Латвійський досвід боротьби на шляху до незалежності

Юрко Садловський, 21 липня 201126249

Воістину кажуть, що революцію здійснюють романтики, а користуються її плодами… Самі знаєте – хто. Отже, починаючи з кінця 80-х років минулого сторіччя, саме латвійські поети та письменники, об’єднавшись із неупередженими істориками, створюють «Народний фронт», що мав на меті відновити незалежність Латвії.

До речі, вже у березні 1989 року на виборах народних депутатів  СРСР у 30 зі 41 округів переконливу перемогу отримують представники «Народного фронту» в безжалісній конкуренції з кандидатами від Комуністичної партії. Це засвідчує, що латвійське суспільство готове боротися за незалежність Латвії.

Хто минуле шанує, той майбутнє святкує

Латвійська народна мудрість

Цього ж року 23 серпня  в балтійських республіках  відбувається грандіозна акція під назвою «Балтійський шлях». Вона збирає  близько 2 млн людей, котрі, тримаючись за руки,  утворюють  600 кілометровий  ланцюг,  з’єднуючи столиці – Таллінн, Ригу та Вільнюс.

Ця демонстрація організована з метою привернути увагу світової громадськості до історичних фактів, які призвели до втрати незалежності, зокрема цих держав. Тому «Балтійський шлях» приурочується 50-річчю підписання пакту Молотова-Ріббентропа, коли Совєцький Союз та Німеччина поділили сфери впливу в Східній Європі. (До речі, згодом організація ЮНЕСКО визнає цю акцію феноменом ненасильницького опору та долучить усі документальні матеріали про неї до реєстру програми «Пам'ять світу».)
 

Відтак народний рух за незалежність стає всебічним. Тоді ж Рух за національну незалежність Латвії (РННЛ), «Ґельсінкі-86» й інші радикальні об’єднання починають створювати комітети й організовують Реєстр латвійських громадян та їхніх нащадків, оскільки переконані, що Верховна Рада Латвійської Радянської Соціалістичної Республіки є інституцією окупаційною, тому питання про національну незалежність Латвії може вирішувати лише Конґрес громадян.  Для уникнення непорозумінь і «Народний фронт», який до цього проголошував лише «суверенність у складі совєцької федерації», тепер декларує відновлення латвійської державності. Саме тої державності, яка існувала до 1940 року. Натомість проти незалежності Латвії виступають ті, хто не хоче втрачати посади й привілеї, особливо іммігранти, котрі бояться, що їм доведеться повернутися на батьківщину, де на той час умови життя ще гірші. Окрім того, багато нелатвійців  відлякує необхідність вивчати латиську мову, бо до цього в «странє совєтов» без неї можна було обійтись. Ворогів незалежності об’єднує кілька організацій. Здебільшого – це робітничі колективи, але найбільше – Інтернаціональний фронт трударів ЛРСР (Інтерфронт), в якому беруть участь переважно відставні офіцери Совєцької армії й інші нелатвійці.

Відтак Комуністична партія поступово втрачає свій вплив на всіх рівнях суспільного життя.  Люди масово виходять з неї. Вже у квітні 1990 року відбувається її розкол – одна частина залишається вірною ортодоксальним цінностям (згодом, у серпні 1991 року, саме ця частина підтримає на місцях ҐКЧП), інша – створює незалежну Латвійську комуністичної партію.  Мета її  дуже схожа з «Народним фронтом».  Крах комунізму на теренах Латвії демонструють вибори 18 березня 1990 року до Верховної Ради ЛРСР, на яких 131 з 201 парламентських мандатів отримують представники «Народного фронту». Однак агонія подоланих продовжується. Створюється так званий Вселатвійський комітет громадського порятунку, що намагається повернути втрачену владу.

Відтак розпочинаються дуже драматичні події (і не лише у Латвії). Отже, – початок 1991 року… Спеціальний підрозділ (ОМОН) 2 січня захоплює Будинок преси з метою не допустити «вільнодумства». Масово закриваються газети. Голова латвійського парламенту та уряду в Москві 12 січня зустрічаються з М.Ґорбачовим, який обіцяє запобігти насильству в Ризі, а вже 13 січня совєцькі десантники захоплюють телевежу в литовському Вільнюсі, вбивають 14 та ранять 110 неозброєних маніфестантів. Боячись подібних подій у Ризі, «Народний фронт» закликає мешканців  прибути до Риги й вибудовувати барикади, аби захистити місто. У місті збираються понад 500 тис. його захисників. Проте цим все не завершується – 15 січня ОМОН захоплює Ризьку школу міліції, наступного дня «бійці» посеред вулиці підступно розстрілюють неозброєного шофера автобуса. Апогеєм безчинств безпорадної старої влади стає 20 січня, коли ОМОН обстрілює Міністерство внутрішніх справ, під час чого гине п’ятеро людей, серед  них – школяр… У країні паніка, страх і невизначеність. Однак барикади ніхто не розбирає…

Воістину кажуть: «пси лають – караван іде»… На тлі останніх подій, коли чаша терпіння вже переповнена, у республіках Балтії починається парад суверенітетів. У Латвії  інтенсивно обговорюють декларацію про незалежність, бо, скажімо, Литва  вже 11 березня оголошує про повну незалежність від СРСР, а Естонія 30 березня  приймає декларацію про перехідний період до незалежності. А вже 4 травня 1991 року рішення про відновлення незалежності приймає  і Верховна Рада Латвії, яка зразу ж створює свою законодавчу базу. Новообраний уряд вибудовує нові та непрості відносини з Москвою. Наступає момент істини для щойно відновленої державності Латвії. Це час, сповнений непевності: починаються конфлікти, шантаж і непокора, оскільки частина прокуратури, міліції та, зрештою, й бізнесу не підкоряються новій владі. Та ще й на території Республіки надалі залишаються совєцькі війська і спеціальні підрозділи.  На щастя, це все сум’яття закінчується закономірною, логічною поразкою ҐКЧП… Відтак починається нова пора у житті відродженої Латвії. Пора великих сподівань, довгої, кропіткої роботи на шляху до євро-спільноти, загальносвітової безпеки, зрештою – цивілізованого світу із правовими законами. Звісно, на цьому шляху багато сподівань не виправдалося. На жаль, Латвія не стала заможною державою. Часто-густо політики не знаходять спільної мови, дехто живе за принципом: «чим гірше, тим краще», безумовно, для нього. Корумпованість у державі теж не минає безслідно. Не втішає і той факт, що молодь останнім часом унаслідок кризи масово залишає батьківщину та їде на заробітки у багатші країни Заходу.

Але kuģis peld (лат.) – корабель пливе: повільно, невпинно, цілеспрямовано і лише вперед, бо нема вороття. І це вже давно розуміє, усвідомлює громада Латвії, як і громади інших балтійських країн.

Ми часто запитуємо, що є основним у єдності того чи іншого народу. І традиційно відповідаємо: це збереження рідної мови й історичної пам'яті. Однак у цьому випадку не лише мова, а й релігія (латвійці дотепер у душі сповідують язичництво!) стає цементуючою силою збереження цього народу впродовж усієї історії. Єднає латвійців  насамперед прадавня символіка, яку постійно використовують в обрядах і звичаях, а також пантеон прадавніх богів: Бога – як батька та  господаря, богинь долі та життя – Лайми та Мари, Перконса (Перуна) зі своїми синами та Сонця зі своїми доньками. Тож у цьому народі живе не лише історична, а й міфологічна пам'ять. Ось це, мабуть, є  найважливішим в єднанні народу, котрий упродовж своєї достатньо тривалої історії зазнав чимало потрясінь.

Тут доречно буде згадати слова великого друга українського народу, латвійського поета, фольклориста, перекладача та політв’язня Кнутса Скуєнієкса:

мала в мене батьківщина

аж завширшки в дві руки

люба в мене батьківщина

теплотою в дві руки

і глибока батьківщина

довжиною назавжди

      (Переклад мій. – Ю.С.)

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 9

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Назар 31 липня 2011, 17:31

    Кацап і в Латвії кацап. Пусти худобу до хати, вона насрає на стіл. Воно ж потребує зємлянкі і облобизувати хрєн царя-батюшки і попа Храпона. Де йому людські цінності?!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Д_Михайлович 26 липня 2011, 10:46

    Це все залежало виключно від позиції самого латиського населення, як кажуть на місцях, США тут ні до чого. Просто латиші виявилися занадто толернатними, європейськими стосовно росіян, замешкаючих у Латвії. Ось наприклад росіяни швиденько порозпродали квартири майже за копійки в Узбекістані чи Тажикістані й свалили на історичну Батьківшину, і то зрозуміло - хто захоче мати справу з наптовпом мусульман. А латиші вони корректні, стримані, серед них москалям жити затишно, навіть у статусі "негромадянина".

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Victor 24 липня 2011, 13:46

    ...янки, очевидно, промахнулись в том смысле, что в Латвии остались "пенсионеры" из штаб-квартир Прибалтокруга и ГРУ, которые теперь сильно влияют на бизнес, СМИ и политику. Ползучая ре-русификация (см. также Юрмалу и проч.) налицо. Мне там один западный посол сказал: хотите найти хорошую работу в Риге - обращайтесь в посольство РФ. Молодежь и квалифицированные кадры - да, уезжают. Что делать с этим - неизвестно...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук