Мобілізація та соціальна справедливість

На тлі хронічних складнощів з проведенням мобілізації і тривалим характером бойових дій від представників української влади почали лунати різні екзотичні пропозиції. Одна з них – можливість звільнення від військової служби осіб, які мають високий офіційний рівень доходів.

Розмови про бронювання від мобілізації платоспроможних українців ведуться з кінця минулого року. При цьому ніхто з публічних персон не хоче бути в ролі головного ініціатора такого варіанта «відкупу» від служби в армії. Тому в медіа інформація подається без конкретних прізвищ. Мовляв, є певна таємнича група людей з Офісу президента, уряду та народних депутатів, які активно обговорюють це питання. Хто саме ці люди – невідомо. Зараз ніякого рішення з цього приводу ще не ухвалено. Хоча прем'єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що уряд розробляє нову систему відстрочки від військової служби, яка буде враховувати, зокрема, сплату податків і розмір зарплати.

Якщо узагальнити чутки, то вони зводяться до такого. Уникнути мобілізації зможуть чоловіки, які мають офіційні доходи не менше як 35 тисяч гривень і сплачують з них податки: ПДФО не менше 6,3 тисячі гривень і ЄСВ не менше 7,7 тисячі гривен. А також ті, за кого роботодавець в місяць готовий платити 20 тисяч гривень у бюджет. Зважаючи на середні зарплати і стан української економіки, потрапити до цієї категорії зможе незначна частина чоловічого населення. Переважно це будуть фахівці IT-сфери, фінансів, посадові особи вищих рангів і ТОП-менеджмент.

У Федерації роботодавців озвучені цифри зустріли прохолодно. Оскільки там вважають, що для більшості підприємств такі суми недосяжні. Можливо, бізнес ще б подумав, якби йшлося про 6 тисяч гривень на місяць за бронювання одного робітника. Водночас Кабмін дійсно може мати свою думку з цього питання, яку воліє не афішувати. Її суть доволі цинічна і зводиться до економічних та бюджетних міркувань.

З фінансової точки зору дійсно може бути вигідно наповнювати бюджет таким способом. Війна вимагає величезних видатків. Наш бюджет залежить від зовнішньої допомоги. А з нею не все так гладко. Армію треба утримувати. Без грошей це зробити нереально. Але є сумніви, що легалізація можливості уникнути мобілізації для заможних категорій українців аж так серйозно наповнить бюджет. З тієї простої причини, що кількість громадян, які зможуть декларувати значні заробітки, вкрай обмежена. В Україні заледве набереться 10% працездатних осіб, чиї доходи перевищують 35 тисяч гривень. Частина з цих людей виявиться уже броньованими. Тому казна не поповниться мільярдами гривень від ФОПів чи програмістів, як думає дехто в Кабміні. Єдиний гарантований ефект законодавчого «відкупу від мобілізації» – це різке зростання соціального розколу й недовіри в суспільстві.

Розхитати українську націю зсередини, безумовно, є одним зі стратегічних завдань Кремля. Коли Путін розпочинав свою повномасштабну війну, він розраховував, що в Україні є багато прихильників «русского міра», які чекають на своє «визволення». У цьому запевняла російського президента численна п’ята колона, яка діяла в Україні. Цей розрахунок кремлівського диктатора виявився хибним. Та це не означає, що російські спецслужби полишили спроби внутрішньої дестабілізації України. Ворог використовує і буде використовувати будь-які можливості, щоб розсварити і послабити єдність українців. Москва, безумовно, скористається з невдалих і непродуманих вчинків української влади. Гра на соціальних суперечностях – улюблений прийом Кремля. І він не раз спрацьовував у загарбницьких кампаніях Москви.

Класичний приклад – українські національно-визвольні змагання 1917–1921 років. На початку XX століття в українців був шанс відродити власну державність. Але на заваді стало багато факторів. Один з них – диявольське вміння російських більшовиків грати на соціальних суперечностях. Російські загарбники під проводом Леніна успішно скористалися незрілістю української нації і політичних еліт. Вони нав'язали надто вразливим до соціальних питань українцям дискурс про те, що їм не варто захищати власну державу, яка відстоює інтереси «буржуазних і поміщицьких елементів».

Отруйною майстерною пропагандою більшовикам справді вдалося задурманити свідомість значної кількості населення. Дуже спокусливо для наївних народних мас лунали солодкі обіцянки «землю – селянам», «заводи – робітникам», «всю владу – радам». Цинічно маніпулюючи популістськими гаслами, Росія змогла вбити клин між українською владою й суспільством. Більшовики посіяли недовіру між заможними і незаможними верствами української нації. Домоглися її фрагментації за рівнем матеріальних статків і соціального походження. Українці не були єдиними, коли на початку ХХ століття у них випала нагода відродити незалежність. І закономірно програли визвольні змагання.

13 березня спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук вирішив пошукати історичні аналогії, коментуючи чутки про можливість звільнення від мобілізації за рівнем сплачених податків. «Свого часу, якщо не помиляюсь, в 12 чи 13-му сторіччі, в Англії існував такий “податок на боягузтво”. Коли платили гроші для того, щоб не йти в лицарі. І цей податок потім існував у дуже багатьох країнах», – сказав він. Щоправда, додав, не знає країну, де це спрацювало.

Ставити у приклад історичні норми, які існували в далекому минулому, для організації процесу мобілізації – не найкраща ідея. Коли спікер ВРУ Руслан Стефанчук апелює до середньовічної історії, де лицар міг відкупитися від служби, він упускає важливу деталь. Так званий податок на боягузтво дійсно існував у середньовічній Англії. Він був спеціальним податком, який стягувався з людей, які не бажали воювати на користь короля (що вважалося боягузтвом). Його запровадили за правління короля Генріха I (1100–1135) і спочатку податок був відносно низьким. Однак через сто років сума зросла на 300%. Але платили його не простолюдини, а представники знаті, які не хотіли йти в армію. З тієї простої причини, що тоді військовою справою займалися переважно представники еліт і заможних верств. Тому, якщо вже брати приклад з епохи феодалізму, то, за правилами, мобілізуватись до лав збройних сил насамперед мали б якраз багатші, статусні і впливовіші персони. А також ті, хто наближений до влади. А не навпаки, бідні й відносно незаможні верстви, як це пропонують деякі державні мужі.

Ми не знаємо, чи наважиться українська влада піти на запровадження «відкупу від мобілізації». Здається, там поки що усвідомлюють крайню непопулярність таких дій у суспільстві. Принаймні, 11 березня член Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський заявив, що ймовірність реалізації такої ініціативи вкрай низька, оскільки вона суперечить принципу рівності та може бути сприйнята суспільством негативно, враховуючи її пряму залежність від матеріального становища людей.

Українській владі не потрібно створювати нові лінії суспільного розколу. А він обов'язково настане, якщо ініціатива про «зарплатно-податковий відкуп» від військової служби буде затверджена. У суспільстві і так накопичилося соціальне невдоволення з приводу методів, принципів і підходів до мобілізації. Якщо уряд дозволить заможним верствам населення не йти в армію, це створить надто сильне враження, що війна в нас лише для певних соціальних прошарків. І стане справжнім пропагандистським подарунком для ворога. Не можна давати йому в руки такі небезпечні козирі.