Люди без батьківщини

Ольга Перехрест, 8 січня 201413423

Колись ми жили в будинку на самій околиці Києва. Здавалось, простягни руку - і місто закінчиться. Це була звичайна собі багатоповерхівка, хіба що дуже пошарпана. Ремонтів у під’їзді не робили, лампочки в коридорах перегорали, а ліфт ламався так часто, що підйом на 12 поверх пішки вже навіть не сприймався за щось незвичне. Нам казали, що в тому будинку жили переважно родини військових або колишніх військових.

Родини військових ведуть кочовий спосіб життя. Ніхто не міг знати, куди тебе закине доля – від Камчатки і до країн Варшавського договору. Діти міняли десяток шкіл, їхні спогади заповнювали нові міста і поселення. Все, що їх оточувало, було тимчасовим – казенні квартири, які давало начальство, якісь побутові речі, магазини біля будинків, друзі за партами, знайомі у чергах. В будь-який момент міг прийти наказ про переведення – і все життя знов пакувалось в коробки і перевозилось.

Ландшафти дитячих спогадів формують дорослу реальність. Ті ж обриси дому і родинних стосунків, які ми бережемо крізь роки і потім відтворюємо у власних родинах. Тож калейдоскопи країн, військових баз та містечок, прикордонних застав не можуть минути непоміченими.

Діти військових – це люди без батьківщини. Вони зростають без прив’язки до певного місця. Жодну територію вони не сприймають як свою власну і підсвідомо готові в будь-який момент її змінити. Дім існує тільки в межах власної квартири. Все, що лишається за порогом – чуже, а отже навіщо займатись його облаштуванням?

Після демобілізації військовий може повернутись до міста, з якого його призвали до армії. Так, наприклад, зробив батько мого хрещеного – після довгих років служби він повернувся до Києва, з якого пішов ще у 41-му на фронт. Але далеко не завжди місто, в якому осідає родина, стає рідним, а не просто наступним.

Ставитись до свого будинку, міста чи країни як до тимчасового житла, в якому немає сенсу щось змінювати, адже все одно незабаром звідси поїдемо. Не знайомитись з сусідами, адже за півроку доведеться знайомитись з новими. Не заводити тривалих стосунків, не вітатись з касирками, не розпаковувати до кінця свої речі. Все це – синдром переселенців, біженців з власної землі, людей-перекотиполе, яких насправді чимало поруч із нами.

Люди без батьківщини не готові полишати своїх осель заради абстрактного загального блага. Вони не дивляться на перспективу кількох поколінь, адже їхнє майбутнє мінливе і може змінитись кожної миті. Вони рідко вростають у землю, на якій зупинились, і часто дивляться на неї відсторонено.

Людьми без батьківщини стають не тільки родини військових.

Потім ми переїхали до іншого будинку. Наша нова сусідка тоді хвалилась, що ось нещодавно в нашому під’їзді зробили ремонт і нам тепер тут буде добре жити.

Якщо у вас десь ще стоять не розпаковані коробки – може, саме час їх розпакувати?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • User 14 січня 2014, 15:09

    Автору слід зрозуміти насамперед, що Батьківщина - не територія, а перш за все люди. Так, українці - це традиційно досить осілий народ, з великим значенням "садка вишневого коло хати" в системі цінностей. Проте це не означає, що всі наші цінності на цьому закінчуються. Ційнності мобільного способу життя — чи то вимушеного, як у військових, чи добровільного, як у сучасних "цифрових кочівників" — швидше доповнюють їх і збагачують, ніж руйнують. Лохторат з'являється з інших причин — це нащадки тоталітарних гвинтиків, які нічого крім свого «району» змалку не бачили. Це не військові, це «рабочій класс», якому прищепили, що він — гегемон, підгодували зарплатою, вищою, ніж у людей, які працювали головою, замкнули в соціальному гетто і кинули напризволяще. Тепер ці люмпени ностальгують за давно минулим і продаються за копійки. От хто справжні люди без батьківщини, з психологією «район на район», якою був змалку охоплений весь пролетаріат СРСР. Яка там мобільність? «Стаять, ты аткуда?!»

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 9 січня 2014, 21:31

    Я теж, Олю, військовий в минулому, і смію вам противити в вашому незрілому домаганні нав"язати читачу свій невдалий висновок. Хай це буде захистом мундиру - сприймайте як хочете. Звісно, диму без вогню не буває, ібагато хто з моїх колег, не те що під"їзд, власну квартиру не встигав дофарбувати як уже отримував наказ про особисту передислокацію. Але я завжди підходив, і вам раджу, до кожної проблеми з людської сторони. Якщо воно, вибачте, порося, то воно кругом таке. В військових частинах завжди, що на території, що в казармах панує чистота й порядок. Хіба це не доказ протилежного від ваших, Олю, фантазій. В наших примусових мандрах по краях світу ми бувало нерідко вчили чистоті та охайності аборигенів (маю на увазі місцевих мешканців). Всі мої колеги, котрі мають нині вже своє постійне помешкання, є генераторами порядку та чистоти в своїх під"їздах та дворах. Я вже не кажу про їхні садиби, кому втрафило. Генерали не в рахунок. Міг би ще багато прикладів приводити вам, Олю, до того що твір ваш трохи невдалий. Але головне! Служба кидала мене від Полярного кола до Алтайських хребтів, від Саянської тайги до Адріатики, але я ніколи, повторюю, ніколи не цурався України і завжди, як і зараз, пишався і пишаюсь тим що я українець. І повірте я не один такий ненормальний!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • азіят 9 січня 2014, 08:12

    Авторка зводить наклеп на військових та їхні родини. Може військові і люди без батьківщини, але якраз військові відставники найбільше турбуються про будинки в яких живуть, найбільше клопочуться про порядок в під'їздах. Можливо тому, що їх привчали до порядку в армії і тому що вони звикли командувати та керувати людьми.
    Найгірше утримуються будинки і є найбруднішими та найошарпанішими ті будинки, де заселявся пролетаріат, який звозили з усього світу на гігантські будівництва дніпрельстанів, донбасів, величезних комбінатів.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук