Піррова перемога Кремля

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США була спочатку проінтерпретована як явний тріумф російської зовнішньої політики. Російські коментатори і політики не приховували задоволення результатом. Водночас зростала кількість непрямих доказів, які вказували на причетність російських державних структур до кібератак, внаслідок яких в інформаційний простір потрапило багато компрометуючої інформації про Демократичну партію і її кандидатку Гілларі Клінтон. Тож не було нічого дивного у тому, що в момент оголошення результатів президентських виборів у США в Кремлі вистрілювали корки від шампанського, а російські парламентарі почали спонтанно аплодувати.

Поступове розчарування

Втіха правителів Росії супроводжувалася зростанням у західних елітах і в ЗМІ паніки, яка іноді межувала з істерією. Висловлювалися побоювання, що надходять часи «нової Ялти», тобто що Трамп вдасться до «гандлювання» країнами Центральної і Східної Європи, а можливо, навіть всією системою європейської безпеки заради оборудки з Росією. Новий президент тільки посилював ці побоювання, утримуючись від критики Путіна та політики Кремля.

Коротше кажучи, всі визнавали, що Росія допомогла обрати «свого кандидата» і, можливо, має на нього «гаки» впливу. Перед очима стояла картинка з класичного політичного трилера «Маньчжурський кандидат» (у фільмі 1962 року режисера Джона Франкенгаймера за однойменним романом Річарда Кондона йдеться про американського вояка, котрий був взятий у полон в Кореї, де й був загіпнотизований на вбивство кандидата у президенти США, – ZAXID.NET). Та от минуло три місяці, й ентузіастичні оцінки, які домінували на російському телебаченні, почали замінюватися на обережні кпини в бік Дональда Трампа. Приховати зростаюче розчарування і нетерпіння російським можновладцям ставало щораз складніше.

Хоча Росія, як одна з небагатьох країн, підтримала президентську кампанію Трампа, а Владімір Путін першим зателефонував йому, щоб привітати з перемогою, якихось позитивних наслідків для російської зовнішньої політики не видно. Навіть більше – державний секретар Рекс Тіллерсон (Rex Tillerson), кавалер російського ордену, не зробив жодного позитивного жесту. Санкції залишаються в силі, і Вашингтон не бажає визнавати анексію Криму.

Розмови з російським послом, які проводили ще під час президентської кампанії люди з команди Трампа, стали токсичними. Після розкриття інформації про них симпатик Кремля генерал Майкл Флінн (Michael Flynn) був змушений полишити щойно обійняту посаду голови Ради національної безпеки. Більш того, особою, відповідальною за російський напрямок у цьому органі стала Фіона Гілл (Fiona Hill) – багаторічний критик Кремля і аналітик, позбавлений ілюзій.

Трамп уже встиг зустрітися з лідером Китаю Сі Цзіньпінем, тим часом про безпосередні перемовини лідера Білого дому з Путіним наразі не йдеться (офіційної інформації про зустріч поки що немає, проте, за даними російських ЗМІ, Трамп, ймовірно, зустрінеться з Путіним на марґінесі саміту G20 в Німеччині 7-8 липня, – ZAXID.NET). А ще наприкінці березня Держдепартамент запровадив додаткові санкції проти російських компаній оборонного комплексу, звинувативши їх у співпраці в царині зброї масового знищення з Іраном, Північною Кореєю та Сирією. Останньою краплею російського болю стала американська ракетна атака на позиції збройних сил Башара Асада.

То що, черговий успіх Росії (можливо, його було досягнуто за рахунок втручання в американський виборчий процес) виявився «потьомкінським селом»? Путіну заледве вдається приховати розчарування, коли він зізнається, що актуальні російсько-американські відносини перебувають практично на «нульовому рівні».

Виглядає на те, що Кремль недооцінив двох чинників. По-перше, не звернув уваги на інтелектуальну слабкість і відсутність ідей щодо зовнішньої політики у Дональда Трампа. Гучні фрази добре виглядати у виборчій кампанії, однак їхнє перенесення на конкретні реалії виявилося справою значно складнішою. Дуже добре це можна продемонструвати на прикладі американсько-китайських відносин за останні два місяці. Трамп розпочав з високої ноти, прийнявши як перший американський президент телефонний дзвінок від президента Тайваню. У розмові глава Білого дому припустив, що Вашингтон може відійти від політики «одного Китаю», згідно з якою Вашингтон визнає тільки уряд у Пекіні. Проте через кілька тижнів у телефонній розмові з Сі Цзіньпінем Трамп запевнив, що немає жодної мови про зміну китайської політики. Щобільше, державний секретар США Тіллерсон під час візиту до Пекіна повторив майже слово в слово магічну китайську фразу про необхідність побудови «стосунків нового типу між наддержавами». Тамтешня преса зразу ж потрактувала це як поступку нової адміністрації США і її примирення з реальністю.

Другим чинником, який випав з уваги Кремля, виявилася сила американської еліти та інституцій, що впливають на формування зовнішньої політики. Вони не є антиросійськими у вульгарному розумінні цього слова. Більшість із них просто визнає, що Росія не має потенціалу, який би дозволяв їй конкурувати зі США. У зв’язку з цим немає жодних причин, щоб поступатися Москві. Переконання, що Кремль втручався в американські вибори, зміцнило ці настрої й дозволило вбрати традиційне переконання в американській вищості у шати дбання про національну безпеку й цілісність американської демократії.

Жодна з цих причин не зникне найближчим часом. Москва мусить готуватися до чергових розчарувань. Це зовсім не означає, що Трамп не намагатиметься коригувати свою політику. Правлячі російські еліти – хоч досі їм не вдавалося досягти конкретних вигод від загального хаосу в американській зовнішній політиці – намагатимуться все ж скористатися з браку рішучості у Вашингтоні.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Pyrrusowe zwycięstwo Kremla („Nowa Europa Wschodnia”)