З генерала в дипломати

Новина про призначення Валерія Залужного послом у Велику Британію стала справжньою сенсацією. Але також спровокувала багато розмов і чуток. Таке кадрове призначення є надто неординарним і не вписується у звичайну дипломатичну практику. Паралелі з почесним засланням напрошуються самі собою. А атмосфера таємничості, в якій ухвалювалося таке рішення президента, провокує на глибокі роздуми.

Українська дипломатія часів президента Зеленського є вкрай розбалансованою і хаотичною системою. З одного боку, роль МЗС і його очільника Дмитра Кулеби суттєво обмежена. А все тому, що функцію зовнішньої політики і переговорів з провідними партнерами та союзниками взяв на себе Офіс Президента. Тому український міністр закордонних справ дедалі частіше змушений обмежуватися функцією «весільного генерала». З іншого боку, зазнала дивних трансформацій кадрова політика МЗС. Дипломатичні посади стали місцем, куди час від часу призначають не професіоналів, а вже відпрацьований матеріал. Згадаймо колишнього очільника Міноборони Андрія Тарана чи генеральну прокурорку Ірину Венедіктову. Тепер полк дипломатів без дипломатичного досвіду, схоже, поповнить ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Попри стратегічно важливий статус для України Великої Британії, наше посольство в Лондоні уже довгий час працює без посла. Улітку після саміту НАТО у Вільнюсі тодішній його очільник Вадим Пристайко дозволив собі критично висловитися у бік президента Володимира Зеленського. Амбасадору не сподобалося, що глава держави вдався до дещо грубих коментарів на адресу міністра оборони Британії Бена Воллеса з приводу методів подяки за надану Україні допомогу. Посол назвав слова президента «нездоровим сарказмом». У Зеленського заяву посла почули. І ухвалили рішення, що дипломатична кар’єра Вадима Пристайка добігла кінця. Проте зі заміною не поспішали.

Спочатку на крісло посла у Британії сватали ексміністра оборони Олексія Резнікова. У лютому ж ходили чутки, що в Туманний Альбіон може відправитися сам міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Та 7 березня Зеленський у вечірньому зверненні повідомив країні, що відправляє у Лондон Валерія Залужного.

«Генерал Валерій Залужний говорив мені саме про такий напрямок для себе – дипломатичний. Міністерство закордонних справ України направило відповідний запит на агреман. Наше союзництво з Британією має тільки зміцнюватися», – коротко пояснив своє рішення президент.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також висловився за таке рішення. Що, втім, цілком очікувано за нинішньої моновертикалі влади в Україні. Мовляв, колишній головком має освіту у сфері міжнародних відносин. Ну хіба що англійську слід трохи підтягнути.

«Президент дуже довго шукав максимально сильного кандидата на посаду в Лондоні. Однією з ключових вимог було саме розуміння військового контексту, тому що Британія – це не просто наш особливий стратегічний партнер», – зазначив очільник МЗС.

Якщо вірити словам Кулеби, то призначення Залужного в Лондон – це дуже почесна місія. І саме зі столиці Британії можна налагоджувати зв'язки з країнами Глобального Півдня. «Я переконаний, що Валерій Залужний буде однією з найбільш шановних фігур, і він принесе багато користі не лише для двосторонніх відносин з Британією, але й для кулуарної дипломатії з країнами Азії, Африки та Латинської Америки», – сказав Дмитро Кулеба в ефірі телемарафону 7 березня.

На словах все виглядає надто ідеально, щоб бути абсолютною правдою. Проблема не тільки в тому, що Залужний є кадровим військовиком, який не має жодного досвіду в дипломатії. Призначати у розпал війни в ключову країну світу людину без відповідних навичок – сумнівне рішення з точки зору раціональності. Хоча Зеленський і заявив, що Залужний погодився на таку пропозицію і сам просився на дипломатичну службу, станом на 8 березня ніяких офіційних заяв з цього приводу від ексголовкома не було. Мало того, у розпал епопеї зі звільненням Залужного вже була інформація, що генералу пропонують посаду посла. І тоді він, начебто, відмовився. Що ж тоді змінилося за півтора місяця?

Є й інший аспект дипломатичного рішення Зеленського. І він не дуже щирий. А радше має своєрідний заздрісно-політичний відтінок. Не секрет, що прізвище Залужного соціологи вже кілька місяців включали у свої опитування, щоб збагнути політичні уподобання українців. І в цих опитуваннях колишній головком впевнено випереджав нинішнього президента. Причому спостерігалася чітка тенденція до падіння рейтингу Зеленського на тлі збереження довіри до Залужного. Останні дослідження показували, що Зеленський без варіантів програв би на виборах головнокомандувачу ЗСУ, якби той погодився брати у них участь.

Не секрет, що багато хто розглядав Залужного як реальну альтернативу Зеленському. Нічого дивного у цьому немає. До влади накопичилося багато питань. А суспільство не може перебувати в постійній безальтернативній реальності. Залужний був легендарною фігурою, який об’єднав українців з різних областей. Якби він ухвалив рішення йти в політику, то мав би, напевно, непогані шанси поборотися за владу. Проблема в тому, що сам генерал жодним чином не обмовився про участь у політиці. Тепер же ця участь тим більше є сумнівною.

Можна, звісно, міркувати, що дипломатична робота відкриє Залужному шлях у велику політику. Генерал набуде досвіду, наведе тісну комунікацію зі світовими лідерами і буде регулярно з’являтися у провідних медіа. І з посади посла у Великій Британії через певний час він повернеться в Україну, щоб тріумфально взяти участь у виборчій кампанії. Що ж, така версія теоретично теж має право на життя. От тільки, чи не надто складне завдання з військового стати водночас і мудрим й ефективним дипломатом, і політиком?

Рішення Зеленського є правильним, якщо розглядати його з точки зору боротьби за владу. Він, по суті, усуває ймовірного конкурента на виборах та відправляє його у столицю чужої країни. При всій повазі до заслуг Залужного, він не геній, щоб одночасно займатися складною дипломатичною роботою і розбудовувати власну політичну силу в Україні. Неможливо робити політичну кар’єру в Україні дистанційно. Тож Офіс Президента на певний час може зітхнути з полегшенням. Він позбувся небезпечного політичного противника. А на політичному горизонті немає фігур, які можуть скласти йому конкуренцію. Але з точки зору користі такого рішення для України, питання залишається відкритим. Здається, досвід Залужного міг би пригодитися в іншому місці.

Та варто врахувати інший момент. Чи могла заява Зеленського про призначення Залужного послом прозвучати без її погодження зі самим Залужним. Сумнівно. Якщо Залужний свідомо погодився піти на таку посаду, це його вибір. Але таким призначенням серйозно руйнується міф про політичний потенціал генерала.

Чи не поспішили українці створити собі нового кумира і заочно посадити його у крісло президента? Чи не наділили деякими невластивими йому рисами? Дуже мало кадрових військових можуть бути успішними політиками. Та розчарування владою нікуди не зникло. Навпаки, є тенденція до зростання невдоволення ефективністю її роботи. Зеленському, можливо, зараз здається, що він позбувся небезпечного конкурента. Але доля ще може піднести неочікувані сюрпризи владі.