Чи можуть регіонали повернутися до влади?

На четвертому році після перемоги Майдану та правління президента Порошенка рейтинги так званих «демократичних сил» сповзли донизу, а «демократи» між собою настільки розсварилися, що реванш колишніх регіоналів з «Опозиційного блоку» та їхніх партнерів під брендами інших партій вже невдовзі може стати реальністю.

Чи бувають колишні регіонали?

Основна боротьба в українській політичній системі сьогодні розгорілася між силами, які ще вчора були по один бік барикад Євромайдану: між президентом Порошенком та Юлією Тимошенко, а також партіями Олега Ляшка, Анатолія Гриценка, «Свободою», «Самопоміччю» та іншими. «Демократичні» та «патріотичні» сили настільки зайняті взаємною гризнею, що ніхто серйозно не зважає на стабільний і навіть зростаючий відсоток політичної ваги колишніх регіоналів – «Опозиційного блоку» та партії «За життя» екс-регіонала Вадима Рабіновича. В опозиції їм дуже комфортно критикувати владу за кожен провал, а падіння рівня життя та відверті помилки влади лише сприяють їх рейтингу. Більшість екс-регіоналів відмовилися від риторики підтримки Януковича та проросійських гасел і звернулися до найдієвішої «соціальної тематики». Телеканали, які належать екс-регіоналам (News One), тепер засуджують Кремль та донецьких сепаратистів, а всю увагу спрямовують на «захист простих українців» та нищівну критику будь-якого кроку влади. Погані дороги, корумповані урядовці, маєтки провладних чиновників, поневіряння вдів, інвалідів та сиріт по владних кабінетах – ось головні теми теперішніх екс-регіоналів. Простий, популістський стиль спілкування, зрозумілі «правильні» гасла, з якими важко не погодитися обивателю, помножені на медійну присутність, дають свої плоди.

Проти української мови вони також прямо не виступають, але основним слоганом є «какая разница на каком языке разговаривать, когда людям есть нечего?!». Начебто все дуже прагматично, демократично і з турботою про людей, однак ці люди ніколи не стають на захист української мови та реального патріотизму. Очевидно, колишніх регіоналів не буває. Вони залишаються на проросійських ідеологічних позиціях розформованої «Партії регіонів», хоча й поки що не заявляють цього відкрито. Час ще не настав.

Зрештою, у південно-східних областях досі є численна електоральна платформа регіоналів, яка досі готова за них голосувати. Проросійські виборці з України нікуди не поділися і поглядів своїх практично не змінили. Якщо більшість з них і не підтримують відкрито Росії, то принаймні вважають, що «Порошенко не хоче миру на Донбасі». Погляди цих виборців залишаються проросійськими і прорегіонівськими, і на виборах вони завжди підтримають якусь зі «своїх» партій.

Як і після Помаранчевої революції, час є головним союзником регіоналів. Українці потроху забувають про розстріл Майдану, а підозріло дивне розслідування цієї справи Генпрокуратурою та безрезультатний інтернет-суд над Януковичем поступово розмивають чорно-білий контраст цієї історії. Шокуючі свідчення про те, що нардеп від «Народного фронту» С. Пашинський топив у Дніпрі зброю силовиків, причетних до розстрілів протестувальників, змушують багатьох українців розчаровуватися в героїчній історії Майдану, а регіоналам додають впевненості в тому, що «Янукович не віддавав наказу стріляти», та й сам Майдан був «мутною справою».

Два відсотки до реваншу

У період катастрофічного падіння рейтингу Порошенка (а за даними соціологічної групи «Рейтинг», 81% опитаних не схвалюють роботу президента), сумарна кількість прихильників екс-регіоналів практично дорівнює рейтингу лідерів «демократичних сил». Сьогодні за Юлію Тимошенко готові проголосувати 15% респондентів, а за Порошенка – 11,6%, водночас за представника «Опозиційного блоку» Юрія Бойка проголосували б 8,5%. Ще 7,8% – за соратника регіоналів Вадима Рабіновича, який начебто й вийшов з лав регіоналів, однак ідеологічна платформа залишається тією самою. Якщо у другий тур вийде Бойко, голоси електорату Рабіновича перейдуть на його користь. А загальна електоральна підтримка двох найпопулярніших регіоналів Юрія Бойка (8,8%) з Вадимом Рабіновичем (8,6%) може конкурувати з Тимошенко чи Порошенком.

Соціологічне моделювання другого туру виборів президента України дало тривожні результати: за умови виходу в другий тур Порошенка та Бойка за главу держави віддали б свої голоси 28% опитаних, за лідера «Опозиційного блоку» – 26%. 17% не визначилися зі своїм вибором, 29% не виявили бажання голосувати в такому випадку. У парі Тимошенко – Бойко 36% опитаних віддали б свої голоси за Тимошенко, за Бойка – 28%. 22% не брали б участі у голосуванні, 14% не визначилися.

