НАБУ & САП: конфлікт на самознищення

Як би хто зараз не коментував звернення НАБУ до Генпрокурора з приводу бездіяльності керівника САП, але факт залишається фактом: між НАБУ і САП існує конфлікт, який наразі перейшов у «гарячу» фазу. У його основні лежать не інтереси справи, а особистісні інтереси, амбіції і намагання показати свою «вищість». Значною мірою цей конфлікт було стимульовано зовні (згори), щоб «стравити» між собою НАБУ і САП. Мета – полегшити встановлення політичного контролю над ними обома.

Те, що НАБУ і САП у своєму протистоянні вийшли у публічну площину, означає одне з двох: або вони потрапили під різні політичні впливи, або здійснюваний на них вплив з одного політичного центру на даний час є істотно різним.

У будь-якому разі цей конфлікт є руйнівним для обох цих антикорупційних структур – він їх послаблює функціонально і дискредитує в очах суспільства. Мені раніше вже доводилося говорити про очевидну істину: ефективною діяльність НАБУ і САП може бути лише тоді, коли вони діятимуть як одне ціле. Такою є ідеологія їх функціонування, так це закладено у законі.

Це мають добре розуміти керівники НАБУ і САП, на яких лежить основна відповідальність за ефективність діяльності цих структур. Взагалі у період становлення нових органів роль їх перших керівників є надвеликою: саме вони закладають основи та принципи функціонування цих органів, визначають головні напрями їх діяльності, формують психологічну атмосферу взаємовідносин у колективі, встановлюють правила співпраці з іншими органами тощо. Якщо цей конфлікт продовжуватиметься, то Україна не матиме тих спеціалізованих антикорупційних органів, які широко декларувалися і які їй життєво необхідні. Існує реальна небезпека того, що НАБУ і САП (а також НАЗК та ДБР) чекає доля «старих» правоохоронних органів, які давно вже стали політично залежними і «ручними».

Зрештою, керівники цих органів мають добре розуміти й інше, а саме те, що кожен з них залишатиметься на своїй посаді доти, доки свою посаду зберігатиме інший. Якщо хтось з них «зіб’є» іншого, то це буде його «пірровою перемогою» – практично відразу він «піде» за своїм опонентом. Переможцем у цьому конфлікті буде третій – той, хто хоче повністю контролювати ці органи, а боротьбу з корупцією вести у «ручному» режимі для власної особистої та політичної вигоди. Хто є цим третім – зрозуміло.