Для чого Україні Чорноморський флот Росії

Янукович з російським флотом таке вчехвостив, що перша рефлекторна дія будь-якого нормального українця – хапати автомат і бігти в ліс. Ні, не в карпатський ліс, а в Голосіївський. А все ж таки Янукович - конкретний пацан, не те, що цей селянин-соплежуй Ющенко. Продовження оренди ЧФ РФ в Криму – неконституційне? А що в нас узагалі останніми роками було конституційне, починаючи від третього туру президентських виборів 2004 року і закінчуючи утворенням останньої парламентської більшості не на фракційній основі? Це забороняє Конституція? А для чого регламент Верховної Ради? Правильно, для того, аби підмінити Конституцію.

І взагалі, якщо щось є неконституційним, то це миттєво зробить конституційним продажний Конституційний суд. 2008 року він це зробив для Ющенка, 2010 року – для Януковича, тобто там надаються послуги абсолютно протилежного характеру, залежно від обставин і на будь-який смак. Так от, Ющенко за своєї каденції спокійно міг оголосити про вступ України до НАТО без усіляких там референдумів. Наприклад, сказав би, що НАТО – це не військовий блок, а політична організація, чи взагалі харитативний клуб за інтересами. А потім доказуйте, на здоров’я, що це не так. Але цього чомусь не зробив. Не зробив, бо сміливості селюкові не вистачило, а в «гарадскова пацана» Януковича вистачило, причому одразу, з наскоку, несподівано, аби не дати навіть оговтатися своєму ворогові – патріотично налаштованим українським громадянам. Конкретні пацани знають, що у вуличній бійці зазвичай перемагає той, хто перший швидко і рішуче дає суперникові «тикуху» кулаком в око, ніс чи бороду.        

Що сталося, те сталося, можемо лише втішатися тим, що незворотного у цьому світі не буває нічого, як, на жаль, і незалежності України теж. А наразі спробуємо проаналізувати, звичайно ж гіпотетично, які геополітичні і геостратегічні перспективи має Крим у поточному столітті. На цьому півострові є три головні політичні гравці: держава Україна, держава Росія і поки що недержавний кримськотатарський народ. Держава Україна існує тут лише номінально, бо нічого українського в Криму фактично немає, держава Росія має тут беззастережну підтримку більшості населення, а автохтонні кримські татари складають поки що одну шосту частину населення. Спокій у Криму може базуватися лише на певному балансі цих трьох сил за принципом стримувань і противаг. Але цей баланс жодним чином не може бути постійним і стабільним, позаяк зростання мусульманського населення в усьому світі, зокрема у Криму, відзначається потужною динамікою. Зараз у російських родинах у Криму (про українські взагалі немає підстав говорити) народжується в середньому 1,18 дитини, а в кримськотатарських 5—6 дітей, і якщо не станеться якогось дива на рівні падіння Марса на Землю, ця демографічна тенденція за півсторіччя не зміниться. Демографії не зможуть зарадити ні російський Чорноморський флот, навіть якщо він і залишиться в Криму після 2017 року, ні щось інше на зразок відродження імперського духу Росії, бо зараз вже немає можливості вдруге виселити татар до Казахстану і заселити «острів Крим» вихідцями з Тамбовської області. Таким чином до 40-50-х років нашого сторіччя у Криму може статися те, що сталося за другу половину минулого сторіччя у сербському Косові, тобто мусульманське населення повністю витіснить слов’янське.

Що ж може статися тоді? Відповідь ясна, як двері: кримськотатарський народ захоче своєї державності, бо її хоче будь-який без винятку недержавний народ. І після того, як два роки тому з’явилося незалежне Косово, всі розмови про Гельсінський акт і про непорушність кордонів у Європі можуть бути лише балачками. Немає у світі народів апріорі державних і недержавних, є лише народи, які добиваються цієї державності, і які її не добиваються. Чому Росія без жодної краплі крові відпустила зі своєї тюрми народів 1991 року Естонію, а таку ж за територією і за кількістю населення Чечню – ні, вбиваючи там десятки тисяч людей? Що, естонці якийсь народ вищого ґатунку, а чеченці – нижчого, тамті мають право на державу, а ці - ні? За логікою Росії виходить, що так. Чому Грузію можна спокійно відпустити з тої ж російської тюрми народів, а абхазів і південних осетин з грузинської не можна? Тому що вони малі народи проти Грузії? Але ж Грузія такий самий малий народ проти Росії, і у світі існують десятки держав, де кількість населення менша від населення цих двох бунтівних республік.     

Повертаючись до кримських татар, можна з упевненістю сказати, що ніщо їх не зможе зупинити на шляху до незалежності, коли для цього визріють демографічні умови, бо вони за неї боролися завжди. Росіяни 1991 року «під шумок» відновлюючи автономію в Криму, посилалися на цей статус Криму радянських часів до 1944 року, але ж тоді це була кримськотатарська автономія, автономія корінного народу, а коли усіх татар депортували і заселили півострів росіянами, він став автономією російською. Гітлер, вочевидь згадавши про остготів, що населяли Крим на межі нової ери, під час війни наказав очистити півострів від чужинців і заселити його німцями. Це успішно зробив Сталін 1944 року, цілковито виселивши кримських татар. Але тепер вони повернулися і від часу української незалежності виборюють своє право державного народу. Курултай кримськотатарського народу ще у червні 1991 року проголосив про «суверенну національну державу кримських татар». Кому тут що не зрозуміло, хіба що найтупішому. І навіщо заплющувати очі на те, що незалежна українська держав мала й має з кримськотатарським народом великі проблеми. Навіть під час найдемократичнішого і найліберальнішого правління Ющенка Україна як держава була з кримськими татарами фактично на ножах. Ющенко, сидячи з татарськими лідерами у Бахчисараї на килимі, на якому колись сидів борець за права цього народу українець генерал Петро Григоренко, а згодом на зустрічі з Меджлісом, замість конструктивного діалогу щодо можливих шляхів вирішення проблем татар у Криму, зажадав скасування декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, бо вона, мовляв, не відповідає унітарному устрою країни. Меджліс не погодився з Президентом і визначив, що побудова національної татарської держави в Криму є пріоритетним завданням кримських татар. Рефат Чубаров звернувся через голову Ющенка до Ради Європи зі скаргою на Київ щодо гальмування подолання наслідків депортації, земельної і суспільної дискримінації корінного народу. Очевидно, Ющенко щодо кримського питання був налаштований досить двозначно, бо його позиція означала, що фактична чинна тепер російська національна автономія в Криму – легітимна, а можлива кримськотатарська – нелегітимна. Тобто вибраному «русскаму народу-богоносцу» це можна, а упослідженим татарам – зась. А Янукович і поготів буде продовжувати цю політику.     

Але кримські татари, коли їх буде вже не триста тисяч, як зараз, а хоча б мільйон, а це станеться зовсім скоро, покажуть усім кузькіну мать, а якщо ще посиляться тенденції радикалізації ісламізму на півострові, то взагалі буде дуже весело.

Три головні  геополітичні гравці у Криму можуть відстоювати свої інтереси лише шляхом дружби з кимсь проти когось, або певних конфігурацій союзів. Перший варіант гіпотетичного союзу Росії з кримськими татарами проти України відпадає апріорі і навіть не треба пояснювати чому. Другий варіант союзу України з кримськими татарами проти Росії можливий на певному етапі, бо є вже історичні напрацювання у цій галузі, адже не раз українці об’єднувалися з татарами у боротьбі проти Московії, взяти хоча би битву під Конотопом. Однак загроза Криму російською «судетизацєю» півострова з роками виглядає все більш і більш примарною. «Генляйнівщина» у Криму не пройде, хіба що Росія не гаючи часу, «на прохання кримсько-судетської громадськості, яка жорстоко потерпає від русофобів», бліцкригом захопить Крим і оголосить його новою Абхазією чи Південною Осетією, адже досвід уже є.

Якщо ж цього не станеться, то теж гіпотетично може виплисти на світ третя і остання конфігурація геополітичних сил у Криму: Україна і Росія проти кримських татар. Хоча я далеко не є телепатом, але впевнений, що в Харкові Медведєв говорив Януковичу приблизно таке: «Розумієш, Яник, присутність Чорноморського флоту Росії в Криму – це не лише задоволення наших російських геополітичних амбіцій, а й гарантія того, що півострів залишиться українським, бо ці татари розплодяться і покажуть і вам, і нам, де раки зимують. Знаєш, що казала Новодворська: «Ці кримські татари, якщо буде не по-їхньому, візьмуть ножика і заріжуть, і правильно зроблять» Так що поки наш флот буде у Криму, Крим буде вашим».       

Серби гірко жартували, що косовські албанці перемогли їх не зброєю, а причинним місцем, те саме неодмінно зроблять і кримські татари, а коли до середини XXI століття вона матимуть велику демографічну перевагу над слов’янами, то скажуть: «А ось вам і Косово-2, що ми гірші від албанців?» А тоді й десять Чорноморських флотів не допоможуть.  

Це, звичайно, все гіпотези, можливо, що й кримські татари стануть патріотами української держави, і Росія не буде так нахабніти, і все буде добре і все буде спокійно, але історичний досвід показує, що реальність здатна перевершити навіть найтрагічніші гіпотези. Зрештою, поживемо – побачимо, якщо доживемо.