40 львівських потічків та «перенесені» гори

У давнину Львів найбільше заробляв на млинарстві і вирощуванні риби. У місті було близько 40 річок та потічків, численні стави. А пагорби переважно називали за іменем власника, так само як і решту нерухомої власності. Докторка історичних наук, професорка кафедри історії УКУ Марʼяна Долинська дослідила динаміку використання внутрішньоміських назв (урбанонімів) передмість самоврядного Львова і в Музеї міста прочитала лекцію про те, які об’єкти називали власники і міські урядники у XIV-XVIII ст. ZAXID.NET законспектував основні тези.

Гори, яких вже немає

Марʼяна Долинська зазначає, що, починаючи студію, надіялася на природні обʼєкти, як на щось стале, але виявилося, що наші предки видобувати з кар’єрів пісок і камінь, називаючи їх горами, на потоках та річках ставили греблі, щоб утворилиcя стави, які треба було періодично спускати для очищення, а деколи і міняти їхню локацію. Отже рельєф, який ми бачимо, є іншим від того, який бачили століття перед нами.

Нинішній парк Цитадель розташований на останці кряжі – узгірʼї. В середині XIX століття цей рельєф знівелювали для побудови оборонних укріплень. Після того краєзнавці та аматори старалися віднайти локації, до яких відносилася та чи інша назва.

Цитадель звели на місці давніх пагорбів (Фотографії старого Львова)

Над узгір’ям височіли дві вершини цього хребта, який тягнувся над Полтвою, можливо, один з його верхів деякий час називався Шумилівська гора. Інша вершина була на місці форту над рогом вулиць Коперника-Стефаника, а ще одна – там, де форт протиправно перебудували на готель. І, виявляється, що північно-західна гора дуже багато разів міняла назви. У документах вдалося прослідкувати, що на XV століття вона називалася «гора на Миклашовських ланах». В середині XV – Юргасова, в XVI – фіксується назва Камʼянка, пізніше – гора Шембека. І вже з кінця XVIII ст. – гора Вроновського, на честь польського діяча, який поруч мав палац, каже дослідниця. Північно-східна гора мала ім’я Калічої, що на сьогодні іррадіювало на прилеглу вулицю.

Такий спосіб називати обʼєкти, природні і рукотворні, від імені власника протягнулася до останньої третини XVIII століття.

Можливо, що була гора приблизно в межах Стрийського парку на вигині дороги біля знесеного монумента слави, і називалася Біла.

Марʼяна Долинська наголошує, що ніколи не було гори, яку наші сучасники люблять називати горою Святого Яцека. Таку назву з метою полонізації Львова тогочасна міська рада надала прилеглій новопрокладеній вулиці. Цю офіційну назву дехто поширював на близький горб, але йому ніколи не надали такого офіційного імені. ​​​​​​В давніх документах пагорб фігурує без назви – міська гора, що означає її юрисдикцію. Можна припустити, що трохи давніше вона називалася Темрича – від імені одного з львівських патриціїв.

Міська гора у 1950-х роках (фото Юліана Дороша, Центр міської історії)

Ми всі знаємо, що Стрільниця розташована на вул. Лисенка. Однак на карті XVII століття Strzelcza góra (Стрілецька гора) позначена на розі міських фортифікацій. Стрільниця як місце для тренування в стрільбі в XV-XVIII ст. і однойменна гора були приблизно на перетині вулиць Кривоноса і Винниченка.

Високий замок і назви його пагорбів

«Високий замок» не є назвою гори. Це є топографічна характеристика замку з XІІІ ст., який розташовувався високо на горі, наголошує історикиня.

У давні княжі часи гора Будельниця була над церквою Миколая і поруч з нею була гора Горай (у XVI ст. називалася Кальварія), приблизно над монастирем Онуфрія. Ще були гори Стефана і Лева.

Нижня тераса Високого замку, яка виходить з вулиці Кривоноса, на початку ХХ століття називалася гора Франца Йосифа. Тераса, де стоїть телевежа, часто змінювала назви. На деяких картах вона називається Schlossberg (з німецької – замкова гора). Найдавніше вона називалася Воєводина гора, припускає дослідниця.

Підзамче не підпорядковувалося міській раді, а королівській юрисдикції. І тому замок і та територія, які були під владою королівських чиновників, могла дати назву горі. Підзамче не обовʼязково означає, що об’єкт фізично є “під замком”. Але первісно це могло означало королівську юрисдикцію “під замком”, припускає Марʼяна Долинська.

На а копець Люблінської унії – це, звісно, ніяка не гора, а штучно створений у XIX ст. насип на честь 300-річчя обʼєднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в Річ Посполиту.

40 львівських потічків

Львів стоїть на Головному європейському вододілі. Краєзнавець Йосип Гронський нарахував у місті біля 40 потоків.

Одним з найприбутковіших львівських промислів було млинарство, на другому місці, напевно, було вирощування риби. Це дивно на сьогоднішній день, але так воно було, продовжує розповідь історикиня.

На сучасній вулиці Вітовського була ціла низка різних ставів. Але вони міняли своє місце розташування.

Пелчинський та інші стави вздовж сучасної вул. Вітовського на австрійській карті 1836 року

На карті XVIII ст. в одному місці відзначений трикутний ставок із млином. Вже в середині ХІХ століття він майже зарослий і ніякого млина там не позначено. Порівнявши їх з сучасними картами, можна зʼясувати, що це теперішня площа Франка.

«Площа Франка, виявляється, була ставом. Бо хто зробив би таку дивну трикутну площу, яка дуже ускладнює розвʼязку і рух транспорту. Виходить, що всюди, де ми маємо такі складні перехрестя, де стикається якось так нерегулярно 4-6 вулиць, це все колишні стави. Це площа Лема, сквер на Снопківській – там було декілька ставів», – коментує Марʼяна Долинська.

Срібна річка витікала з місця, де зараз ТЕЦ-2. Біля басейну «Динамо», недалеко від старого корпусу УКУ, вона впадала в потік Свинория, який витікав з вул. Зеленої (приблизно від будинків під № 150-152), залишився яр, що тягнеться від Зеленої до лікарні св. Луки, трохи далі потік тече під вул. Стуса, Снопківською, Волоською. Біля Стрийського ринку він впадав в більший потік, що витікав з Горіхового гаю біля кінотеатру і минав Сахарова і Вітовського). Ще один витікав з Погулянки, рукописна карта 1686 року називала той потік Серетом. Цей сам потік з Погулянки пізніше також називали Пасіка. Він тік вулицями Костя Левицького, а на межі вулиць Саксаганського, Білозора та проспекту Шевченка зливався з потоком Сорока, утворюючи ріку Полтву. У документах до XVIII ст. Полтвою назвали ту частину, яка була освоєна навколо найдавнішими землеволодіннями – городами.

Полтва та її притоки (карта з Вікіпедії)

Як зʼясувала дослідниця у давніх документах, принаймні у XVII столітті вважали, що Полтва починається з Кульпаркова. Ця річка мала природне русло і меліороване – під проспектом Шевченка і Свободи. Це було зроблено в часи князя Лева, а в пізніших документах воно вже називається старе русло і просто Полтва, каже Марʼяна Долинська.

Полтва в центрі Львова, сучасний проспект Свободи у 1840 році (ілюстрація з Вікіпедії)

На львівських ріках і потічках від вулиці Стуса і фактично до Липинського було дуже багато млинів.