Заангажованість України в Африці та на Близькому Сході може викликати здивування і навіть обурення. Наприклад, у польських дискусіях переважає аргумент, що Київ «грає не у своїй лізі». За такими поглядами стоїть переконання, що наш сусід не має права організовувати спецоперації на інших континентах або проводити амбітну торговельну й гуманітарну політику, спрямовану на розбудову української «м'якої сили». Ці погляди можуть бути наслідком зневаги чи протекціонізму щодо України, але насправді вони є свідченням васального ставлення, яке змушує нас розглядати країни нашого регіону, зокрема Польщу, як пішаків на великій геополітичній шахівниці, на якій грають лише країни, що сприймаються як наддержави. Україна, однак, не переймається такими проблемами й використовує всі наявні в її розпорядженні засоби, щоб отримати карти, корисні у відносинах з партнерами і протистоянні з ворогами.
За іронією долі, напад Трампа і Венса на Зеленського в Овальному кабінеті та політика нової адміністрації США сприяли покращенню іміджу України в очах мешканців глобального Півдня. Досі вони бачили Київ як сателіта ненависних їм США, а Росію – як країну, що протистоїть американському імперіалізму. Сьогодні деякі з них відчувають себе збентеженими американо-російським зближенням, яке може допомогти обмежити вплив Москви на глобальному Півдні. Це надало Києву додаткові можливості для обмеження російського впливу. Потенційне припинення вогню або мирна угода навряд чи вплинуть на антиросійську активність України в Африці та на Близькому Сході.
Сирійська поразка Путіна й український слід
На початку грудня 2024 року в Сирії спалахнуло повстання проти диктатора Башара Асада, який тривалий час мав підтримку Росії й Ірану. У повстанні брали участь різні політичні й національні групи, від ісламістської HTS до демократичної SDF – християнські друзи й курди. Не минуло і двох тижнів, як Асад був повалений – він швидко виїхав з країни до Москви, де російська влада надала йому притулок.
Поразка сирійського деспота сильно вдарила по іміджу Кремля. Росіяни доклали чимало зусиль, щоб утримати Асада при владі і розбити демократичні сили, з якими міг би погодитися Захід. Тим часом виявилося, що роки бойових дій за участю російської армії були зведені нанівець менш ніж за два тижні. Бліцкриг повстанців довів слабкість Росії, що не залишилося поза увагою Дональда Трампа, тоді ще президента-електа. На своїх сторінках у соціальних мережах він закидав Росії, що до її поразки в Сирії призвела ослабленість втратами у війні з Україною. Реакція Трампа не залишилася непоміченою українською владою і ЗМІ.
У Росії після шоку від антиасадівського повстання швидко з'явилися звинувачення на адресу Києва в тому, що це він допоміг підготувати повстання. Кажуть, що Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України підготувало загони операторів дронів з HTS (зі супутниковим зв’язком, – ред.), а також, можливо, надало деякі зі своїх безпілотників, зокрема FPV. Найбільших успіхів повстанці досягли саме завдяки використанню безпілотників, які навіть застосовувалися для прямих атак на військове командування Асада. Звинувачуючи українські служби, Росія і її симпатики намагалися підірвати імідж України як держави, що підтримує джихадистів.
Незалежно від того, скільки правди в цих звинуваченнях, факт залишається фактом: Київ швидко налагодив відносини з новою сирійською владою і запропонував співпрацю й гуманітарну допомогу. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга з'явився в Дамаску. Невдовзі після цього президент Зеленський оголосив про ініціативу «Зерно з України», метою якої є постачання зерна та інших продуктів харчування до таких країн, як Сирія. Таким чином Україна допомагає Туреччині і країнам ЄУ запобігти черговій потенційній хвилі біженців із Близького Сходу, яка може призвести до подальшого зростання напруженості в Європі та збільшення популярності праворадикальних популістських сил. Останні є переважно проросійськими й антиукраїнськими. У такий спосіб Україна формує свою «м'яку силу», яка працює одночасно у двох напрямах – на Близькому Сході і в Європі.
Однак Київ має свої цілі, і його дії спрямовані на досягнення певних інтересів. Українці сподіваються отримати від Сирії частину техніки, захопленої повстанцями в армії Асада, росіян та іранців. Ще одне питання, яке турбує Україну, – ліквідація російських баз у Сирії (зокрема, у Тартусі і Хмеймімі). Якщо Москва їх втратить, їй буде складніше реалізовувати свої впливи в Середземномор'ї, на Близькому Сході і в Північній Африці. Саме тому росіяни торгуються з Дамаском за збереження цих баз. Якщо це не вдасться, їм залишається домовитися з лівійським генералом Халіфом Хафтаром, який очолює уряд у Тобруку. Ось тільки вплив Москви в Африці також перебуває в полі зору Києва.
Африканські авантюри чи продумана стратегія?
Українці беруть участь у кількох африканських війнах і конфліктах меншої інтенсивності. За цими операціями стоїть Головне управління розвідки (ГУР), їхньою метою є фізична ліквідація російських сил і впливу Москви. Представники ГУР присутні, зокрема, в Судані, де точиться кривава громадянська війна між військовиками, які підтримують уряд, і боївками Сил швидкого реагування та іншими повстанськими угрупованнями. Вважається, що російські «вагнерівці» воюють на боці повстанців, хоча Росія офіційно це заперечує. Це спонукало Київ підтримати суданський уряд. Для українців важлива не стільки перемога однієї зі сторін у конфлікті, скільки поступова ліквідація присутніх там росіян (зокрема, найманців ПВК «Вагнера»). Саме тому бійці ГУР можуть навіть змінити фронт, аби тільки мати можливість продовжувати воювати з головним ворогом своєї батьківщини. Як результат суданської війни, так і її тривалість українцям абсолютно байдужі.
Ще одним важливим місцем, де ГУР полює на російських найманців, є Малі. Українці підтримують берберський народ туарегів. У 2012 році вони зробили успішну спробу створити власну державу Азавад на північному сході Малі. Однак успіх повстання не означав миру – незабаром в Азаваді спалахнула громадянська війна між прихильниками світського характеру держави й ісламськими радикалами. Крім того, побоюючись зростання ісламістського тероризму в Північній Африці та його поширення на Європу, була сформована багатонаціональна коаліція на підтримку уряду в Малі. Франція була на її боці до 2022 року, а Росія зараз відіграє центральну роль у підтримці інтервенції проти Азавада. Щоб посилити свої впливи на континенті, росіяни, як завжди, використовували «вагнерівців». Це спонукало ГУР направити підтримку берберському народу, який зараз перебуває між молотом (коаліція, що підтримує Малі) і ковадлом (радикальні ісламісти, зокрема Боко Гарам).
Саме в Малі росіяни зазнали серйозних військових поразок, у яких військовики ГУР активно підтримували туарегів. У період з 25 до 27 липня 2024 року від 25 до 82 «вагнерівців» і від 10 до 47 малійських солдатів були вбиті або загинули, здавшись у полон, у засідці поблизу Тінзауатена. У бою також загинув російський пропагандист і шовініст Нікіта Федянін, який вів популярний серед росіян канал «Сіра зона» в Telegram. Дуже швидко в інтернеті з'явилися припущення, що туарегам допомагали українці, або навіть що українські війська перебували на місці і брали участь у боях 29 липня 2024 року. ГУР підтвердила, що надавала розвідувальну підтримку берберським повстанцям, що змусило уряд Малі розірвати дипломатичні відносини з Києвом.
Наприкінці січня і в лютому цього року в Середземному морі вибухали окремі кораблі російського тіньового флоту. 15 лютого два вибухи сталися на танкері Seajewel. Вибух на судні Grace Ferrum біля лівійського узбережжя призвів до серйозних пошкоджень і, як наслідок, до необхідності проведення рятувальної операції зі суші. Деякі аналітики вважають, що за таємничими вибухами стоїть українська військова розвідка, яка має на меті послабити тіньовий флот і логістичні можливості противника в Середземному морі.
Французько-український альянс
Коли 4 і 5 березня у ЗМІ з'явилися новини про те, що США припиняють військові поставки в Україну (зокрема, за контрактами, укладеними за президента Джо Байдена) та обмін розвідувальною інформацією з Києвом, багато європейських громадян і політиків висловили своє обурення. В їхніх очах довіра до США різко впала. Промова Трампа в Конгресі містила вихваляння торгової війни з Канадою і Мексикою, а також чергову погрозу анексувати Гренландію – «в той чи інший спосіб». Увечері 5 березня президент Емманюель Макрон назвав Росію головною загрозою для Європи, підтримав справедливий мир для України і підкреслив ненадійність США як союзника. Того ж дня його речник повідомив, що французький лідер не поїде до Вашингтона з прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером і президентом Зеленським, щоб представити пропозицію перемир'я з Росією, як того вимагало оточення Трампа. Міністр оборони Франції Себастьєн Лекорню, своєю чергою, оголосив про співпрацю з Україною у сфері розвідки, щоб заповнити американську прогалину. Французи висловили обурення діями російського винищувача Су-35, який намагався зірвати патрулювання їхнього безпілотника над Середземним морем. Окрім того, рішення американської влади засудили прем'єр-міністр Франції і лідерка «Національного руху» Марін Ле Пен, яку звинувачують у співпраці з Росією.
Франція має багато причин підтримувати Україну, і це не тільки через типову французьку неприязнь до Америки. Схоже, що Париж також може бути зацікавлений у тому, щоб українці могли діяти там, звідки французів витісняють росіяни й китайці. Ще в лютому українська воєнна розвідка звернулася до Франції з пропозицією про співпрацю в Африці, насамперед у регіоні Сахель. Головне управління розвідки Міністерства оборони України хоче провести там низку спецоперацій з метою повалення проросійських режимів, але потребує для цього французької інформаційної підтримки. Цілком імовірно, що Франція не відмовиться допомогти українцям, тим паче, що зараз вона може зробити це в тіні передачі цінної інформації про підготовку росіян до повітряних ударів по Україні. Важливим є й час, коли французам було запропоновано співпрацю – росіяни ще не створили для себе нового хабу на Середземному морі замість баз у Сирії, доля яких досі видається невизначеною.
Україна також є цікавим партнером для Франції через її сировинні ресурси. Виявляється, ще в жовтні 2024 року французи вели переговори з українцями про плани видобутку цінних корисних копалин, зокрема рідкісноземельних металів, які потрібні, серед іншого, для збройової промисловості. Про це 25 лютого 2025 року заявив Стефан Сежурне, віцепрезидент Європейської комісії з питань розвитку та промислової стратегії: «Київ може забезпечити 21 з 30 критично важливих видів сировини, яких потребує Європа, на основі взаємовигідних угод».
Франція може надати підтримку Україні ще в один спосіб. Її оборонна промисловість значною мірою незалежна від США. Французьке озброєння й техніка або взагалі не містять американських компонентів, або їхня кількість і значення є незначними. Це особливо актуально, якщо адміністрація Трампа спробує заблокувати постачання обладнання в Україну, аргументуючи це наявністю деталей американського виробництва. Франція виробляє майже все, що потрібно українцям та іншим союзникам по НАТО в Європі: від багатоцільових літаків Dassault Rafale до зенітних і протиракетних систем SAMP/T (спільно з Італією, де при владі перебуває прем'єр-міністерка Мелоні, яка симпатизує Україні), ствольної артилерії (знамениті гаубиці CAESAR), протитанкових пускових установок і кораблів до боєприпасів і стрілецької зброї. Франція також запропонувала замінити системи Starlink, що використовуються в Україні, на свій власний продукт, і якнайшвидше.
Дії України на Близькому Сході та в Африці значно покращують позиції Києва на міжнародній арені. З одного боку, вони послаблюють імідж Москви і завдають їй очевидних матеріальних збитків, а з іншого – значно посилюють українську «м'яку силу». Як агресивні, так і гуманітарні дії Києва також відповідають інтересам деяких європейських країн, особливо Франції. Українці можуть багато виграти від продовження такої політики і в післявоєнний період, оскільки наразі немає жодних гарантій, що Росія відмовиться від застосування сили проти України. Активні операції на Близькому Сході та в Африці зможуть і надалі послаблювати Москву і, можливо, навіть змусять її спрямувати свої сили й ресурси в інші частини світу.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Ukraina buduje wpływy w Afryce i na Bliskim Wschodzie
Ми використовуємо