До чого призведе міжнародна ізоляція України?

IQЮрій Мацієвський, 13 червня 2012495831
До чого призведе міжнародна ізоляція України?

10 травня під час виступу у Бундестазі Ангела Меркель прирівняла Україну до Білорусі, назвавши її диктатурою.

Майже за місяць, 5 червня, в інтерв’ю «Радіо Свобода» колишній посол США в Україні Стівен Пайфер у більш стриманому тоні заявив: «Я не виключаю, якщо ситуація із демократією, із правами та свободами в Україні погіршуватиметься, офіційний Вашингтон повернеться до питання санкцій проти України».     

На тлі цих заяв погіршення всіх показників демократизації, що були відзначені у звіті Freedom House за 2012р. тільки посилюють градус напруги довкола України. У західних і вітчизняних ЗМІ активно обговорюють питання про можливу заборону в’їзду українських урядовців до США та ЄС, замороження їхніх рахунків у західних банках. У разі оголошення таких санкцій керівництво країни вперше за двадцять років може опинитись у непропорційній міжнародній ізоляції. В українських медіях суть дискусій зводиться переважно до питання – будуть санкції чи ні? Зосередження уваги лише на факті санкцій не дає можливості поглянути далі – які є мотиви санкцій і яких наслідків очікує Захід, якщо вирішить застосувати санкції?

Спочатку два зауваження. Перше: у коментарях українських спостерігачів домінує думка про те, що Захід не піде на оголошення санкцій чи то з економічних міркувань, щоб, мовляв, не втратити свій бізнес, чи з геополітичних, щоб не втратити  Україну. Ця думка є надто поверхневою, тому, що: 1) відштовхується від хибного уявлення про геополітичну вагу України у протистоянні Заходу і Росії, 2) санкції (ізоляцію) розглядає лише як демонстраційний засіб тиску, а не ресурс у досягненні стратегічних переваг.

Україна перестала бути пріоритетом для США ще наприкінці другого терміну Джорджа Буша. Попри включення України до Європейської політики сусідства, європейці не дали нам чітких перспектив вступу до ЄС, як вони це зробили для Болгарії і Румунії. Ця непослідовність послабила західний демократичний вплив і дозволила проросійськи налаштованим елітам в Україні педалювати тему безуспішності вступу до ЄС. Україна й далі залишається у «сірій зоні», а «втома від України» скінчилась роздратуванням за недотримання обіцянок Януковичем «вирішити справу Тимошенко». Окрім того, підхопивши емоційну заяву Меркель, західна преса нагнітає негатив про Україну. Там, мовляв, расизм, ксенофобія і диктатура. На расизм і ксенофобію не хочу марнувати часу, це, зрештою, питання державної інформаційної політики. А от про диктатуру чи авторитаризм, часто можна прочитати і в українських ЗМІ. Політичний режим в Україні не є ні тим, ні іншим. Це гібридний режим, що поєднує конкурентні вибори з неповагою до закону і глибоко вкоріненим клієнтелізмом. З приходом до влади В.Януковича цей режим схиляється до авторитаризму. Але концентрація повноважень у рухах президента, нівелювання ролі парламенту і суду, зменшення політичної конкуренції, посилення тиску на ЗМІ і втручання силових структур до політичного процесу не гарантують встановлення авторитаризму. Цьому заважають такі структурні чинники, як глибока фрагментація еліт, регіональні поділи, системна корупція, що «роз’їдає» бюрократію і силові структури, низька економічна ефективність, що підриває легітимність владної команди, і чи не найважливіше – несприйняття українцями самої ідеї авторитаризму. У складній міжнародній і напруженій внутрішній ситуації влада може вдатися до репресій,  але сумнівно, чи за наявних структурних обмежень такі дії будуть мати очікуваний ефект. Режим в Україні буде й далі не більше ніж квазі-авторитарним. Тим не менше, якщо санкції застосують, то чого тут очікує Захід і які це матиме наслідки для виживання режиму? 

 

Західний тиск чи внутрішні ресурси? 

Західні політологи Стівен Левіцкі та Лукан Вей запропонували цікаве пояснення виживання і зміни гібридних режимів. Вони беруть до уваги три чинники: інтенсивність зв’язків із Заходом, організаційний потенціал правлячої партії (керованість державою) і вразливість держави до західного тиску. Аналізуючи ці чинники у випадку 35 країн протягом 1990-2008рр., вони виявили таке:

Коли зв’язок із Заходом був значний, як у Східній Європі, гібридні  режими демократизувалися. Збільшення тиску на владу, підтримка опозиції вели до зміни балансу ресурсів, а це збільшувало ціну утримання влади. Висока інтенсивність зв’язків підштовхує автократів відмовитися від влади замість її утримання будь-якою ціною.

Там, де зв’язок був низький, як у країнах колишнього СРСР (окрім держав Балтії), зовнішній демократичний тиск був слабшим. У цих країнах режими формувалися, відповідно до організаційної здатності еліт. Де держава і правляча партія були добре організовані, там лідери змогли подолати опозицію на виборах і на вулицях та втримати владу. Якщо адміністративний потенціал влади був недостатній, щоби попередити відступництво еліт чи придушити протести, вона була вразлива навіть на слабкі дії опозиції. У таких країнах третій чинник – вразливість держави до західного демократичного тиску (західного ресурсу) – часто був вирішальним. Там, де стратегічне чи економічне значення держави стримувало такий тиск (як у випадку Росії) або там, де був значний антидемократичний тиск (Росії на Білорусь), відносно слабкі режими збереглися без змін.

Якщо ж західний ресурс виявлявся сильнішим, то режими не встояли. Так і в Україні  після Помаранчевої революції виникла слабка «дефектна демократія». Проте за відсутності тісних зв’язків із Заходом нові лідери часто ставали авторитарними (як у Грузії), а там, де Захід діяв непослідовно, слабка демократія не змогла консолідуватись (як в Україні). Перелічені чинники є важливими, але на результат – збереження чи падіння гібридного режиму - вплив мають й інші чинники: економічні, історичні, а також організаційний потенціал владних і опозиційних еліт. Тому деякі режими пішли іншим шляхом, ніж передбачала теорія, як у випадку України, де гібридний режим залишається у вигляді квазі-авторитаризму.

Що нам каже ця теорія? Ізоляція – це різновид західного ресурсу, який, у разі застосування, має показати, наскільки український режим вразливий до західного тиску. Однак ця теорія не каже нам, що, крім поширення демократії, є в інтересах Заходу. 

 

Ізоляція: очікувані і неочікувані наслідки

Якщо санкції – обмеження контактів керівництва, замороження їх рахунків і програм, що діють, – таки застосують, то це означатиме непропорційну міжнародну ізоляцію. Непропорційну тому, що Росія, Китай та ще кілька  країн залишатимуться єдиним вікном комунікації зі зовнішнім світом. Попри те, що у заявах окремих політиків ізоляція спрямована не проти країни (громадян), а проти керівництва, громадяни однозначно зазнають втрат. Ці втрати будуть більшими, ніж навіть компенсації у вигляді спрощеної процедури отримання віз, збільшення кількості стипендій для студентів чи якихось інших програм. Це непрямі втрати або недоотримана вигода від непідписання угоди про зону вільної торгівлі і політичну асоціацію з ЄС, замороження україно-НАТОвських програм, відсутності  інвестицій, погіршення міжнародного іміджу країни.

Ізоляція має показати керівництву країни, що з ним не хочуть вести мову у форматі демократичного діалогу. Проте у Вашингтоні й Берліні розуміють, що санкції не зроблять українську владу демократичною. Там також розуміють, що санкції можуть посилити антизахідні настрої, віддалити Україну від ЄС, але не факт, що підштовхнуть її до Росії. Якщо Ангела Меркель стурбована порятунком євро, а Володимир Путін – блокуванням руху України на Захід, то ізоляція України, хоча з різних причин і з різними наслідками, буде вигідна їм обом. У Вашингтоні свої пріоритети – Іран і виборча кампанія. Отже, ізоляція може посилити не так вплив Росії на Україну, як системну вразливість країни. Хто і як цим скористається – буде видно у найближчі кілька місяців. Попри те, що західні політики та експерти майже в унісон заявляють, що дотримання ліберальних цінностей є умовою відновлення діалогу і ключем до розмороження процесу підписання угоди про асоціацію з ЄС, стратегічні міркування так і не стали пережитком ні в Москві, ні у Берліні чи Вашингтоні. Ліберальні цінності є важливими, але не менш важливими є політичні інтереси. Коли С.Пайфер стверджує, що українська влада переоцінює своє геополітичне розташування і «зіграти» на цьому не вдасться, то чого очікує Захід, якщо таки вирішить застосувати санкції? Ізоляція недемократичних країн дуже рідко мала оздоровчий ефект – повернення до демократичних правил гри. Частіше, навпаки, санкції приводили до посилення репресій, особливо у персоналістських режимах.

Це добре усвідомлюють у західних столицях, тому ізоляцію  використають як інструмент «м’якої влади» або західного демократичного тиску, яким запускається сценарій зміни режиму, або отримання доступу до стратегічних ресурсів в обмін на збереження режиму у пом’якшеному вигляді. На що тут розраховує Захід? Очевидно, на: 1) власний потенціал; 2) вразливість (організаційну слабкість) режиму; 3) переконання, що Янукович не піде на зближення з Путіним у стратегічних питаннях (вступ до Митного союзу, здача стратегічних галузей). Якщо ж Янукович і піде на стратегічні поступки Путіну, ця втрата, як нам каже посол Пайфер, не є важливою для Заходу у поточній ситуації.            

У західних столицях добре розуміють, наскільки напруженими є стосунки між Москвою і Києвом, передусім у питаннях газу. Допуск американської Shevronі англо-нідерландської Shell на український ринок свідчить про те, що В. Янукович має намір звільнитися від газового зашморгу Володимира Путіна.

Попри концентрацію влади людьми з Партії регіонів (а останнім часом у руках «сім’ї»), стабільність режиму є низькою. Індекс стабільності,  складений з п’яти показників, виявив внутрішню слабкість правлячої команди.

Низька стабільність, або нездатність реагувати на внутрішні і зовнішні виклики, є свідченням вразливості режиму. Сформований щодо України імідж є таким, що навіть якби вибори пройшли бездоганно, малоймовірно, що їх визнають легітимними. Якщо вибори визнають нелегітимними, то санкції, напевно, застосують. У разі міжнародної ізоляції і внутрішньої нестабільності втримати владу буде важко. Отже, ізоляція може стати інструментом зміни влади, якщо та не готова буде йти на стратегічні поступки, або інструментом тиску з метою доступу до стратегічних ресурсів (надр, землі) в обмін на збереження влади.

Якщо Віктор Янукович піде на поступки – він може втриматися при владі. У такому разі фінансова допомога (перші 6 млрд грн у вигляді «бонусів» від компаній Shell та Shevron за словами міністра екології та природних ресурсів Едуарда Ставицького мають надійти до бюджету ще цього року) в обмін на політичні поступки (звільнення опозиціонерів, формування опозиційного уряду) або доступ до стратегічних ресурсів (розробка родовищ) можуть виявитися виграшними опціями і для Януковича, і для Заходу. Якщо ж ціна поступок виявиться занадто високою – без зовнішньої підтримки утримати владу буде дуже важко. Якщо навіть протестів не буде, Україну накриє нова хвиля економічних проблем. У таких умовах шансів залишитись при владі після 2015 року у теперішньої команди фактично немає. Звісно, Росія у цій ситуації намагатиметься «відірвати» свій шматок ресурсів в обмін на чергові ефемерні обіцянки.

Якщо ці припущення правильні, то для збереження влади Янукович змушений буде піти на політичні чи стратегічні поступки Заходу. Заяви Західних політиків і експертів про те, що ліберальні цінності є важливішими, ніж геополітичні інтереси, вкотре можуть виявитися лише заявами. Міжнародна ізоляція, у яку себе заганяє президент – це ресурс, яким не можуть не скористатися ні на Заході, ні в Росії. Таким чином, гра й далі триває на українському полі, але Янукович тут не суддя і навіть не гравець. Українські еліти, хоч би якого кольору вони були, на жаль, не бачать далі власних маєтків. Тому ними й далі грають, як м’ячем на футбольному полі. Біда у тому, що такі ігри завжди є програшними для країни, яка щоразу стає трофеєм у чужих руках.

 

Чи є тут позитивний сценарій для влади і громадян ?

Найкращий сценарій для влади і народу був би, якби сама «влада» пішла «чисто». Це означає знайти спосіб звільнити опозиційних політиків, чесно провести вибори, відновити політичний діалог зі Заходом, закінчити справу з підписанням угоди про асоціацію з ЄС, домогтися від опозиції і «зовнішніх гравців» гарантій особистої безпеки і спокійно жити далі. Проте у країнах, де є політичні в’язні, прикладів «чистого» відходу від влади не було. Тому цей варіант для нас є малоймовірним.

 

Який би сценарій був позитивний для суспільства?

Самоорганізація, взаємодопомога й альтернативна координація на місцях могли би стати таким сценарієм. Варіант ненасильницької неспівпраці з режимом, народжений у неформальних мережах комунікації, міг би показати владі в Україні і на Заході, що з суспільством треба рахуватися.

Обидва варіанти виглядають малоймовірними у теперішніх умовах. Як насправді поведеться влада і громадяни у несприятливій міжнародній ситуації, буде свідчити про здатність двадцятилітнього суспільства відповідати викликам сучасного світу. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 31

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • recent nstoor 1 липня 2012, 22:52

    25 років тому, президент Рональда Рейган виступив у Берліні з промовою під назвою зруйнувати стіну. Два з половиною роки по тому, відбулося падіння Берлінського муру і Європа була звільнена від кайдан залізної завіси. Сьогодні українці хочуть також, не мати стіни прикордонного контролю із Європейським Союзом! Ми хочемо свободи!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • шевченко 27 червня 2012, 12:32

    25 років тому, президент Рональда Рейган виступив у Берліні з промовою під назвою зруйнувати стіну. Два з половиною роки по тому, відбулося падіння Берлінського муру і Європа була звільнена від кайдан залізної завіси. Сьогодні українці хочуть також, не мати стіни прикордонного контролю із Європейським Союзом! Ми хочемо свободи!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • evgen.i 17 червня 2012, 09:09

    Комсомолка Меркель у захист ЄС від дій комуніста Путіна намовила Тимошенко зрадити Україну й загнала в економічну прірву. Путін від ЄС відкупився дешевим газом. Тепер Меркель всілякими погрозами хоче звільнити, зробити з Тимошенко "політв'язня".

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук