Несвяткові думки військового пенсіонера

Іван Криничний, 26 жовтня 2013314931

Той, хто колись мав реальне відношення до такої собі поважної державної інституції як армія, намагаючись у короткій формі передати свій багатий на пригоди та комічно-трагічні ситуації армійській досвід, обов’язково наголосить, що у цирку не сміється. Між тим, деякі персонажі дійства з нагоди відзначення нещодавнього свята Покрови примусили спаплюжити свій імідж брутального військового бувальця з більш ніж чверть сторічним досвідом військової служби і добряче пореготати.

Вже перший з представників так званого козацтва викликав в уяві образ російського "короля гламуру" Сергія Звєрєва в обшитих стразами еполетах, так і цей козацький "генерал" блищав  великими зірками, золотим шиттям та бутафорними нагородами та незаслуженими лампасами. Глядячи на іншого "генерала козацтва" у кашкеті-аеродромі "а ля мрія африканського диктатора 60-70 рр." подумалось, що саме так могли б сьогодні спаплюжити справжню генеральську форму ті кутюр'є-самороби, які звільняючись у запас у далекі вісімдесяті роки, заганяли у справжній ступор тодішнього молодого лейтенанта своїм дембельським креативом.

Намагаючись оговтатись від цього свята незрозумілих комплексів та пихи, спробував заспокоїти себе думками про те, що попри всі сучасні трансформації суспільної думки, військовий мундир, очевидно, продовжує залишатись ознакою справжнього патріотизму та об’єктом поваги в народі, і тому, на жаль, розділив сумну участь вишиванки та  шаровар, перетворивши в  спецодяг ще одну ознаку високої "патріотичності" частини сучасної української  "національної еліти".

Поверненню до суворої реальності від роздумів над гальбою пива сприяв наростаючий гуркіт милого серцю стройового кроку, що оповістив про наближення колони історичних реконструкторів, які імітували марш вояків УПА.  Мимоволі привертали увагу суворо-натхненні обличчя юнаків, що світилися безмежною радістю від підписання у той день указу про останній обов’язковий призов до лав Збройних сил України.

Бутафорні козаки, повстанці та просто хлопці з камуфльованими елементами одягу та у важкому взутті з високими берцями, які рясно пересувались того дня містом, примусили замислитись над парадоксом: чому в Галичині, де так люблять військову форму і мілітарні дійства, збройні сили, які вже двадцять два роки є українськими, так і не здобули щирої народної любові.

Як інакше сказати, спостерігаючи за запеклою боротьбою політичної сили, чиї лідери люблять піаритись на різноманітних воєнізованих та смолоскипних імпрезах, проти планів видобування сланцевого газу, на фоні повної тиші з приводу  бездарного скорочення армії на 30%, притому, що ті ж самі лідери регулярно лякають загрозами з боку сусідніх держав.  

Жодних протестів чомусь не викликало й те, що з 30 грудня 2013 року Львів залишиться без Західного оперативного командування, Повітряного командування "Захід" та декількох інших військових частин. Позбувшись беззаперечного з часів Австро-Угорщини статусу військово-адміністративного центру, наше місто отримає взамін сумнівний здобуток у вигляді кількох тисяч нових безробітних та безквартирних міщан. Очевидно, звільнення декількох гектарів комерційно привабливої землі у центрі міста є якимось супер-ефективним ходом у грі за зміцнення національної безпеки, прихований сенс якого доступний лише обраним стратегам.  

Бутафорія. Бутафорні козаки. Бутафорна самопожертва заради бутафорної держави. Держави, голова якої навіть не став вдавати з себе Верховного головнокомандувача, завітавши на військові навчання у новомодній куртці, а не у військовому однострої, як це робили три його попередники. Прикро, що у вельможному пориві в партикулярне плаття вбрався також і міністр оборони, який раніше любив похизуватись перед журналістськими камерами своїм сучасним камуфляжем.

Ще більш сумно, що масштабні військові навчання із залученням військ та сил не лише агонізуючого ЗОКу, але й усіх збройних сил країни, заради проведення яких були використані космічна по теперішніх часах кількість ракет і снарядів, спалено сотні тон пального, а тисячі військових місяцями були відірвані від домівок і сімей, запам’ятались львів’янам не їх результатами та зовнішньополітичним значенням, а дешевою і примітивною  сенсацією.

Важка праця тисяч солдатів і офіцерів, очевидно, ніщо, у порівнянні з можливістю уколоти зайвий раз діючу владу "типу дотепним приколом". Напевно те, що за часи української незалежності Верховний головнокомандувач лише двічі спостерігав за навчаннями з "Бліндажа Нєдєліна" (така собі командна висота на Яворівському полігоні): вперше у далекому 1994 році, коли генерал-лейтенант, що керував теперішніми навчаннями, був лише капітаном, а його начальник, генерал-полковник, носив майорські погони, було цікаво людям набагато менше, аніж сумнівний вибух за десятки кілометрів від полігону.

Повертаючись до свята пригадався ще один його важливий атрибут – патріотичні  тости та розмови у вечірніх львівських кнайпах. Потішили претензії до військових: "коли, бл...ь, ці військові вже зроблять заколот"... 

Подумалось, той, хто продав свій голос за гречку, не вартий ризику життям іншого. Бажаєш гідного життя – зроби його не бутафорним.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 31

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Гість 10 листопада 2013, 10:12

    Тому що такі класні сусіди

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • 123 6 листопада 2013, 01:20

    За 20 лет ядерная боеголовка без обслуживания скиснет, а новую у нас не сделать. Для сдерживания (нападть же мы в отличие от некоторых соседей не собираемся) вполне достаточно современной ПВО и ПТРК.
    Ну и профессиональной армии, конечно - а не школьников, которым за время службы один раз дают стрельнуть из автомата...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • login 5 листопада 2013, 16:50

    ну конечно. пол-Украины - неизвестно за кого. поставьте себя на место европейских соседей и не только их...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук