«Художник – це доля. Це не кар’єра»

У Львові відкрилась виставка «Діалог», яка об’єднала роботи двох українських художників: Матвія Вайсберга та Юрія Пікуля. Ця експозиція стала першою в Арт-зоні новоствореного музейно-культурного комплексу «Львіварня», який розташувався на території «Львівської пивоварні».

Картини Матвія Вайсберга, які організатори відібрали для виставки «Діалог», представляють твори із різних серій художника. Серії «Сім днів», «Бестіарій», «Штудії та алюзії» він створював протягом 20-ти років.

«Сім днів»

Проте найбільш знаковою для творчості майстра є «Сім днів», написана у 1999 році. Художник створив сім великих робіт. На полотні можна побачити багатошарові (і в сенсовному, і в малярському сенсі) композиції, де деталі живопису проступають одна крізь одну як старовинні рельєфи чи напівзатерті написи на камені.

Роботи Юрія Пікуля з серії «Лісополоса. 92 кілометри» трактує пейзаж, як вакуум навколишнього світу.

«Львіварня» – новий виставковий простір та платформа для митців. Організатори обіцяють тут чимало виставок та знакових подій. Виставка «Діалог» триватиме до 31 березня 2017 року.

Художник Матвій Вайсберг погодився відповісти на декілька запитань ZAXID.NET

Матвій Вайсберг

За яким принципом відбирались роботи для виставки у Львові?

«Сім днів» - одна із найважливіших для мене серій. Хоч я людина світська, мені було дуже важливо її зробити. У Львові її виставити мене попросили організатори. Щодо решти робіт, то вони походять із приватної колекції.

У чому полягає ваш «діалог» із Юрієм Пікулем?

Один мій друг казав, що кожна виставка є для того, щоб виставлятись. Тож і діалог полягає в тому, щоб виставитись разом. Кожна людина є світом, кожен художник відтворює свій світ. Мені дуже цікаво виставлятись разом із цим художником, він мені дуже подобається.

Ви входите до певного мистецького угруповання. Я так розумію, воно сформоване переважно на дружніх засадах. Чи є якісь естетичні критерії, які вас об’єднують?

Звичайно, є. Ми навіть думаємо над назвою «Синій жовтень». Передусім, ми об'єднані на дружніх засадах, проте в нас є спільні художні переконання. Йдеться про Бориса Фірцака, який є майже львів’янином, Олексія Белюсенка, Бориса Єгіазаряна, Ахру Аджинджала, Олена Прідувалова, Олексія Аполонова та й інших художників.

Нас об’єднує насамперед любов до традиційного, як це не дивно прозвучить, живопису, до образотворчого мистецтва. І все. Цього сьогодні більш ніж достатньо. Нас звело життя, доля, місце, час. І це найважливіша річ. Колись вона звела наприклад, Ван Гога з Гогеном та Модільяні з Сутіним...

Чи має мистецтво активно реагувати на ситуацію в країні? Що для вас є актуальним мистецтвом?

Я думаю, що тут не існує жодних правил. Мій друг Борис Єгіазарян на Майдані весь час був на барикадах. Зараз він не може навіть торкатись цієї теми. А мені було потрібно висловитись у живописі. В мене було відчуття, що якщо я не зроблю свій проект «Стіна», то я просто як кулька розлучусь у різні боки. Так що я не знаю, я думаю, що у кожного свій шлях.

Моя «Стіна» спочатку була живописом, як я її назвав, прямої дії. Я почав її робити під час Майдану. І певним чином це справді було актуальним мистецтвом.

Ваш проект «Стіна» об'їхав чимало міст та країн. Є шанси побачити його у Львові?

Я би дуже цього хотів. Вона була у Сеймі в Варшаві, Лондоні. Вона була в Маріуполі, в Черкасах, в Одесі та Дніпрі. Я вважаю, що цей проект дуже потрібно виставляти. Якщо мені запропонують виставити її у Львові, буду дуже втішений.

У чому роль мистецтва в такі складні часи, які переживаємо зараз?

Та, мабуть, у самому мистецтві. Може бути різна реакція на події, не обов’язково пряма. Прекрасний художник Ахра Аджинджал виставив нещодавно серію «Вторгнення». Це невеличкі абстрактні роботи, а в них відчувається уся тривога та біль.

Я б із задоволенням, мабуть, робив якісь «Вікна РОСТА», чи щось таке. Але очевидно, що час інший, що такі «Вікна» робив сам Майдан. Там було осоромлено актуальне мистецтво. Я був там увесь час і це був подих справжнього актуального мистецтва, в прямому сенсі цього слова.

«Людина в шоломі»

Чи може бути виправдана цензура у мистецтві?

Я не люблю цензуру. І я не знаю, де той кордон, який є необхідним. Я за те, щоб за ті чи інші явища «голосувати ногами». Я не буду того чи іншого дивитись, я не буду цього читати.

Я проти цензури. Краще було б, коли ми вирішували б самі для себе. Але якісь правила мають бути, бо існують справді образливі речі.

Сучасне мистецтво та сучасна освіта в Україні якось перетинаються, чи існують зовсім в різних світах?

Я не знаю, що таке сучасне мистецтво та сучасна освіта. Я вважаю, що будь яке мистецтво, яке існує зараз, є сучасним. Увесь цей поділ на сучасне та несучасне є вигадками маркетингу. Щодо освіти, то та, яку я бачу, мені не подобається. Це стосується не лише української, але й тої, яку я бачив в Європі.

З серії «Сім днів»

Довідка: Матвій Вайсберг закінчив Державну художню середню школу ім. Т.Г. Шевченка та Київський поліграфічний інститут, відділ книжкової графіки. Художник є автором ілюстрацій до творів Шолом-Алейхема, Е. Багрицького, Г. Кановича, Х. Ортеги-і-Гассета («Етюди про Іспанію»), К. Г. Юнга («Спогади. Сновидіння. Роздуми»), С. О. Кьєркегора («Страх і тремтіння»), Ф. М. Достоєвського («Біси»). З 1989 року Вайсберг був учасником багатьох виставок в Україні та за кордоном, та з 1990-го провів більш ніж 15 персональних виставок.

З його ім’ям пов’язують становлення художнього напрямку «київський ар’єргард». Роботи художника зберігаються у Київському національному музеї російського мистецтва, Запорізькому обласному художньому музеї, «Gaon Jewish Museum» (Вільнюс, Литва), приватних зібраннях США, Ізраїлю, Греції, Великобританії, Швеції, ПАР, Австрії, Чехії, Грузії, Канади, Японії, Туреччини, Італії, Польщі, Нідерландів, Франції, Німеччини, Росії, України.

Фото: Мирослав Пархомик