере на себе зобов’язання перед виборцями. Вона потребує певних навичок та досвіду.

Власне, приклади, коли великі спортсмени або зірки добивалися все ж таки значних посад, говорить –вони не могли впоратись із завданнями, за які брались.

Найбільш показовою тут є історія Арнольда Шварценеггера, який став одним з найгірших губернаторів штату Каліфорнія, бюджетна система якого за часи його правління кілька разів була на межі банкрутства. Саме Каліфорнія найбільше постраждала від фінансової кризи 2008 року. Штат зустрів 2009 рік з дефіцитом бюджету 42 мільярди доларів (це приблизно весь бюджет України).

Останньою ініціативою Шварценегера на посаді губернатора по боротьбі з бюджетним дефіцитом була пропозиція, уявіть, легалізувати маріхуану, яку відхилили на референдумі. Сам він порівнював становище Каліфорнії із фінансовою кризою в Греції, Іспанії та Ірландії.  За час свого керування Шварценеггер, улюблений нами як Термінатор, розгубив дві третини підтримки виборців. А всю Америку від його некомпетентності врятувало лише австрійське походження Арнольда, яке не дозволило йому балотуватися в президенти, бо кандидат має народитися в Штатах. А інакше б американці не встояли перед силою його м’яз і запроторили б Арні до Білого дому. Що не кажи, а Америку Господь любить більше за Україну.

Цікаво, що одного разу в нещодавній історії відомий спортсмен змагався і за посаду президента. Знаменитий футболіст, володар “Золотого м’яча” УЄФА Джордж Веа у 2005 році прагнув стати главою Ліберії, проте поступився на виборах своїй суперниці, колишньому міністру економіки з Гарвардською освітою. В Ліберії Джорджу Веа закидали те, що однієї лише роботи послом миру в ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) недостатньо для управління країною.

Є надія, в Україні живуть не менш мудрі ніж в Ліберії люди, які не купляться на гучне ім’я, а роблячи вибір, братимуть до уваги перш за все професійні якості політиків, а не красиву обгортку.

Андрій Іваненко