У виборчій гонці Рабінович – Порошенко 28% опитаних віддали б свої голоси за чинного президента, за Рабіновича – 24%. Третина не брала б участі у голосуванні, 16% не визначилися. У випадку виходу у другий тур Рабіновича і Тимошенко 33% проголосували б за лідера «Батьківщини», 23% – за лідера партії «За життя», 30% не прийшли б на вибори, 14% – не визначилися. Тобто екс-регіоналам до реваншу подекуди бракує 2-4% голосів. І це без тих, хто ще не визначився, хто може не прийти на вибори внаслідок деморалізації та політичної апатії, а також без виборців з Криму та ОРДЛО, які перебувають в резерві, проте можуть відіграти роль у вигляді голосів тимчасово переміщених осіб.

Щобільше, нарощування підтримки кандидата від регіоналів відповідає інтересам президента Порошенка, який головну небезпеку вбачає в Юлії Тимошенко, тож зацікавлений у виведенні в другий тур ідеального спаринг-партнера регіонала. Проте тут важливо не перестаратися, як це сталося з «помаранчевою» командою, в якій у боротьбі між Ющенком та Тимошенко також намагалися використати регіоналів. Але використали помаранчевих.

Подібна ситуація і в прогнозах до парламентських виборів. Якщо за ВО «Батьківщину» готові проголосувати 10,7% респондентів, а за БПП «Солідарність» 7,7%, то «Опозиційний блок» набирає 7,1%, а партія «За життя» Вадима Рабіновича 5,3%. Ускладнює ситуацію і фактичний перехід країни до атомізованої партійної системи, за якої жодна впливова українська партія не набирає понад 15% голосів, а середнім показником є 5-7%. Ми перетворюємося на країну десятків активних партій, жодна з яких не має більшості, і навіть партія зі скромними 7% може відігравати вирішальну роль у коаліційному уряді.

Як мститимуться регіонали?

Що станеться, якщо екс-регіонали, бодай як коаліційні партнери, займуть міністерські посади в уряді, одержать квоти в прокуратурі та судах, посади заступників у Міноборони чи СБУ? Що буде з учасниками Майдану та героями АТО, яких нові представники влади називатимуть карателями, що руйнували Донбас? Цілком реальними здаватимуться порушення судових справ проти атовців, які звільняли Донбас і стріляли в сепаратистів за кримінальними статтями «вбивство», «неправомірне застосування зброї», захоплення «приватних та муніципальних приміщень».

Зауважимо, що стану війни в країні так і не оголошено. Тож кваліфіковані юристи, за потурання суддів, можуть довести, що замість героїчного бою насправді події виглядали інакше: уродженець Львівської області вчинив вбивство уродженця Донецької області, зруйнував будинки та майно кількох мешканців Донецька і незаконно позбавив волі мешканця Луганщини з гранатометом і георгіївською стрічкою, за умови, що гранатомета в доказовій базі суду немає. Або ж жителя Києва можна судити за те, що він, незаконно зайнявши термінал Донецького аеропорту, стріляв по мешканцях Донецька, незаконно їздив на танку (в мирний час), псував асфальт на дорозі і завдав матеріальних збитків громадянам. Ніхто з українських військових сьогодні не захищений від подібних судових розправ після реваншу регіоналів, оскільки законодавство про «особливий період» не дає повноцінного права застосування зброї, як це передбачено воєнним станом.

Навіть за правління Порошенка, у 2017 році Маріупольський суд засудив українського прикордонника старшого солдата Сергія Колмогорова, котрий виконував бойові завдання в зоні АТО, до 13 років в'язниці за виконання наказу зупинити машину з порушниками на блокпосту. На вимогу зупинитися для перевірки документів водій навіть після попереджувальних пострілів пішов на прорив, тож під час зупинення автомобіля загинула пасажирка, а українського солдата Колмогорова засудили за «умисне вбивство громадянки». Колмогорова визволили лише після численних протестів військових та страху влади перед громадським тиском, однак якщо регіонали бодай частково повернуться до правління, то всю Україну охоплять подібні судилища та протести військових. І зв’язані коаліційними зобов’язаннями «демократичні» політики тут уже нічим не допоможуть. Навіть сьогодні президентська фракція імітує видимість коаліційної більшості лише завдяки голосам депутатів від «Опоблоку». Це створює ґрунт для того, щоб регіонівську карту невдовзі можна було використати як козир проти більш небезпечних конкурентів.

Сьогодні реванш регіоналів видається кошмарним сном, але взаємною гризнею так звані «демократичні сили», які представляють Порошенко, Тимошенко, Гриценко, Ляшко та інші, ризикують повторити постпомаранчевий сценарій, коли ворожнеча між Ющенком та Тимошенко призвела до перемоги Януковича. Тоді можна собі тільки уявити, яка хвиля конфліктів, судів, протестів, нових розколів та еміграцій прокотиться країною, в якій одержать реванш ті, проти кого ми сьогодні воюємо.