День сумної перемоги

Репортаж кореспондента ZAXID.NET з Києва про переломний день української революції

«В Києві, крім снайперів, є багато «тітушок» і зеків, що носять з собою пістолети з глушниками і по-тихому відстрілюють на вулицях»,- інструктував нас, 50 львів`ян, водій автобуса, що прямував 21 лютого в Київ. Після цих слів справді стає страшно. Кадри жахливого розстрілу майданівців у четвер стоять перед очима.

Тут всі знали, куди їдуть. Ніхто не виказує страху, але видно, що нервують, бо ж воювати проти снайперів в цивільному житті нікого не вчили. Їдуть переважно молоді чоловіки до 30 років. Багато захисної амуніції – броня зі зварених докупи металевих пластин, щитки для рук і ніг, каски, газові балончики, палиці, арматура, бити, саморобні булави і маленькі похідні ножі. Вогнепальної зброї мало, але вона є. Є й такі, що їдуть з будівельною каскою у пластиковому мішечку з супермаркету і саморобним «бронежилетом» з карімата.

***

Пів на сьому ранку у суботу п'ять автобусів висипають львівських хлопців на Хрещатику. Люди одразу пішли на Майдан. Оскільки записувати в самооборону, на кухню чи ще кудись починали з 09:00, всі пішли обходити барикади. 

На Майдані якраз правили поминальну панахиду за убитим активістом. «Герої не вмирають.. Герої не вмирають..»,- монотонно повторювати люди і священики.

Майдан у той день перетворився на великий похорон. Хоча, після інформації про відставку Януковича таки бив салют, але цьому ніхто не радів. Сум і смерть, радість від отриманих перемог і сльози від відчаю через загиблих. Так виглядав Майдан у цей переможний день.

В голові вир думок -  тут досі можуть бути снайпери; вони на даху чи всередині готелю «Україна» ще і досі тримають під прицілом Майдан; в разі конфлікту вони вестимуть себе більш агресивно, за 20 хвилин снайпер може «покласти» 60 людей.

На пагорбах біля Жовтневого палацу стоять мовчазні похмурі чоловіки. Перед входом в палац на широкій терасі - вінки і фото убитого. На плитці запеклася кров. Ця частина майданчика відгороджена залишеним пожежним шлангом, що лежить на землі. Туди не пускають.

- Чому не впускаєте? - питаю дядька, що в охороні.

 - Ти хочеш щоб тебе снайпер зняв?

 - А тут, за шлангом, що - снайпер не зніме?

 - Ну чого ти пристав? Не можна і все!

Більше в той день питань нікому задавати не було потреби. Вони зайві. Треба було просто дивитись на Майдан. Тут вся правда. Кожен камінь, кожне зморене і вкрите кіптявою обличчя, розповість більше, ніж тисячі слів.

Далі по Інститутській, є кілька місць, де було вбито людей, як і по всьому Майдану і вулиці Грушевського. Це маленькі острівці смерті, де лежать квіти, палають лампадки, ще видно кров. Люди ховались за залізними стовпами, але снайпери стріляли бронебійними кулями. Вони пробивали і стовпи, і бронежилети.

«Ось тут вони повзли, прикриваючись дерев'яними щитами. А ті в них стріляли», - показує молодий хлопець місце на Інститутській обабіч тротуару. Стриматись важко, щоб не викрикнути - ну як можна йти на снайперів з дерев'яними щитами?! Куди вони повзли? Для чого?! Але ж хто відповість на таке запитання? Хіба могли вони не повзти? Думали, що їх захищає невидима броня, сплетена з сотень тисяч молитов людей там, внизу?

Снайпери, окрім простого відстрілу, застосували проти беззбройних людей нехитру тактику: стріляли спершу по ногах, а коли пораненого намагались забрати свої, снайпер відкривав вогонь по них. Так вдавалось поранити більше людей.

***

Зважаючи на ультиматум, оголошений зі сцени сотником-львів`янином Володею Парасюком, самооборона Майдану ще з ночі взяла під охорону ВР і увесь Київ.

Близько десятої ранку, коли збігав час ультиматуму, сотні самооборони, почали стягуватись в урядовий квартал. Через барикаду на Грушевського впускали тільки організованих в колони людей і журналістів. Роззяв з фотоапаратами і щойно прибулих не впускали. Людям кортіло дізнатись, що ж відбувається біля ВР? Чи буде штурм? Тому вони, в обхід по Інститутській або через стадіон Динамо, проникали за барикаду і йшли в урядовий квартал.

По дорозі вони оглядались, дивились на верхні поверхи будівель, вікна. Було помітно, що люди бояться снайперів, які могли ще тут лишитись, але все-одно рішуче йшли вперед.

Під ВР натовп насамперед рушив до Маріїнського парку, де залишились величезні гори сміття від Антимайдану. Серед дерев’яного мотлох та спалених наметів валялись списки з прізвищами та цінами, де було вказано коли і скільки їм платили. Були також переписані цитати з Біблії, що вельми здивувало євромайданцівців. Тим не менше, за годину парк був вже чистий. За дерев’яними піддонами під’їхав вантажний КрАЗ, який майданівці захопили в силовиків під час штурму, а сміття люди позбирали в пакети та вивезли на тракторі.

Конфлікт під радою спалахнув, коли депутат регіонал Віталій Грушевський, який раніше виступаючи зі сцени Майдану божився, що він з народом і вийде з ПР, а потім заявив, що не буде цього робити, вийшов з Тарасом Чорноволом і попрямував до автомобіля. Але люди пам’ятали про той виступ і суд народний не забарився. Вони з ненавистю били депутата палицями та ногами, затисли його біля однієї з машин і продовжували нещадно добивати. В автівці Audi сидів водій, який відмовився від`їхати. Один з активістів нахилився до привідчиненого вікна і спокійно сказав: «Від`їдь, бо спалим».

Врешті втрутилась медслужба Майдану і депутата Грушевського відтягнули назад у будівлю Верховної Ради. В людських очах було стільки ненависті і відчаю, вони ладні були розірвати депутата на шматки! Ще довгий час вони чергували біля входу ВР, щоб знову схопити регіонала. І заспокоїлись вони не тоді, коли почули ім'я нового спікера, виконувача обов'язків міністра внутрішніх справ та про відкриття кримінальних справ проти Кернеса і Добкіна. Це для них так – проміжні перемоги. А справді неймовірно аплодували, коли дізнались, що самооборона роззброїла «Беркут» на Червонозоряному проспекті.

***

…А паралельно цим подіям, було Межигір’я з його таємницями, подальше усунення з посади Януковича, Юля на Майдані, спалений офіс комуністів і схоплений Шуфрич. Майдан в той день отримав багато перемог, але все це було затьмарено непідробною жалобою за убитими товаришами.

Текст Богдан Головко, фото Іван Циба, ZAXID.NET

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук