Перехід на станцію «Катастрофа»
IQ

Перехід на станцію «Катастрофа»

Про екологічну ситуацію в Україні

Анатолій Рубльов, 3 липня 2016 1941 0

Катастрофа на Грибовицькому сміттєзвалищі спровокувала дуже багато політичних дискусій. Запалу вистачило десь на тиждень – потім суперечки вщухли і про сміття забули. Тимчасом ця «сміттєва» історія – лише невеликий епізод екологічної драми, яка розгортається в Україні. Всі ми – від Грибовичів до Антрациту – стоїмо на порозі величезних екологічних проблем. І цілком імовірно, що шукати вихід ми почнемо лише тоді, коли ситуація остаточно вийде з-під нашого контролю.

Почнемо зі сміття, про яке сьогодні активно пишуть ЗМІ. За приблизними підрахунками, полігони і звалища займають до 5% території України, тобто 1\20 частину. З них лише 6 тисяч є санкціонованими, а ще близько 30 тисяч – стихійні. І їхня кількість буде лише зростати, позаяк щороку Україна продукує до 14 млн тонн відходів, а їх загальна кількість становить близько 36 млрд тонн – приблизно половину об’єму Азовського моря.

Вітчизняна переробна галузь впоратися з такою кількістю сміття не може. На 25-му році незалежності, уклавши угоду про асоціацію з ЄС, Україна досі не змогла впровадити роздільне збирання відходів, не кажучи про все інше. Тож на місці Грибовичів можуть опинитись десятки, якщо не сотні інших селищ та містечок. Екологічні наслідки концентрації таких об’ємів сміття на території країни важко оцінити навіть експертам. Не секрет, що на смітники викидають навіть те, що підлягає лише утилізації (приміром, використані батарейки).

Не дивно, що за індексом екологічної ефективності (The Environmental Performance Index) Україна посідає 44-те місце, пропустивши вперед і Польщу, і більшість розвинених країн світу. Останнє 180-те місце посідає Сомалі, а перше – Фінляндія. Нагадаємо, цей індекс, розроблений у Єльському університеті, демонструє результативність державної екологічної політики.

До того ж, в Україні є ще одне мегазвалище – Чорнобильська зона. Туди не звозять сміття, зате з неї тягають деревину та металобрухт. Частково це здійснюють офіційно, а от об’єм нелегальних промислів оцінити непросто – радіоактивний метал вивозять центнерами чи навіть тоннами. Скільки його вивезли протягом останніх десятиліть і як застосували – невідомо. Активісти свідчать, що чорнобильський ліс продають навіть за кордон, у країни Євросоюзу.

Промисловий вплив на екологію також важко піддається обчисленню. Донбас з його тяжкою індустріальною спадщиною ніколи не був самотнім. Краматорськ, Слов’янськ, Рубіжне, Лисичанськ, Маріуполь, Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса – пасмо міст з найбільш забрудненим повітрям тягнеться через весь південний схід. Київ також займає місце в цьому печальному списку. За якістю води Україна вважається однією з найбрудніших країн Європи.

Як свідчить історія, для нанесення шкоди екології не потрібні заводи-гіганти – достатньо просто ігнорувати екозахисне законодавство. Приміром, місто Узин на Київщині вже багато років потерпає від смороду, підтоплення ґрунтів та отруєної води через однісінький цукровий комбінат. Скільки таких невеликих, але шкідливих підприємств працює по всій Україні – не знає ніхто.

Не меншої шкоди екології завдають і «народні промисли». Про те, як нелегальні шахти понівечили ландшафти та екосистему Донбасу, написано і сказано майже все. Не менш варварське нищення довкілля відбувається в Карпатах, які «лисіють» просто на очах. А неподалік волиняки створюють навколо себе місячний пейзаж, копаючи бурштин. Тож чорнобильські «бракон’єри» слідують загальнонаціональному тренду, розмінюючи довкілля на прибутки від нелегальних оборудок.

Що стосується санітарно-гігієнічних умов, Україна також перебуває у зоні постійного ризику. Майже 700 осіб отруїлися в Ізмаїлі просто через інфікування водогону. Це не менш тривожний дзвіночок, ніж катастрофа на Грибовицькому звалищі – комунальна інфраструктура України давно відпрацювала своє і не гарантує належного рівня безпеки. За рівнем якості інфраструктури Україна знаходиться серед досить відсталих країн – поруч з Намібією, Сербією та Еквадором.

Список екологічних та дотичних проблем України можна продовжувати безкінечно. Ясно одне: за кілька останніх десятиліть країна лягла на курс до екологічної катастрофи. Те, що зараз відбувається на Одещині, Львівщині, Київщині чи Донеччині, – лише окремі дзвіночки, які сповіщають про наближення до пункту Б. Для того, щоб звернути з цієї колії, Україні доведеться докласти титанічних зусиль і влади, і суспільства, і міжнародної спільноти.

Однак екологія сьогодні не в моді – навіть перед виборами про неї згадують лише побіжно і у загальних формулюваннях. На днях Верховна Рада обмежила вирубку лісів та прийняла кілька поправок на захист диких тварин. Але в нинішній ситуації цього катастрофічно недостатньо – такими темпами ми скоро матимемо власні Грибовичі мало не в кожній області. Що має статись, аби у Києві почали шукати системне рішення, а не перекладати сміття з полігону на полігон? Вочевидь, потрібна справжня Катастрофа з великої літери. Але і наслідки її будуть також великими.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук