Гординський: неможливого не існує

Для людей, які дійсно хочуть щось робити, місце у просторі не має особливого значення, а перешкоди стають лише своєрідним стимулом, каталізатором. Чомусь саме на такі думки наштовхує Гординський.

В якій країні він би не жив - Німеччині, Франції, Штатах, Італії - швидко знаходив або створював, свою нішу і з головою занурювався у суспільну діяльність. Причому, як стверджують експерти, Святослав в усьому творив пам'ятник українській культурі й українському мистецтву.

Важко переоцінити внесок людини, яка вперше показала Львову картини Пікассо,  Дюффі, Леже; яка видавала за кордоном заборонені книги українських авторів; займалася перекладами; видавала монографії про українських художників; яка зробила настільки багато, що якщо все це перерахувати, то можна просто загрузнути в суцільних датах, іменах та назвах.

Відомий він як художник, мистецтвознавець, поет, перекладач, журналіст, громадський діяч. Народився 1906 року в Коломиї у сім'ї викладача львівської класичної гімназії. Мови почав вивчати з раннього дитинства, вільно володів латинською, польською, німецькою, французькою, англійською, італійською. Переклав українською поезії Горація, Бодлера, Шіллера, Гюго, Словацького та багатьох інших. Причому поет вважав своїм професійним обов'язком подати такий переклад, який був би адекватний змістові та відповідав стилістичним особливостям першотвору. До найкращих перекладів відносять антологію «Поети Заходу» і переклад творів Війона, вірші якого написані старофранцузькою мовою з використанням злодійських жаргонізмів. Важливо, що переклади завжди супроводжувалися науковим коментарем. Пише Святослав і власну поезію: з 1933 року починають виходити його збірки.

Гординський активно займався видавничою діяльністю. Зокрема, разом з Б.Рубчаком підготував до друку «Зібрані твори» Б.-І.Антонича. А в часи ІІ Світової війни, зібравши близько 400 художників, видав каталог, який протягом довгого часу був єдиним довідником про життя і творчість українських митців. Він вивчає і досліджує стародавні ікони, мистецтво Франції та  Італії, малярство В.Винниченка, пише передмову до монографії О.Архипенка, видає монографії про Т.Шевченка, П.Ковжуна, П.Андрусіва, Л.Перфецького, П.Мегика та ін., а також про українських різб'ярів Г.Крука, А.Павлося, Б.Мухина і три книги з історії української ікони.

   Художнім мистецтвом Гординський зацікавився ще у Львові. Після закінчення класичної гімназії він вчиться у художній школі О.Новаківського. У той час, як на Заході жили кубізм, конструктивізм, сюрреалізм, супрематизм, тут давали класичну академічну освіту. Святослав відчував, що просто задихається і в 1927 році їде до Берліну. Там, як вільний слухач, відвідує Берлінську академію мистецтв і курс візантології. Але дуже швидко молодий художник виявив, що все краще в Берліні має паризьке коріння.   

Саме в Парижі Гординський знаходить атмосферу, якої потребував. У цій «лабораторією нових ідей» вже існувала велика українська діаспора. Вчився він спочатку в Академії Жуліян, потім навчався мистецтву композиції і плаката у «Модерній Академії» Фернана Леже. Брав участь у  виставках Салону французьких художників, Салону художників-декораторів (обидві у Гран Палє), Міжнародного салону книжкового мистецтва в Пті Палє.

Повернувшись восени 1931 року до Львова, збагачений творчими ідеями, С.Гординський разом із художниками П.Ковжуном, Я.Музикою і М.Осінчуком був співтворцем Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), до якої згодом увійшов і Б.-І.Антонич. Гординський був організатором першої виставки АНУМ в Українському Національному Музеї у Львові. На цій виставці, крім творів львівських митців, були вперше показані твори Пікассо, Дерена, Дюффі, Маріо Тоці, Северіні, Леже та інших визначних митців того часу. Причому картини видатних парижан Святослав привіз у власних валізах. Він хотів оновити українське мистецьке життя. Виставка викликала справжнє захоплення громадськості.

Найважливішим досягненням Гординського в образотворчому мистецтві було створення мозаїки, якою оздоблено Собор Святої Софії в Римі (понад 600 квадратних метрів мозаїки). Також його рукою розписані понад 30 храмів в Америці, Європі та Австралії, у тому числі п'ять кафедральних  соборів (два у Вінніпегу, в Римі, Мюнхені та в Мельбурні). У творчості художник вважав себе послідовником Бойчука, тобто намагався поєднати українську візантійську традицію з проблемами «чистої форми» сучасного мистецтва.

Важко повірити, але через перенесену в дитинстві хворобу Святослав був майже глухим; спілкувався, в основному, листуванням. При цьому митець не зламався, а навпаки - примудрявся бути настільки активним, що ця вада ставала практично непомітною. Навіть рідні згадують про нього як про дуже енергійну людину: хто Святослава зустрічав вперше, мусив звикати до прискореного темпу в усьому, що він робив: він швидко ходив, швидко працював, швидко їв, швидко говорив, швидко писав, швидко спілкувався...

Гординський усі свої сили і гроші вкладав у мистецтво. Він належав до кола тих небагатьох осіб, що могли обходитися без таких здобутків техніки як автомобіль, але не могли обходитися без книг і творів мистецтва. Його помешкання було величезною книгозбірнею і водночас музеєм. Святослав Гординський протягом усього життя притримувався чіткого переконання, що саме митець є відповідальним за виховання смаків суспільства.

У зв'язку з репресіями більшу частину свого життя, починаючи з кінця 40-х років, Гординський провів у Америці. Там він також виявив себе чудовим організатором. Зокрема, у 1953 році заснував «Об'єднання митців-українців Америки». У 1993 р., незадовго до смерті, художник ще відвідав рідний Львів.