Паноптикум

Ми не маємо забувати про наше минуле, але й не можемо дозволяти йому ставати на заваді нашого майбутнього. Так говорять у країні, яка воює мало не щодень, відстоюючи свою незалежність. У нас давно закінчили війну, але з минулим якось не складається так, щоб не заважало, щоби просто пам’ятати.

У нас давно закінчили війну, але з минулим якось не складається так, щоб не заважало, щоби просто пам'ятати.

Минуле можна не забувати по-різному: урочистими концертами, іконостасом орденів і медалей на мундирах генералів, кілометровими промовами політиків, квітами піонерів та пластунів, вічним вогнем і якимсь парадом чи ходою старих змучених людей, чи діючих військ, чи масовки, яка косить під якісь армії, чи якихось партизанів... Паноптикум.

Минуле можна не забувати тому, що є сучасне - країна, яка «відвоювала свою війну», а тепер живе і процвітає. Ті, хто воював, пережили і вижили, бачать, що жертви були недаремні - вони, їхні діти й онуки живуть і процвітають. Не подачками «на честь», не жестами «з нагоди», не тому, що «при владі» а тому, що у цій країні добре живеться всім людям. Навіть для тих, хто приїхав сюди на заробітки - нелегали, гастрабтайтери, - навіть для тих, хто був у полоні, на примусових роботах, у концтаборі.

Але якими вулицями ходять наші ветерани, а в яких аптеках купують ліки, а за якими цінами, а де лікуються, за що купують їжу, які у них житлові умови? А чи можуть вони піти у школу до своїх онуків, правнуків? Чому їхні діти й онуки змушені емігрувати у пошуках праці?

Коли є все, коли всі почувають себе людьми, можна і потрібно згадати минуле та віддати шану загиблим. Не цими парадами-ходами-маршами, чи як назвати це дійство, яке наші феодали не вміють толком відзначити. А як? Так, як на Заході? Але там не говорять аж таких промов, не приганяють роти якихось попів, не створюють кілометрів масовок. Там на людях перед телекамерами не моляться, не пхають так нагло сім'ї перед об'єктиви, сльозу не пускають так, щоб на весь екран. Немає там нашої показухи і лицемірства, а значить, немає навару для політиків у вигляді реклами. Тому у нас роблять, як у Москві - парад, промови, кіно, концерти, ну і сто грам із партизанами.

Можна і так, «парадами». Якщо нічого іншого у цій країні не вміють, то краще так, ніж ніяк. Якщо не вмикати телевізор, де постійно «війна і німці» або «День побєди», то і не скажеш, що за день на дворі - нічого люди не відзначають... Ніби і не було ніякої війни. День перемоги припав на суботу, а в суботу у школі вихідний.

«День матері» відсвяткували спортивною естафетою у п'ятницю. Концерт матерям був у... четвер. Факт, що у кожного є мама, і про неї щодень, а не раз на рік, мають дбати діти. І мені складно зрозуміти абстрактний термін «всіх матерів» та привітання, знову ж, від феодалів. Уявляю, як мають мучитися раби, ті що тексти складають - привітання на День лісника, пожежника, танкіста, бухгалтера... матері. Мабуть, у них є один текст-заготовка, а вони тільки змінюють День меліоратора на День матері. Зробити так, щоб ці матері не почували себе людьми другого сорту, коли мова заходить про школи для їхніх дітей, адже у нас тепер не просто школи для всіх і всі рівні.

В лікарнях, у транспорті, не кажучи вже про дитячі садочки, не мали таких проблем. Але людям, які живуть у гетто для мільйонерів, чиї діти ходять у дуже приватно-ексклюзивні заклади, цього не зрозуміти.

Страшно уявити, що з нами було б, якби наші керівники, наші вожді, частку своїх зусиль скерували у напрямі від себе до нас. Від минулого до теперішнього. Буквально. Ми, напевно, жили б, як у Німеччині, яка програла війну, або як у переможеній Японії.

Далекого 1981 року мій однокурсник, угорець Ласло, сказав: «Повертаючись у союз, я знову буду їсти багато хліба і дивитися фільми про грубих партизанів».

Минуло трохи часу. Їсти є і крім хліба, з партизанами якось гірше. Багато їх на телеекрані, в ефірі ...Стріляють, співають, розказують, згадують... Ні, не на вулицях. На вулицях - тиша. У нас із живими проблеми, що казати про мертвих. Тому таке бажання з'ясовувати минуле?

Японці кажуть, якщо людину помити, нагодувати і пристойно вдягти, то вона по-іншому починає бачити світ, поводитися, думати. Бо як ще це пояснити, звідки стільки агресії у людей? Тільки-но трапляється якась подія, день у календарі, зразу виникають проблеми...

Фото з сайту www.novosti.dn.ua