«Боротьба за воду більше не є сценарієм із фантастичних романів»

Україна переживає період аномального маловоддя. Рівні води у більшості річок опустилися до одних із найнижчих показників за останні десятиліття. На окремих ділянках уже зафіксували історичні мінімуми. Особливо складна ситуація спостерігається в басейні Дунаю.

За даними Українського гідрометеорологічного центру, у серпні тут зберігається надзвичайно низька водність. На Одещині, поблизу Рені, рівень води в Дунаї опустився до -14 см. Цей показник означає, що рівень води на цей момент був на 14 см нижче умовної нульової позначки, від якої гідрологи ведуть вимірювання. Це найнижчий показник за останні 50 років спостережень. Попередній антирекорд зафіксували у вересні 2003 року – тоді рівень становив -3 см.

Низькі показники спостерігаються й на інших гідропостах – спеціально обладнаних місцях на водних об’єктах (річках, озерах, морях чи каналах), які призначені для регулярного вимірювання рівня води, температури, швидкості течії та інших показників. Рівні води там залишаються близькими до мінімальних серпневих значень, які фіксували протягом багаторічного періоду спостережень. Нині водність Дунаю на українській території становить лише 38-43% від норми. Маловоддя вже створює проблеми для людей і водних екосистем та може впливати на судноплавство, водопостачання й сільське господарство.

Водночас обміління річок спостерігається не лише на південному заході України, а й у західних областях, зокрема на Львівщині, Закарпатті та Прикарпатті. Про основні причини обміління річок, можливі наслідки, ризики та чим це загрожує, ZAXID.NET розпитав у провідної наукової співробітниці Інституту екології Карпат НАН України, кандидата біологічних наук Оксани Марискевич.

За словами науковиці, обміління річок – проблема не лише України, а й Європи загалом. На стан водних артерій впливають одразу кілька чинників. Один із ключових – це зміна клімату. Йдеться, зокрема, про тривалу спеку, дефіцит опадів, зменшення потужності снігового покриву та періоду його залягання взимку.

Останніми роками снігу випадає дедалі менше, а це безпосередньо позначається на водності річок. Як розповідає науковиця, особливо важливе значення має сніговий покрив у горах, де розташовані витоки таких рік, як Дністер, Стрий, Прут, Тиса, Черемош. Після танення він живить річки та джерела і підтримує рівень води. Відповідно, чим менша кількість снігу випадає взимку, тим нижчий рівень води у річках у наступних сезонах.

«Свого часу на найвищому гірському масиві Українських Карпат – Чорногорі – сніговий покрив сягав 3-4 м і тримався досить довго, до травня–червня. Сьогодні ми на цій території спостерігаємо потужність снігового покриву близько 1,5 м, і цей сніг сходить значно швидше. У 2026 році за даними працівників гідрометеостанції “Пожежевська” (1450 м над рівнем моря) цілковите сходження снігу було зафіксовано у другій декаді квітня. Для прикладу, на Львівщині, на Вододільно-Верховинському хребті, за спостереженнями співробітників національного природного парку “Бойківщина”, у цьому році випало достатньо снігу, проте він досить швидко розтанув. Тому зрозуміло, що ми не отримуємо належного поповнення витоків річок і джерел, а як наслідок – маємо менший обсяг води», – зазначає Оксана Марискевич.

Водночас обміління карпатських річок зумовлене не лише кліматичними змінами. Серед ключових чинників науковиця називає антропогенний вплив – рубки в лісах без урахування басейнового підходу, забудова берегової лінії гірських річок, скидання неочищених стоків і порушення заплави через бетонування берегів річок.

Окремої уваги потребує дотримання норм Водного кодексу України, які регулюють водні й пов'язані з ними суспільні відносини щодо використання, збереження, відтворення та охорони водних ресурсів. Йдеться також і про розорювання прибережних смуг, яке руйнує екосистеми водойм, що призводить до забруднення води, ерозії ґрунтів та знищення природних фільтрів.

На падіння рівня води впливає і геологічна будова конкретних територій. Зокрема, мергелі, які є водотривкими гірськими породами, поширені на Розточчі, Волино-Поділлі й на Передкарпатті.

«Враховуючи те, що для Українських Карпат характерний фліш – своєрідний “листковий пиріг” із пластів твердих пісковиків та м'яких глинистих порід, ці гірські масиви вирізняються нижчою водоутримувальною здатністю. Проте навіть у цьому випадку є відмінності. Зокрема, в національному природному парку “Синевир” на Закарпатті цього року зафіксовано зниження рівня води в озері Синевир (989 м над рівнем моря) й зменшення площі водного дзеркала, тоді як у вище розташованих гірських озерах “Марічейка” і “Несамовите” (1510 м і 1750 м над рівнем моря) на території Карпатського національного природного парку зниження рівня води було не таким значним», – наголошує Оксана Марискевич.

Науковиця додає, що всі без винятку керівники природоохоронних установ Карпатського регіону відзначають цьогорічне зниження рівня води в гірських потоках, їхнє обміління, а в окремих випадках – пересихання.

Які наслідки обміління річок можуть відчути люди вже найближчими роками?

За словами Оксани Марискевич, маловоддя провокує як дефіцит, так і погіршення якості води. Найбільше ризикують відчути ці наслідки сільські населені пункти.

«Якщо йдеться про централізоване водопостачання, то воно залежить від джерел, з яких здійснюють забір води. Наприклад, Львів, який розташований на Головному європейському вододілі, використовує для водопостачання підземні води високого рівня захищеності. Водозабори розташовані на значній відстані від міста, тому наразі це нас рятує. Водночас у Києві та більшості великих міст України основним джерелом водопостачання є поверхневі води. Тому в умовах тривалого маловоддя ситуація із централізованим водопостачанням може стати значно складнішою», – розповідає екологиня.

Про масштаби проблеми свідчить і ситуація у Верховинському національному природному парку, розташованому в Івано-Франківській області. Місцеві пастухи, за інформацією заступника директора установи Ярослава Зеленчука, повідомляють про пересихання гірських потоків. Подібне явище вони не спостерігали протягом останніх чотирьох десятиліть. Така ж ситуація спостерігається й у національному природному парку «Сколівські Бескиди» на Львівщині.

«Для прикладу, в селі Верхнє Висоцьке на Львівщині майже половина мешканців села їде за водою для технічних потреб до річки Стрий. Водночас місцеві говорять вже і про те, що спостерігають зменшення рівня води у цій річці. Це досить серйозна ситуація, яка спостерігається не лише на цій річці, а й на її притоках, зокрема, Рибнику Майданському, де зафіксовано бурхливий розвиток синьо-зелених водоростей, що також зумовлено не лише зниженням рівня води, але й забрудненням стічними побутовими водами з високим вмістом сполук азоту і фосфору», – додає Оксана Марискевич.

Як зазначає екологиня, Україна належить до країн із дефіцитом водних ресурсів, а зміни клімату можуть лише посилити проблему з доступом до питної води. На ситуацію з водним ресурсом впливають і наслідки війни. Найбільший ризик дефіциту води може виникнути у південних та східних областях, зокрема на Херсонщині, Миколаївщині, Одещині, Запоріжжі та Донеччині, де спостерігається нестача опадів. У центральних і північних регіонах ситуація дещо краща завдяки водно-болотним екосистемам, які відіграють важливу роль у накопиченні та утриманні води, тому їхнє збереження є важливим для водного балансу.

Екологиня зазначає, що обміління річок може створювати також додаткові ризики і для існуючої енергетичної системи України. Йдеться про будівництво малих електростанцій на території Українських Карпат, про яке знову заговорило енергетичне лобі і яке є недопустимим як з огляду на зменшення водності гірських рік, так і на екологічні наслідки функціонування таких об'єктів для збереження унікальних водних екосистем та біорізноманіття. Серед потенційних майбутніх проєктів вона називає будівництво на річці Стрий на Сколівщині, де планують збудувати ГЕС у близькості до меж національного природного парку «Сколівські Бескиди», та на річці Черемош в селі Розтоки на Івано-Франківщині поблизу національного природного парку «Гуцульщина».

За словами екологині, місцеві громади по-різному сприймають такі проєкти. Якщо будівництво вітропарків на основних карпатських хребтах мешканці здебільшого підтримують з огляду на обіцяні преференції для місцевих бюджетів, то будівництво міні-ГЕС викликає категоричний спротив.

«Якщо йдеться про вітрові електростанції, то більшість місцевих мешканців не виступає проти їхнього будівництва, бо дивляться на це з утилітарної точки зору. Для багатьох людей у Карпатах збір ягід і грибів досі є одним зі способів заробітку. Тому вони зацікавлені в тому, щоб мати можливість автівкою дістатися до хребтів, бо разом із будівництвом ВЕС туди прокладають дороги, вирубуючи при цьому цінні лісові масиви. Водночас люди не завжди усвідомлюють, які наслідки це може мати для довкілля. Проте будівництво міні-ГЕС місцеві мешканці категорично не підтримують, бо добре розуміють, що це може призвести до зниження рівня води в криницях. З огляду на стан сьогоднішніх річок виникає логічне питання: де саме ці станції збираються брати воду?», – зазначає Оксана Марискевич.

Втрата малих річок в Україні сягає близько 20 тис.

Як зазначає екологиня, у Європі для збереження річок практикують відновлення їхнього природного русла. Простими словами, річкам намагаються повернути ті природні умови, які були змінені через діяльність людини. Відновлюють звивисті ділянки русла, заплави та створюють умови для повернення рослинного покриву уздовж берегів, щоб вода не стікала надто швидко й могла накопичуватися на прилеглих територіях. Водночас в Україні багато річок свого часу штучно випрямляли, змінюючи їхнє природне русло. За оцінками науковців, Україна вже втратила близько 20 тис. малих річок. Попри це комплексного механізму чи чітко реалізованого плану з відновлення обмілілих і зниклих малих річок в Україні наразі немає, хоча робота в цьому напрямку розпочата.

«Колись у фантастичних романах описували майбутнє, у якому точитиметься боротьба за чисту воду. Поступово людство реалізовує цей сценарій: зростає чисельність населення, збільшуються споживчі потреби, а все це потребує води. Фактично немає жодної сфери життя чи виробництва, яка б не залежала від водних ресурсів. Якщо для нафти й вугілля можна знайти альтернативи, то замінити воду неможливо нічим», – наголошує екологиня.