Хто такі «ми»?
IQ

Хто такі «ми»?

Анатомія уявних спільнот

Максим Віхров, 1 вересня 201615043

На днях Василь Расевич намагався зрозуміти, хто ж такі українці, і порушив цілу низку дуже гострих проблем. Не дочікуючись кінцевих результатів його розслідування, ми поставимо питання ще ширше: хто такі «ми» і якою є анатомія уявних спільнот?

 «Я пропоную наступне визначення нації: це уявлена політична спільнота – при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна. Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності», - писав покійний Бенедикт Андерсон.

Власне, за Андерсоном, це стосується не лише націй: «Будь-яка спільнота, більша за первісне поселення з безпосередніми контактами між мешканцями (хоча, можливо, й вона), є уявленою». Так само уявленими є робітничий клас, всесвітнє жіноцтво, спільнота ЛГБТ, велосипедисти Київщини або вболівальники львівських «Карпат». Уявленість, зрозуміло ж, є не ознакою фальшивості, але способом, в який та чи інша спільнота утворюється і завдяки чому тримається купи.

Як переконливо засвідчив пан Расевич, об’єктивні ознаки належності до нації є доволі хисткими. Достатньо кинути оком на події кількох останніх років, щоб в цьому переконатись. Ми бачили достатньо етнічних українців, які поводились, ніби вони карикатурні кляті москалі, і достатньо євреїв, які виявляли дива українського патріотизму. Не кажучи про те, скільки воїнів АТО – в тому числі, добровольців – розмовляють російською мовою, себто «мовою окупанта».

Те саме стосується і решти спільнот. Син фабриканта Фрідріх Енгельс став апостолом революційного пролетаріату, а сучасна українська біднота масово декларує свою приналежність до середнього класу, вкладаючи на лопатки об’єктивну дійсність. Чи належить до ЛГБТ-спільноти чоловік, який вважає свої гомосексуальні нахили хворобливою деформацією свого гетеросексуального єства? Чи достатньо двічі подивитись футбол, аби зарахувати себе до фанатів того чи іншого клубу? А якщо не двічі, то скільки?

Коротше кажучи, в питаннях ідентичностей зламав собі ноги не один десяток чортів. Тому єдиною по-справжньому надійною ознакою приналежності до певної спільноти слід вважати відчуття приналежності. Саме воно є ключовою умовою існування уявних спільнот. Тут пригадується влучна фраза Стетон-Вотсона, яку наводить у своїй книзі Андерсон: «Я можу лише сказати, що нація існує, коли значна кількість людей певної спільноти вважає, що формує націю, або ж поводять себе так, ніби вже її сформували». І це, нагадаємо, стосується будь-якої уявної спільноти.

Отже, якщо в основі певної спільноти лежить її уявляння, вона основана на інформації. Це той самий сюжет про євшан-зілля, тільки замість жмутку трави маємо корпус сакральних текстів та витворів мистецтва. Також величезну роль відіграють групові практики і т.д., але вирішальна роль залишається все ж таки за інформацією. Всотуючи певну інформацію про спільноту, ми уявляємо її собі, а себе – в ній. Втім, уявляння спільнот – це завжди двоїстий процес. З одного боку, члени спільноти постійно уявляють її для себе, а з іншого – їхній колективний образ конструюють оточуючі.

І тут виявляє себе дуже непевна, мінлива природа спільнот. Взяти до прикладу циган, себто ромів. Зрозуміло, що ця спільнота також належить до уявних. Однак, будучи інформаційно неактивними, роми не здатні впливати на сприйняття себе іншими. Відтак, в українському суспільстві міцно закорінений образ циган-волоцюг, які займаються лише тим, що жебракують, крадуть та торгують наркотиками. Якими себе уявляють самі роми, більшість українців і гадки не мають.

Протилежний приклад – кримські татари, які є інформаційно активною спільнотою. Окрім симпатичної Джамали, вони мають декількох авторитетних спікерів, які формують позитивні уявлення українців про киримли. Але історія знає чимало прикладів, коли уявлення про ту чи іншу спільноту мінялись на діаметрально протилежні – згадаймо печальну історію тих таки кримських татар.

Для існування спільноти зовнішній її образ не менш важливий, ніж те, якою вона уявляється її членам. Одіозний образ певної спільноти сприяє вибуванню з неї членів. Скільки українців «переписалось» на росіян, аби не бути в очах міських снобів «селюками» та «колхозниками»? Скільки євреїв цілеспрямовано намагались асимілюватися в антисемітському середовищі? Зрештою, скільки людей ромського походження воліють не пов’язувати себе зі своїми мандрівними співвітчизниками? І все це, повторимось, стосується не лише націй.

Таким чином, приналежність до певної спільноти сильно (і у вирішальній мірі) залежить від інформаційних процесів як всередині неї, так і ззовні. В цьому сенсі, уявні спільноти є предметом конструювання в тій мірі, в якій є керованими відповідні інформаційні процеси. Через це спільноти є мінливими і непостійними – їхні образи змінюються разом з епохами і обставинами, як для інших, так і для самих членів спільноти. Причому еволюція уявлень про себе може йти такими карколомними траекторіями, що деяким спільнотам доводиться час від часу перевідкривати себе, як безіменним вікінгам – Америку.

І єдиним, на що можна більш-менш певно покладатися, залишається воля членів спільноти належати до неї – особливо, коли йдеться про цілі суспільства або великі соціальні групи. Саме на цю волю, як на каркас, напинають різні образи політичні лідери, рихтуючи спільноти під поточні потреби. Тому колективні ідентичності - це завжди несподіванка, яку іноді дуже непросто пояснити навіть самому собі.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук