Два «поживні бульйони» для корупції в Україні
IQ

Два «поживні бульйони» для корупції в Україні

З приводу «перемоги» в рейтингу Ernst & Young

Олександр Косвінцев, 21 квітня16572

Багато українців, судячи зі ЗМІ та соцмереж, з чималим здивуванням сприйняли дослідження британської аудиторсько-консалтингової компанії Ernst & Young, згідно з яким Україна в останні роки різко стрибнула в рейтингу корупції у Європі, Близькому Сході, Індії та Африці. Ось, мовляв, до чого довели «реформи» Порошенка-Яценюка-Гройсмана.

Одне київське видання навіть розродилося таким сміливим висновком: «Результати рішучих реформ української влади: країна за два роки піднялася з сьомого на перше місце в рейтингу корупції». Але чи тільки влада як така причетна до сходження України на корупційний Олімп? Адже в країні існують, кажучи мовою бактеріологів, різні «поживні бульйони» для розмноження «мікробів» корупції. Про два з них і піде мова.

Чим «дихає» президент-олігарх

Перш за все, звісно, потрібно сказати про кланово-олігархічну систему, яка знову – тепер це вже очевидно – міцно і ґрунтовно утвердилася в Україні. Уособлює цю «систему» президент Петро Порошенко. І, що характерно, нерідко створюється враження, що Петро Олексійович ледь не насолоджується, вирощуючи корупційні «бактерії». Зазвичай у таких випадках я застосовую формулювання «вільно чи мимоволі». У цьому випадку писати «мимоволі» просто по-людськи незручно. Адже не може такий розумний та освічений чоловік не розуміти, що, насаджуючи кумівство у владі, він реально підживлює корупційне чудовисько. Значить, діє свідомо.

В умовах України, яку вирізняє вкрай слабка і суперечлива законодавча база, роздача ключових посад «своїм та нашим» є основною передумовою для чиновницької корупції. Такі призначенці утворюють закритий «елітний клуб», члени якого ніколи не почнуть закривати корупційні «кватирки» у нормативній сфері. І ніякі антикорупційні структури тут не допоможуть, навіть сподіватися не варто. Народ наразі дарма на них витрачає гроші.

Правда, не все впирається у моральні засади того ж Порошенка. Непотизм – не його винахід. Це щось на зразок повітря, яким дихають великі й малі олігархи. Не тільки у «частково вільній» країні, якою визнала Україну міжнародна організація Freedom House, а й навіть у правових державах Заходу. Відмінність полягає в тому, що на Заході зараза непотизму рідко виходить за межі сімейних корпорацій, а в таких відсталих країнах, як Україна, непотизм стає одним із головних принципів формування владних структур. З усіма наслідками, які випливають.

Звідси можна зробити принаймні один висновок. Україна наразі не доросла до того, щоб, наприклад, як у США, обирати дуже багатого бізнесмена на головну державну посаду. У США за два з гаком сторіччя збудували таку систему, що вона запросто «зжує» будь-якого багатого «Трампа», якщо той вчинить замах на священні американські принципи свободи і демократії. У напівзлиденній молодій державі Україні будь-який мільярдер і навіть «просто» мультимільйонер з великою часткою ймовірності швидко перетвориться в баригу, ґвалтівника Конституції і гальмо реформ. Що, власне, зараз і відбувається.

«Джинсові» й «затемнені» ЗМІ

Українці, звісно, справедливо недолюблюють свою корумповану центральну владу. Проте люди мають розуміти, що не влада сама по собі, а олігархія є потужним «живильним бульйоном» для корупції, причому не єдиним. Дещо меншим потенціалом у цьому плані, але не настільки, щоб його ігнорувати, володіють мас-медіа.

Вибачте за лікнеп, але без ЗМІ не може існувати жодна держава. Що вільніша держава, то вільніші ЗМІ, і навпаки. У «частково вільній» Україні явно бракує по-справжньому незалежних ЗМІ. Це виявляється, зокрема, в активному поширенні «джинси», як називають в експертному середовищі замовні матеріали, і «темників» – інструкцій про те, що і як треба висвітлювати, – які виходять з владних коридорів.

Пригадується, у грудні 2016 року Інститут Масової Інформації опублікував результати моніторингу «джинси» в регіональних ЗМІ. Виявилося, що 8% матеріалів, опублікованих за місяць спостереження, були замовними; для онлайн-ЗМІ цей показник становив 3%. Здається, що не так уже й багато. Але треба мати на увазі, що «заказухи» зазвичай стосуються найактуальніших тем і виконані з особливою старанністю...

Під час виборчих кампаній кількість «джинси» у багатьох ЗМІ стрімко зростає. «Насиченість сучасних мас-медіа замовними матеріалами, – зробив висновок дослідник-лінгвіст І.Г.Приходько, – призвела до того, що в Україні склалася ситуація, за якої ЗМІ отримали унікальний шанс – вчиняти мовленнєвий вплив на практично беззахисних перед ними адресатів». Іншими словами, громадянам буває просто неможливо відрізнити, коли ЗМІ повідомляють правду, а коли – недоговорюють, перекручують або брешуть. Звичайно, це не може не впливати на всі сторони життя держави і суспільства.

Ще з більшою інтенсивністю маніпуляція громадською думкою здійснюється за допомогою «темників». Адже їх пишуть передусім для телеканалів, які володіють найбільшою аудиторією споживачів інформації.

«Темники» – одне з найганебніших занять можновладців, адже вони прямо розраховані на обман громадян, навіювання їм помилкових установок. За останні роки у цьому злочині проти суспільної моралі була не раз викрита Адміністрація президента України (АПУ).

Так, у березні ц.р. з АПУ вийшли рекомендації щодо «найгарячішої» теми тих днів – затримання і суду відстороненого від посади керівника фіскальної служби Романа Насірова. Автори «темників» нагадали, що Солом'янський райсуд Києва обрав запобіжний захід – арешт на 60 днів і призначив заставу розміром 100 млн грн. Водночас вони недвозначно рекомендували продуцентам новин робити акцент на тому, що застава становить лише 5% від суми, яку інкримінували Насірову детективи НАБУ. Головний висновок, який слідував із негласних інструкцій, такий: рішення суду – програш НАБУ, а саме НАБУ і Спеціалізована антикорупційна прокуратура – «лузери» та профани.

Для чого АПУ знадобилося виставляти нові антикорупційні структури в незручному світлі перед населенням? Саме у ті дні слухняні президентові депутати намагалися затвердити у Верховній Раді іноземного аудитора НАБУ, котрий налаштований лояльно до глави держави. За допомогою «ручного» аудитора, на думку експертів, пан Порошенко мав намір усунути Артема Ситника з посади голови НАБУ, а потім проштовхнути на неї потрібну людину.

Телеканали, друковані та інші ЗМІ, скеровані «темниками» і/або приручені «заказухами», допомагають злодійкуватим чиновникам виконувати їхні сумнівні бажання. Так зміцнюються корупційні «основи» режиму. Про інтереси народу ніхто й не згадує...

Як вирватися із зачарованого кола?

Але ж, шановні добродії, так може тривати багато років. Клани великих і малих олігархів, які перетворили Україну в «поле чудес» для набивання власних кишень навіть під час війни, так просто владу не віддадуть. Вони можуть ще довго імітувати реформи суду, правоохоронної та виборчої систем, без яких вплив народу на владу і її змінюваність залишатимуться вкрай ускладненими.

Водночас нинішня влада постійно запроваджує «нововведення», які помітно погіршують рівень життя більшості громадян. Є небезпека, що заради отримання іноземних кредитів (які влада успішно розбазарює) Порошенко і Ко можуть дозволити вирубувати й експортувати ліс, торгувати сільськогосподарськими землями тощо.

З такою центральною владою, як зараз, Україна явно втрачає дорогоцінний час, мільйони українців можуть не дожити до світлих днів, мільйони – виїхати з країни. Суспільна напруга в Україні вже давно тримається на тривожній позначці. Мені це нагадує середину 80-х років минулого століття, коли в колишньому СРСР громадяни знемагали від свавілля госппартноменклатури і злиднів.

Тоді в СРСР знайшовся лідер – Михайло Горбачов, який взяв на себе сміливість почати «Перебудову». Він був, якщо хто не знає або забув, Генеральним секретарем ЦК КПРС, що в комуністичній країні майже рівносильно Богові. Але навіть йому, найважливішому і найвсесильнішому чиновникові, навряд чи вдалося б змінити ситуацію, якби його не підтримували журналісти.

Оскільки мені довелося бути не просто свідком тих подій, але і прямим їх учасником, можу сміливо сказати: журналісти тих часів билися з партократами, які чинили опір «Перебудові», не на життя, а на смерть. Як же сьогодні в Україні бракує ось такої нещадної до корупціонерів всіх мастей, безмежно відданої інтересам народу журналістської братії!

Перетворення журналістського цеху в прислугу олігархату – одна з найбільших втрат України. Якщо це вдасться подолати, народ отримає потужну підтримку в боротьбі проти засилля великих і малих «сімей», котрі розкрадають країну. За допомогою ЗМІ, що були б більш орієнтовані на інтереси народу, у велику політику могли б пробитися нові обличчя. Дивись, і новий авторитетний лідер з'явився б. Без радикального оновлення політикуму Україна приречена на виснажливе тупцювання на місці й безплідну «боротьбу» з головною внутрішньою бідою – всепоглинаючою корупцією.

Щоб українські ЗМІ стали незалежнішими, необхідно передусім вирішити питання їхнього фінансування. Це важке питання, але не безнадійне. Перейнятися ним, перш за все, потрібно Національній спілці журналістів України, іншим об'єднанням працівників пера й мікрофона. Колегам потрібно вирватися з рутини, глянути ширше, креативніше. Західні інституції, наприклад, виділяли гроші, і чималі, для реформування органів внутрішніх справ України. За належного обґрунтування проекту, вважаю, можна отримати аналогічну підтримку і для реформування системи мас-медіа. Чи не час вирвати основні українські ЗМІ зі задушливих обіймів олігархату?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук