Передвиборче без реклами

- ну а ты шо, думаешь, я прочитал и поверил?

досвідчений чоловік, за 40, відповідає молодій дівчині, що прагне заштовхати йому передвиборчу програмку мажоритарника, сподіваючись на кількасот гривень за свою вечірню дистрибуцію у відповідь - мила спроба дівчини переконати "хоча би прочитати", з погано прихованою надією купити на ці кількасот гривень собі шось корисне а тимчасом я чую шум і гвалт кораблетрощі: об цю фразу досвідченого чоловіка за 40 розбиваються всі наївні спроби політиків, активістів, дипломатів та експертів - пояснити, роз'яснити, оформити в слова, "очистити промитий мозок"

- ты шо думаешь, я прочитал и поверил? - відповідає йому народ, недовіра штовхає людей на майдан, але та сама недовіра, без жодних суттєвих змін, наповнює їхні душі стосовно ''нових облич'' бо люди у нас живуть у географії, де слова сприймаються як засіб приховування істини, а не її відкриття.

Мовою користуються тільки для того, шоб ввести в оману, а не розплющити очі. Правда у нас завжди мовчазна. Для істини слова непотрібні, вважає наш апофатичний пострадянський народ. ''Говорять, щоб наї&&ати", підозріло думає він і тихо сміється про себе.. політики цю думку народу цінують і відповідно формують свої виборчі слогани. Навіщо говорити правду чи формулювати чіткі ідеології, якщо люди все одно думають, що їх ная&&ують? ''Ви робите вигляд, шо ви нам вірите, ми робимо вигляд, що ми вам говоримо правду".

Але кожен залишається при своєму. In mistrust we trust, писав Іван Крастев. Він так висловлював основне відчуття сучасної демократії. У такому разі ми давно захід випередили. Бо недовіра є нашим базовим інстинктом ще з давніх давен. Будь-яку владу ми вважаємо окупаційною, будь-яких політиків - брехунами. може, час змінюватися? може, час хоч трохи довіряти? ну, не всім, звісно. хоча б комусь? нє?