Війна на шість тижнів

13 вересня міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський виступив з войовничою заявою. Він запевнив, що його країна досить швидко перемогла б Росію і за шість тижнів знищила б другу половину уцілілих нафтопереробних потужностей Москви. Згодом Сікорський уточнив, що мав на увазі блискавичний розгром Росії Польщею спільно з європейською коаліцією союзників. Однак чи не занадто оптимістичним і зверхнім є прогноз польського політика?

Аргументи Сікорського зводяться до наявності в європейців великої кількості літаків та ракет достатньої дальності, щоб уразити російську територію. Військово-повітряні сили країн Європи, навіть без США, справді є грізною силою. Хоча кількісно бойова авіація європейських країн немає значної переваги над російською, вона компенсує це більш сучасними моделями літаків (F-35, Rafale, Typhoon, Gripen). Також на озброєнні в Європи є понад 4200 далекобійних крилатих ракет повітряного й морського базування (Storm Shadow/SCALP, Taurus, MdCN, Tomahawk). Ці ракети здатні ефективно вражати військові цілі на території РФ на відстані до 1000–1500 км. Номенклатура ударних засобів доповнюється десятками тисяч керованих авіабомб і протирадіолокаційних ракет для виведення з ладу систем ППО.

Також польський політик посилається на економічну перевагу. Мовляв, сукупний ВВП країн, які входять до Ради держав Балтійського моря, перевищує російський. Та й оборонний бюджет цих держав навіть у мирний час більший, ніж у РФ. Усе це дає підстави міністру МЗС Польщі почуватися доволі впевнено у разі нападу Москви.

Проте Радослав Сікорський не враховує кілька важливих моментів, які можуть внести суттєві корективи в його оптимістичний прогноз. Ніхто не ставить під сумнів економічну перевагу Європи над РФ. Також загалом європейські країни мають достатній військово-технологічний потенціал, щоб завдавати потужних і руйнівних ударів углиб Росії. Але потенціал – це одне. А готовність і політична воля його застосувати – трохи інше.

Є певні сумніви, що відповідь Європи і НАТО у разі нападу Росії буде такою масштабною, швидкою і руйнівною, як це описує Радослав Сікорський. Агресія Росії проти однієї чи кількох європейських країн НАТО може викликати не таку однозначну рішучу реакцію, як того хотілося б. Почнуться дискусії, як потрібно реагувати на російське вторгнення, яке, до того ж, може бути замасковане під гібридний формат. Як наслідок, ми не побачимо в повітрі тисячі літаків Північноатлантичного альянсу, які завдають потужних ракетних ударів по важливих об'єктах російського ВПК і бюджетоутворювальних підприємствах. Усе може обмежитися локальними атаками тактичного, а не стратегічного характеру. І російські НПЗ, які Сікорський обіцяв добити за шість тижнів, залишаться неушкодженими.

Але проблема не тільки в можливому дефіциті політичної волі, якої може забракнути в західних лідерів під час нападу Путіна, а й у вразливості європейської системи оборони. Для короткої авіаційної кампанії ракет вистачить, але для тривалої війни на виснаження проти Росії європейські арсенали є недостатніми. Найгірша ситуація із системами ППО й ракетами-перехоплювачами. Головною проблемою Європи під час теоретичного конфлікту з РФ стане не дефіцит ракет для ударів по агресору, а захист власного неба. Більшість європейських батарей ППО володіють обмеженим боєкомплектом і залежать від постачання зі США. Але американці вичерпали свої запаси під час війни на Близькому Сході і не здатні швидко наростити обсяги виробництва.

Диспропорція виробничих потужностей – ще одна проблема, яка може завадити реалізації плану Сікорського розгромити РФ у ході кількатижневої військової кампанії. Європейські країни володіють вагомим військово-промисловим потенціалом. Але їхнє виробництво не переведене на «військові рейки», на відміну від Росії. Якщо Путін витримає перший удар і не посипеться, то війна може перейти у стадію затяжного конфлікту на взаємне виснаження з важкопрогнозованим фіналом.

До того ж у Кремля є додаткові козирі: досвід участі в бойових діях високої інтенсивності із застосуванням сучасних технологій та масове виробництво дронів. Хоча фінансування польської армії суттєво зросло і майже удвічі перевищує показник 2022 року, судити про її ефективність можна лише на підставі реальної участі в сучасних бойових діях. Також Москва має перевагу в обсягах виробництва БпЛА різних типів та їх застосуванні. Російські військові заводи працюють у три зміни на повну потужність, що дає змогу їм масштабувати виробництво. Тоді як європейці роблять ставку на вищу якість, а не кількість. Але невідомо, що краще за нинішніх обставин: масовість застосування відносно дешевих дронів чи їхня технологічність?

Нарешті, не варто забувати повчальний урок військових дій США та Ізраїлю проти Ірану. Незважаючи на технологічну перевагу й початкові успіхи, американцям так і не вдалося повалити теократичний режим. А Тегеран зумів створити безліч проблем сусідам і зберіг значну частину військового потенціалу. Замість короткої операції тривалістю кілька тижнів усе звелося до патової ситуації «ні миру, ні війни». Сторони протистояння взяли курс на економічне виснаження одна одної. США намагаються блокувати Ормузьку протоку, щоб не допустити потрапляння через неї на світові ринки іранської нафти. Американці розраховують, що економічні й бюджетні проблеми змусять Іран піти на поступки й підписати мирну угоду. Натомість Тегеран чинить аналогічні дії проти країн Перської протоки, використовує хуситів у Ємені для блокади Червоного моря та провокує рекордне здорожчання світових цін на «чорне золото».

У разі потенційного військового конфлікту між Росією та Європою може виникнути ідентична ситуація. Якщо жодна зі сторін не зуміє здобути вирішальної переваги, бойові дії, ймовірно, перейдуть до спроб встановити економічну блокаду. Контроль над виходом з Балтійського моря і його портами майже напевно стане головним полем протистояння, від якого залежатиме сценарій завершення поки що гіпотетичної війни. Європі вже зараз варто готуватися до повної блокади російського морського трафіку через Балтику, через який проходить половина експорту нафти.

Сказане вище не означає, що європейці мають боятися Росію. Войовничість польського міністра закордонних справ щодо Москви – це краще, ніж страх та невпевненість. Але потрібно реально оцінювати сильні сторони ворога, щоб уникнути несподіванок, нівелювати їх і перемогти. Інакше можна зіткнутися зі сумнозвісним казусом війни за «кілька тижнів».