Пригадуєте, як чільні функціонери Демократичної партії Сполучених Штатів застерігали кілька останніх років, мовляв, не дай Боже повернеться Дональд Трамп до Білого дому, то чекайте на катастрофу не лише національного, а глобального масштабу? Схожі висловлювання лунали і з вуст європейських політиків і політологів, які не симпатизували Трампові. Чи ми з усією серйозністю зважали на ці застереження? Аж ніяк. Радше сприймали їх як таку собі вербальну еквілібристику в контексті міжпартійної боротьби на тлі президентської кампанії в США.
Бо чого аж так дуже боятися? Зміна влади у США – звична справа. Поурядували демократи – час передати кермо республіканцям, а там знову до Білого дому повернуться демократи, потім знову республіканці. І так далі по колу. Зрештою, Трамп уже був президентом. Так, змушував похвилюватися, потерпіти його екстраординарні вибрики на внутрішньополітичний і міжнародній сценах. Але нічого катастрофічного не трапилося, небо не впало в океан, Третя світова не спалахнула, Статуя Свободи як стояла, так і стоїть на острові Свободи у Нью-Йорку. Що такого страшного може трапитися, як він прийде до влади вдруге? А таки може…
«Старий світ вмирає, новий світ намагається народитися. А між тим настав час монстрів», – писав італійський філософ Антоніо Ґрамші наприкінці Першої світової війни. Будучи свідком зародження фашизму в Італії, Ґрамші розумів, що зміни в такі переламні часи можуть бути небезпечними. От і нинішній світ перебуває у схожій точці перелому. З перемогою Дональда Трампа на президентських виборах у США в листопаді 2024 року над західним ліберальним порядком нависла екзистенційна загроза. Іронія полягає в тому, що саме цим порядком, який встановився після закінчення Другої світової війни, й завідували саме Сполучені Штати як такий собі «мажоритарний акціонер». І от вони зненацька вирішили розпустити фактично своє ж «акціонерне товариство», той знаменитий Pax Americana.
Аби зрозуміти глибину небезпеки таких трансформацій, варто прочитати нещодавно видану книгу «Майбутній світ – повернення Трампа та кінець старого порядку» (World to Come – The Return of Trump and the End of the Old Order). Її автори – два політологи, стратегічні прогнозисти, візіонери – американець Метью Берроуз і німець Йозеф Брамл. Вони намагаються пояснити, куди рухаються Захід і світ загалом після листопадових виборів у США. Невдачі в Іраку, Афганістані на Близькому Сході, бездарна політика стримування агресивної Росії значно послабили глобальні впливи Сполучених Штатів, навіть якщо вони й надалі відіграють надзвичайно важливу роль на світовій арені.
З часу закінчення холодної війни на Заході не було стільки песимізму й невпевненості щодо майбутнього світу. З’явився новий набір дестабілізаційних чинників – регіональні конфлікти, зміна клімату, поступ штучного інтелекту, уповільнення глобальної економіки, зростаюча нелегальна імміграція. Ці чинники підживлюють один одного та створюють ще більше нестабільності і в без того розхитаному світовому порядку. Наслідком цього стає процвітання ультраправих і ультралівих популістських рухів у Європі та Північній Америці.
В інформаційному просторі щоразу частіше з’являються страшилки про ядерну катастрофу, яку може спровокувати російсько-українська війна, конфлікт на Близькому Сході, евентуальна війна між США і Китаєм. А з нею й кінець цивілізації. Адміністрація Трампа оголошує тарифні війни, як своїм світовим супротивникам – передовсім Китаю, так і недавнім найближчим союзникам – Канаді і Європейській Унії. Вже одні погрози запровадити космічні митні тарифи призводять до уповільнення зростання світової економіки.
Проте, як відомо, криза, попри всі її негативні наслідки, дає шанс на позитивне оновлення. Взяти хоча б уже згаданий штучний інтелект, за розумного його використання, як і у випадках з попередніми технологічними революціями, можна досягнути стрімкого покращення життя мільйонів людей. Так, спричинена ШІ автоматизація і роботизація може призвести до скорочення деяких робочих місць, але водночас допоможе західним суспільствам впоратися зі зростаючою демографічною кризою.
Але повернімося до нашого Дональда Трампа і його шокуючих експериментів над Америкою і світом. Цей чоловік, попри свої заяви про шанобливе ставлення до своїх попередників (окрім Барака Обами та особливо Джо Байдена), вирішив ущент знищити «доктрину Трумена». «Політика Сполучених Штатів має полягати у підтримці вільних народів, які чинять спротив спробам підпорядкування їх збройними меншинами або шляхом зовнішнього тиску», – так коротко описав доктрину сам її автор, 33-й президент США Гаррі Трумен ще наприкінці 40-х років. Він чітко усвідомлював, що допомога в захисті демократії за кордоном життєво важлива для національних інтересів Сполучених Штатів.
І от Дональд Трамп став першим американським президентом з часів завершення Другої світової війни, який вирішив послати подалі цю доктрину. Переконав себе і своїх симпатиків, що «зробити Америку знову великою» можна й без підтримки старих і нових союзників, чинних і потенційних демократичних рухів. «Страшенно не хочеться знову рятувати Європу» – ці слова, щоправда, належать не чинному президентові США, а його найпалкішому послідовнику, «більшому трампісту за самого Трампа», віцепрезидентові Джей Ді Венсу. Але вони з гідністю могли б претендувати на роль головного слогана каденції 47-го глави Білого дому.
І поки Вашингтон відкриває шлюз до переходу від однополярного світу, де домінували США, до багатополярного світового порядку, у глобальній політиці відбуваються кардинальні перетворення. Група БРІКС, яка ще недавно здавалася мертвонародженим утворенням, тепер намагається взяти реванш за попередні невдачі. Найкраще це виходить у Китаю. Швидке економічне зростання дозволило Пекіну суттєво розширити йому сфери впливу в Азії, Африці й Латинській Америці.
У тіні Китаю намагається відгризти свій кавалок успіху й Росія. Нова російська політика Вашингтона дозволяє їй вийти з міжнародної ізоляції, позбутися деяких санкцій, реабілітуватися і навіть легітимізувати територіальні здобути, отримані шляхом незаконної агресивної війни.
Чи саме такий розвиток міжнародних подій корисний для Сполучених Штатів? Сумнівно. Щоб зрозуміти, до чого може призвести ізоляціонізм у міжнародній політиці Білого дому, – звернімося до відносно недавньої історії – подій, які розвивалися у 1930-х роках. Про них нагадують Берроуз і Брамл у своїй книзі й чітко застерігають:
«У зовнішній політиці США домінували ізоляціоністські та протекціоністські голоси, які були односторонніми та орієнтованими всередину, дистанціювалися від зобов’язань безпеки за межами своєї півкулі й відверталися від міжнародної економічної співпраці. Ми всі знаємо, чим закінчилася ця історія: Другою світовою війною. Якщо ми не діятимемо рішуче, історія не просто повториться – вона прискориться, затягнувши нас в епоху безпрецедентних конфліктів, економічної нестабільності та руйнування навколишнього середовища. Уроки минулого вимагають від нас більшого. Співпраця більше не є просто можливістю; це імператив».
Ми використовуємо