Петро Писарчук: Скажімо собі правду – Галичину нищить не Партія регіонів, а місцева «еліта»

Звернення народного депутата України до виборців Львівської області.

Що ближче до виборів, то більше запитань у виборців – а що буде після них? Допустімо, що малоймовірно, переможе об’єднана опозиція. Кого вона об’єднала? Всіх тих, хто вже був об’єднаний під брендами «Наша Україна» і «БЮТ», і прийшов до влади у 2004 році. Що з цього вийшло – відомо всім. Клянуть один одного, звинувачують у всьому Ющенка, але мовчать про свій основний гріх – не зуміли вони стати цією командою, яка заради України готова поступитися власними амбіціями.

Не буде їм прощення, бо потоптана віра людей в європейські ідеали, що проголошувались на Майдані.

Ми зробили серйозний відступ у формуванні сильного, здорового громадянського суспільства. Сьогодні всі ці збанкрутілі політики зі своїми маргінальними партійками, що сидять на утриманні не завжди проукраїнськи налаштованих олігархів, знову засівають Україну неправдою та агресією. Не заради України вони змінили собі вождів чи пробують нав’язати суспільству нових кумирів. Таким чином вони сподіваються залишитись біля владного корита. І як би вони не кляли Партію регіонів, але саме ця ще далеко не досконала політична сила, об’єднала їх, бо демонструє протягом тривалого періоду прагматичні, реалістичні кроки до вирішення тих питань, що стоять на шляху розвитку нашої держави.

У Партії регіонів зроблено немало помилок, за котрі її слід критикувати, але не опозиції. Взяти хоча б відомий мовний закон, який так дружно підтримало немало народних депутатів, що пройшли у парламент за списками нинішньої опозиції. Тому лицемірите, брати мої, бо якби не цей закон, з чим би Ви йшли на вибори? Тому подякуйте Партії регіонів за те, що дала Вам можливість красуватись на біл-бордах з пов’язками, як Ви любите і захищаєте державну мову. Але далі пов’язок діло не йде, бо підтримка рідної мови потребує не тільки поваги до інших мов, але і значно більше фінансових ресурсів, ніж на пов’язки.

Давайте дійсно, незважаючи на політичні уподобання, не будемо витрачати грошей на взаємне поборювання, а зробимо від Львова подарунок Севастополю і збудуємо методом народної будови хоча б одну гарну українську школу. Але не так, як вже будували в Києві за попередньої влади лікарню майбутнього.

От таких невеликих, але спільних кроків потребує сьогодні наша держава. Як і розуміння того, що хто б не переміг на виборах, відповідальні політики мають враховувати насамперед позицію тих, хто за них не голосував. Саме такий принцип продемонстрував президент Віктор Янукович та уряд, коли рятували Львів від європейської ганьби. Адже в 2010 році Львів дійсно був на грані виключення зі списку міст, що прийматимуть Євро-2012.

Незважаючи на політичні уподобання, відповідальні політики з врахуванням тої непростої економічної ситуації, що є в Європі, повинні сказати правду собі і людям, що Україні вдалося уникнути  тих безрадісних сценаріїв, які розвинулися в деяких європейських країнах, хоч у 2009 році ми були за крок до банкрутства.

Тільки дуже упереджена або необізнана людина може заперечувати, що за останні два роки в забезпеченні незалежності української економіки від російського газу зроблено більше, ніж за попередні двадцять. Вже з наступного року Україна вдвічі зменшить закупівлю російського газу. Під керівництвом президента розгорнуті масштабні проекти по розвідці і видобуванню газу в шельфі Чорного моря, спільно з Туреччиною розгортається будівництво терміналу зрідженого газу, ще трішки – і ми станемо однією з небагатьох енергонезалежних держав світу. А це ключове питання нашої незалежності в майбутньому.

Що стосується сільського господарства, то поволі й на Галичині закинуті роками землі починають працювати на людей і державу.

Хто б сьогодні не переміг на виборах, перед ним стоятимуть непрості виклики і навіть найталановитіша опозиція одним махом їх не вирішить. Бо для того, щоб їх вирішувати, в першу чергу потрібна злагода і терпимість, зріле громадянське суспільство, яке буде делегувати у владу людей фахових, державників, що мають непоборний імунітет до корупції. Жодні контролюючі органи не замінять громадського контролю за владою. А тому нам спільно необхідно виховувати небайдужих борців з безчинствами чиновників незалежно від їх партійної приналежності. Не буває злодіїв своїх і чужих. Зло є зло, і неправда не має політичного забарвлення.

Критикуючи владу за Податковий чи Митний кодекс, опозиціонери замовчують, що вони роками ці питання заговорювали і жодних рішень не приймали.

Голова львівського «Фронту змін» перш ніж розпинатися з цього приводу, мав би запитати думку у підприємців, що платять податки, а не захищати тих, які намагаються їх обійти. Не секрет, що значна частина українського бізнесу при покровительстві місцевих державних чиновників перебуває у тіні. Для них було б добре, щоб не було жодних податкових зобов’язань. А як жити державі? Маємо розуміти, що не може бути суцільних податкових пільг і одночасно високих стандартів в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні.

Як би пан Кубів не критикував Податковий кодекс, але як свідчить його декларація із 5,5 мільйонами задекларованих ним гривень, 4 мільйони він заробив у 2011 році при президентові Януковичу.  

Без сумніву недосконалою є українська пенсійна система. Не може бути привілейованих пенсіонерів. Але ці перші кроки на шляху реформування пенсійної системи дали змогу втримати її від розвалу. Пенсійний вік підвищила не тільки Україна, але вся Європа. Пенсії платять не політики чи уряд, а роботодавці, що здійснюють відрахування в пенсійний фонд. Розвиток українського бізнесу, економіки – ось шлях до вирішення всіх наболілих проблем.

У цьому контексті важливо також не наробити помилок. Бо сьогодні з допомогою надзвичайно патріотичних сил чи навіть церкви в парламент намагаються потрапити так звані місцеві бізнесмени, які є не донорами, а «пилососами» державного бюджету України. Не тільки гроші «донецьких», але й їхні гроші працюють не на Україну, а на Кіпр, Швейцарію чи Канаду. Якщо ми на виборах легітимізуємо такі підходи, то ще довго більшості галичан доведеться бути у відведеній їм ролі жебраків, що дуже легко ведуться на подачки. Бо як би сьогодні ці місцеві товстосуми не хизувалися своєю опозиційністю, гріш ціна їхнім обіцянкам. Протягом невеликого політичного відрізку вони вже встигли стільки разів змінити свої політичні погляди, що у свідомого чоловіка голова обертом йде.

Як це можливо зробити бізнес на авторитеті і сприянні Георгія Миколайовича Кирпи, який підтримував на виборах 2004 року Віктора Януковича, і відразу після його смерті стати активними прихильниками Юлії Тимошенко?

Можна навести багато інших прикладів політичних метаморфоз нинішніх рейтингових кандидатів. То скажіть мені, чим Ви кращі за тих, кого критикуєте? Так, можливо, Ви менше вивезли за кордон награбованого, але це вже тема іншої розмови.

Багато років наша доморощена еліта діяла за принципом: «ні собі, ні людям», і активно спричинилася до розвалу унікального економічного потенціалу Львівщини. Подумаймо разом, як повернути вивезені кошти в Україну. Особистий приклад – дуже важливий, але не менш важливо створити довіру інвестора до держави. Бачимо, що через її відсутність, навіть найбагатший громадянин Франції приймає бельгійське громадянство.

Не даваймо марних клятв, а разом з Партією регіонів творімо цивілізовану європейську державу. Це непростий, тернистий, але єдино правильний для нашого майбутнього шлях.

Скільки б наші опозиціонери не шельмували Партію регіонів, але вона залишається лідером симпатій виборців України, зневажати позицію яких не має права жоден політик. А той комсомольський запал, який демонструють сьогодні місцеві лідери в нетерпимості не тільки до Партії регіонів, але й до своїх колишніх соратників – це не європейський шлях, про який Ви так багато говорите, а нафталін минулої доби – ХХ століття.  

Знаю, що в мене полетить каміння, але вірю в мудрість своїх земляків.

Петро Писарчук