Мовчання як звук

Світлана Одинець, 11 вересня 20095992

Чомусь в сучасному українському літературно-мистецькому просторі мені “не чується” двох шалено важливих, я б сказала дуже чуттєвих речей: пам’яті й мовчання.

Якось я запитала у  короткому інтерв'ю з письменницею Галиною Пагутяк: "Від чого відчуваєте залежність у своїй творчості?".  - Від того, наскільки я опанувала матеріал. Від того, наскільки готова довести справу до кінця, і чи вистачить мені сили йти далі...",  - відповіла вона мені.

 

Наш діалог стосувався спокус славою, і того, чи може керувати письменником його читацька аудиторія, а також  -  в якій мірі  їй можна це дозволяти. Чомусь про ці речі мені захотілося поговорити саме з нею. Бо  раптом здалося: одним з критеріїв  справжності таланту людини є її здатність до мовчання.

 

 Галина Пагутяк, і ще Мар'яна Кіяновська дуже цікавлять мене своїм  письмом, текстом, але ще більше  - своєю фізичною не-присутністю   у "навколітературному" богемному житті. Їхня присутність тут  - якраз метафізична, тобто "над" простою матерією самопрезентації, реклами і самопроголошення. Без сумніву, не тільки їхня. Але вони завжди інтригували  мене більше, ніж  галасливе "буття" усієї іншої літературно-мистецької львівсько-франківсько-київської  "тусовки", хай там які цікаві проекти  - тексти  - перфоменси ця тусовка не пропонувала.    

Може тому, що мені дуже  цікаве у письменника його мовчання. Тобто, ні, не зупинка його творчості, не відсутність слів. А тиша у погляді. Без перебільшень, вона  часто цікавить більше, ніж навіть ненаписаний чи написаний текст.  Бо ця тиша  - все ж ознака  процесу, що "заповідається бути", тоді як "крик"  - через слово, текст, жест, форму  -  у найкращому випадку є  методом здобування влади над чужою увагою, а  найчастіше - просто  порожнечею.

Здатність мовчати - це здатність самостійно переживати біль, таємна дорога аскези, витривалості, терпіння, тиші, вібрацій, містики, зрештою, власне, творчості. Мовчання письменника  далеко не завжди означає творчий акт, воно  може бути суто людською втомою, зневагою, образою чи втечею. Або ж протестом, як, скажімо, у  Ліни Костенко.  Але його крик і галас, коли до листка паперу й олівця  - рукою подати   - здається, найчастіше, крім нарцисизму, не означає взагалі нічого...

 

Навряд чи варто, слідом за Фройдом пояснювати творчість виключно як спосіб самозаспокоєння подразненої, невротичної свідомості. Але через творчий акт  ми стишуємо в собі ту величезну  екзистенційну самотність, з якою кожен з нас приходить у цей світ. Протягом всього життя  - через творчість, спілкування і любов ми намагаємося хоча б частково, хоча б  ненадовго  її згасити чи зменшити, аби, щобправда,  потім знову  у  неї повернутися.

Ці процеси  - завжди болючі, важкі, і виснажливі.  Чим серйозніші  вони і чим глибша внутрішня самотність, тим, напевно,  більший рівень відстороненості  людини від світу. Це все може тривати у найрізноманітніший, в тому числі  - й голосний спосіб, проте, в цьому тривалому звуці повинен чутися зміст. Але чи справді болюча відокремленість від світу може відбутися в пустому каскаді африканських канканів,  в яких  - нічого, крім барвистості штучних кольорів?

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 2

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Гість програми 11 жовтня 2009, 14:55

    "... Галина Пагутяк, і ще Мар'яна Кіяновська дуже цікавлять мене своїм письмом, текстом, але ще більше - своєю фізичною не-присутністю у "навколітературному" богемному житті. Їхня присутність тут - якраз метафізична, тобто "над" простою матерією самопрезентації, реклами і самопроголошення. Без сумніву, не тільки їхня. Але вони завжди інтригували мене більше, ніж галасливе "буття" усієї іншої літературно-мистецької львівсько-франківсько-київської "тусовки", хай там які цікаві проекти - тексти - перфоменси ця тусовка не пропонувала..." Дуже правильна думка. Читаю із задоволенням. Тільки-от багато різних "екзистенціальностей" та "Фройдів", що само по собі - перештампований штамп. Фройд був не єдиний, не найзмістовніший, просто чомусь найвідоміший. А "екзистенціальність" можна і в українських словах віднайти. Вживання таких слів, то не ознака ерудованості, а очевидне бажання трохи... ви зрозуміли:)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • juj 15 вересня 2009, 11:46

    [u]Мовчання письменника далеко не завжди означає творчий акт, воно може бути суто людською втомою, зневагою, образою чи втечею. Або ж протестом, як, скажімо, у Ліни Костенко. Але його крик і галас, коли до листка паперу й олівця - рукою подати - здається, найчастіше, крім нарцисизму, не означає взагалі нічого...[/u] Дякую. Пишіть ще. Цікаво читати, написане мислити зобов"зує.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • я є 11 вересня 2009, 20:59

    дякую за фразу: "Здатність мовчати - це здатність самостійно переживати біль"

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук