Покоління війни

Ми матимемо що розповісти внукам

БлогиВіктор Шлинчак , 28 січня 2015 131
Віктор Шлинчак
Президент Українські Медійні Системи

Інші блоги автора

Малим я любив їздити в село своїх батьків - Жолобне, що недалеко від Новоград-Волинського. Дід по батьковій лінії - Микола - був вчителем (як і мої батьки), тому я його якось навіть побоювався і рідко з ним спілкувався. Ще він мав пасіку, а я з дитинства боявся бджіл (тому це був ще один аргумент, щоб втікти до другого діда).

Дід по мамі - Василь - працював в селі їздовим. Пам'ятаю, як одного разу він вирішив покатати мене на коняці верхи. Гарний був кінь - білий в сірі ябкука. Мені - років п'ять. Баба Павліна казала, що той кінь страшно не любить, коли до нього "випивші" підходять. А дід якраз був трохи того... То перша поїздка на коні у мене була така - спочатку на землі лежав дід, на ньому - я, а зверху - мішок, який він примостив замість сідла. Але я за таку хоробрість ще більше полюбив діда, хоч та перша прогулянка на коні і не вдалася... А ще дід Василь багато розповідав про війну. І про те, як з їх села пішло на фронт 53 призовники, а вернулося тільки троє. Двоє моїх дідів і ще один сусід.

До речі, дід Микола навіть командував дідом Василем, бо мав вищу освіту. Діди прийшли з війни з орденами Слави і медалями "За відвагу". Обоє були двічі поранені. Дід Василь часто показував місце, де куля увійшла біля вуха і вийшла навиліт біля носа. Якщо не зраджує, сталося це, коли звільняли Будапешт...

Коли я згадую ті розповіді про війну, ловлю себе на думці, що моє покоління теж матиме подібні історії і розповідатиме їх своїм дітям і внукам. І це - страшно. Бо коли я їхав на війну як журналіст - в Косово та Ізраїль - це було одне. Але коли ти приходиш у військовий госпіталь в Києві - це вже зовсім інше. І коли уявляю, що ці нескорені і відважні люди пережили те ж, що й мої діди - стає моторошно. Бо слово війна для мільйонів українців до цього часу була десь там, десь далеко - у 1945-му, коли мене ще на світі не було. Тепер війна - це 2014, 2015. І дай Боже, щоб це був її останній рік...

Два дні тому ми поховали діда Василя. Хай спочиває з миром. І хай там молиться за наших хлопців, які зараз на передовій...

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук