Генсек Ради Європи зробив дуже тривожну заяву для України

Генеральний секретар Ради Європи Т. Ягланд зробив заяву, яка є дуже тривожною для України.

На засіданні ПАРЄ у Страсбурзі він заявив, що не можна виганяти Росію з РЄ «лише» за анексію та агресію. І пояснив чому цього не можна робити, пославшись на те, що статутні документи РЄ визначають 4 принципи, від яких країна-член не може відхилятися навіть за надзвичайних обставин. Це – заборона смертної кари, тортур, примусової праці або рабства, а також позасудового покарання. Він наголосив, що «це – найбільш фундаментальні цінності. Вони визначають душу Європи. Жодна країна, яка порушує ці принципи, не може бути членом нашої родини. З цього питання не може бути поступок».

Перепрошую, але пан Генеральний секретар сам собі заперечує. Бо те, що він називає «душею Європи» нехтується в анексованому Росією Криму і особливо в окупованій Росією частині Донбасу. Хіба вбивство українських військових і цивільних – це не фактична смертна кара за те, що вони захищають свою землю чи просто за те що вони живуть на ній? Хіба не піддавалися і не піддаються тортурам і знущанням українські бранці в підвалах окупанта та його поплічників? Хіба життя під постійними обстрілами без світла, води, продуктів харчування, елементарної медичної допомоги тисяч і тисяч громадян на окупованій території та в так званій «сірій зоні» – це не тортури? Хіба тотальне переслідування кримських татар квазі-судами, які існують на території АРК, – це фактично не позасудове переслідування? Хіба в Європі не розуміють хто вирішує питання в Мінську і чиї він інтереси насправді представляє?

Чи можливо у Європі вже визнають повноцінними судовими органами (які діють на принципі верховенства права) ті фейкові утворення на окупованій території Донбасу, на яких російські окупанти повісили таблички «суд ДНР» і «суд ЛНР»?

Чи може цього всього у комфортному Страсбурзі не бачать чи бачать, але не розуміють?

Переконаний: бачать і розуміють. Але вже хочуть потихеньку «закривати» українське питання і залагоджувати справи з Росією. Бо, як сказав сам пан Генеральний секретар, РЄ опинилася у фінансовій кризі через несплату внесків Росією.

Звідси можна зробити висновок, що питання виключення чи не виключення Росіє з РЄ через її анексію Криму і агресію (окупацію) на Донбасі – це зовсім не питання «душі Європи». Це – банальне питання грошей, які РЄ наразі не доотримує від Росії. А про «душу Європи», про оті чотири цінності, які її становлять – це для «красного слівця». Бо Росія у Криму і в окупованій частині Донбасу не просто карає смертю, застосовує тортури, заганяє в рабство громадян України, які силою утримуються чи вимушено перебувають на вказаних територіях, не просто здійснює позасудову розправу, а уже майже чотири роки поспіль робить це відверто, нахабно, зухвало, на очах у всього світу, у т.ч. на очах демократичної і правової Європи.

Тривожність сигналу, який своєю заявою послав пан Генеральний секретар РЄ, полягає у тому, що він по суті означає початок кардинально нового періоду у відносинах України та Європи (а, можливо, навіть усього Заходу), які стосуються нинішньої російсько-української війни. Він може означати, що Європа починає повертатися від України в бік Росії. Він означає, що проблеми цієї війни практично повністю лягають на наші плечі – власне, вони й були кровно проблемами України.

Але у тому, що стається, не можна винити лише Європу. У даному разі подвійні стандарти Європи значною мірою зумовлені подвійними стандартами влади України. Адже був період, коли складалося враження, що проблеми цієї війни більше турбують РЄ, США, Німеччину, Францію чи ту ж «маленьку» Литву, ніж саму Україну. Бо коли вони приймали рішення про засудження російської анексії Криму та її агресії на Донбасі і запроваджували санкції, влада України обмежувала свою реакцію декларативними заявами і продовжувала по повній торгувати з ворогом.

Там, де Україна мала бути попереду, вона чомусь «пасла задніх» і реакція її (чи то політична, чи дипломатична, чи економічна тощо) була якоюсь в’ялою, запізнілою, неадекватною і вимушеною. Рано чи пізно це мало призвести до негативних наслідків. Тим більше, коли весь світ бачить, що влада України мобілізується не стільки на війну, скільки на вирішення своїх питань по запровадженню новітніх форм і способів збагачення.

Тому наразі треба почати робити те, що потрібно було робити з самого початку військового вторгнення Росії в Україну. А саме усвідомити, що ця війна – це передусім і головним чином наша проблема. Що за нас її ніхто не вирішить. Нам можуть лише допомагати її вирішувати і то тільки у тому випадку, коли бачитимуть, що ми справді організовані на протидію агресору і відновлення суверенітету України. Що влада не веде «підкилимної» гри з агресором, а усіма зусиллями прагне його побороти. А цього в Європі, мабуть, не бачать. Як і у самій Україні.