Примара війни-2

IQІлько Лемко, 10 серпня 200932579

На думку прокремлівських аналітиків, доволі легко буде зіткнути лобами тих, чиї батьки стріляли у спину «асвабадітєдей» і тих, чиї батьки катували невинних українців у тюрмі на Лонцького.

Наближається перша річниця російсько-грузинської війни. Авантюра  Саакашвілі, якою так спритно скористалася Росія, принесла багато біди грузинському народові, але дала й позитивні плоди: розбурхала ту традиційну безтурботність і сплячку в українському народові, заколисаному уявною миролюбністю Росії. Цей стан влучно описав ще Тарас Шевченко: «а то проспить собі небога до суду Божого страшного». Рік тому примара війни нависла над Україною, та мало хто згадував, що вона нависала над нею ще раніше, а саме 1991 року. Хто вірив, що Росія тоді мирно віддасть незалежність Україні після крові у Тбілісі й Баку, після розчавлених танками тіл патріотів у Вільнюсі? Але ж віддала. Тоді ми дивувалися і запитували себе: невже так легко і безболісно може розпастися монстр, який протягом століть перемолов мільйони й мільйони невинних людських життів і який, як вампір, без цього не спроможний існувати? Не може ж такого в принципі бути! Але все справді було мирно, бо операція відрізання від Росії (чи то СРСР, яка різниця?) найціннішої частини її території і половини населення відбувалася у шоковому стані і під наркозом повеління дурного начальства, яке, здавалося, цілковито  втратило розум.

Але після шоку і наркозу 1991 року неодмінно має настати «протрезвление». Про нього в Росії не говорить сьогодні лише ледачий. Недарма Путін настирливо нав'язує всім, а надто журналістам, новітню моду на ідеї генерала Денікіна, який у своїх щоденниках писав: «Я верую и исповедую, что великий русский народ, оправившись от болезни, стряхнув наваждение, станет вновь тою страшною силою, которая никогда не забудет... тех, кто с небывалой жестокостью и эгоизмом высасывал из него последние соки и толкал в бездну анархии. Но для этого нужна единая власть и единая вооруженная сила... никогда никакая Россия - реакционная или демократическая, республиканская или тоталитарная - не допустит отторжения Украины».

Росію, напевно, можна поважати за те, що і дворянсько-кріпосницькою, і більшовицько-люмпенською, і суверенно-демократичною вона завжди залишається сама собою і не втрачає своєї державницької ідентичності.

Отож, російська «единая власть» і «единая вооруженная сила» наявні, відтак «протрезвление» на часі. Воно прийшло не одразу, а формувалося поступово і, здається, що 20 років - для нього час найбільш оптимальний. Від Версальського мирного договору (це в нашому випадку Біловезькі угоди) до «протрезвления» 1 вересня 1939 року пройшло теж двадцять років...

А може, не варто нагнітати таку похмуру картину? Може, не варто так наполегливо  рекомендувати тримати порох сухим? Ми ж мирний хліборобський народ, про який так гарно висловився Павло Штепа: «Мабуть, навіть зайці не бояться українців. Що й казати! Мирний народ». Кому б із найрадикальніших українських сил спало на думку нападати на Росію? Це було би повним божевіллям. Який би вар'ят попер на Росію і кинув гасло росіянам: «Віддавайте нам історично і етнічно українські Курщину і Кубань!» Але ж у Росії натомість дуже легко підняти народ на війну під гаслом «Віддавайте нам російський Крим, Донбас чи Новоросію, чи будь-що інше». Там понад 70% народу вважає, що Крим має неодмінно належати Росії і понад 50% - що це має статися «будь-якою ціною», неважко здогадатися, що це за ціна.

Російський народ зазвичай підтримує все ініційоване царем-батюшкою: не лише знищення чужих народів і частини власного народу, а й такі божевільні дії, як віддавання частини своєї території (Крим) чи взагалі розвал власної імперії (1991 рік). Скажуть віддати Сибір Китаю, Далекий Схід Японії чи Кубань Україні - не роздумуючи залюбки віддадуть, скажуть воювати проти хохлів - не роздумуючи залюбки підуть. А нам якось байдуже.  

То може правий був Іван Мазепа, стверджуючи про українців: «Да и что ж то за народ, когда о своей пользе не радит и видимой опасности не упреждает? Такой народ исключительностью своею уподобляется поистине бесчувственным тварям, от всех народов презираемым». Жорсткий, але справедливий докір. 

Хоча Дмитро Табачник, людина, яка має всі шанси знову стати українським віце-прем'єром з гуманітарних питань, сьогодні говорить майже про те саме, що й Мазепа: «Людям уже все равно, будет ли государство Украина существовать вообще. На улице все чаще можно услышать: «Хоть бы нас русские з поляками поделили!» Государство Украина существует лишь потому, что никто не желает его захватывать». Табачник спить і марить, щоб Україну захопила Росія, і переймається, що там немає для цього охочих. Та  може, вони все ж таки є?

Отож, бодай спробуємо безсторонньо оцінити міру сучасних загроз для української держави з боку Росії. Ворожа й антиукраїнська тональність російських ЗМІ вже, здається, набила оскому. Готують же цим свій народ до чогось. Але до чого? Російські телеканали і газети подають український народ, як розколотий і з сильною проросійською опозицією. Це на диво синхронно підкріплюють заявами наших політиків: Коновалюка, Грача, Колесніченка etc. За словами одного з провідних російських ідеологів Третього Риму  Проханова, в Україні «огромный пласт русскоязычного и русскокультурного населения находится под гнетом карпатских меньшинств», Жириновський упевнений, що за Росію в Україні 90% населення, а Путін, що «Украина - полностью русскоязычная страна, как на востоке, так и на западе». Головне - добре і вчасно натиснути. І карпатські меншини-експлуататори будуть скинуті, а тоді більшість народу вільно зітхне. На думку прокремлівських аналітиків, доволі легко буде зіткнути лобами тих, чиї батьки стріляли у спину «асвабадітєдей» і тих, чиї батьки катували невинних українців у тюрмі на Лонцького.

Чому така ворожа тональність у стосунку до України навіть найвищих російських посадовців? Путін і Медведєв щомісяця напередодні 7-го числа нагадують, що Україна може вчасно не заплатити за російський газ. Така пильна увага найвищих можновладців світової потуги до насправді такої дрібної проблеми, як терміни сплати за поставлений товар, насправді дивує, бо аж ніяк не є компетенцією президента чи прем'єра. Але вона породжена наміром просунути у світ ідею, що Україна, яка неспроможна заплатити за газ, неспроможна також існувати, як незалежна держава. Коли ж Україна вчасно платить, то ті ж Путін з Медведєвим знову займаються «не царским делом» і коментують, що проплату здійснили лише завдяки невиправданій емісії грошей, що врешті призведе до руйнації економіки України. Вочевидь, коли Росія захоплюватиме Україну, поряд із «законними» історичними претензіями, вона висуне також цю ідею неспроможної держави.

Дивують різкістю навіть найбільш офіціозні заяви, які лише можуть бути на державному рівні - заяви російського МЗС, зокрема з приводу російсько-грузинського протистояння: «Украинское государство, которое все последнее время азартно вооружало до зубов грузинскую армию, тем самым прямо поощряя руководство Грузии к интервенции и этническим чисткам в Южной Осетии». Звинувачувати Україну в заохоченні й підбурюванні до інтервенції та етнічних чисток -  чи не занадто це?    

Навіть за часів СРСР тодішнє керівництво щодо своїх ворогів було більш мудрим і виваженим (візьмімо хоча б Карибську кризу), аніж нинішнє російське. І риторика тих часів була явно стриманішою. Тепер же заяви Путіна, Медведєва, Рогозіна, не кажучи вже про Жириновського - це заяви людей «без царя в голове». Але таке явище має конкретну причину - імперія в стадії спокою і впевненості, якою був СРСР - це не імперія в іпостасі смертельно пораненого звіра, якою є нинішня Росія. 

Про загрози сьогоднішньої «воспрянувшей» Росії геніально пророкували українські мислителі, і ми зараз можемо лише подивуватися їхній прозірливості. Ось що писав Дмитро Донцов 1927 року: «Нова Московщина вже брикає в утробі сталінській... це буде щось далеко жахливіше за царат і його «чорну сотню». Це буде дика реакція ображеного, побитого, обдуреного в своїх снах про панування над світом, переляканого втратою «окраїн» московського народу. Щойно тоді зрозуміємо ми, що значить боротьба не на життя, а на смерть і що таке вовчий апетит нашого північного «брата». А ось що пророкував Донцов ще 1913 року: «...московська ліберальна демократія (сучасна «суверенна демократія» - І. Л.) візьме Україну в ще гірші «ежовые рукавицы», ніж дурний царат».  

Напрочуд точно, ніби у воду дивився, писав про минулорічний російсько-грузинський військовий конфлікт Павло Штепа ще півстоліття тому: «Росіяни навмисне кілька разів за останні 15 років викликали дуже небезпечні для миру конфлікти з єдиною метою: перевірити на практиці, з'ясувати питання, чи західний світ має досить моральної, духовної сили для збройного покарання росіян за все те, що вони роблять у себе в країні і поза нею у світі. Ці досліди показали росіянам повну прострацію бойового духу на Заході, і тому росіяни його не бояться».

Досвідчені люди кажуть, що краще сто разів перестрахуватися, аніж один раз потрапити у халепу, і навіть старий лис Леонід Кравчук на одному з недавніх телеефірів здивував усіх, не відкидаючи реальної можливості повномасштабного військового конфлікту між Україною і Росією, тож, сподіваюся, у подальшому ми ще не раз поговоримо на цю тему.

Примара війни-1

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 79

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Українець 20 серпня 2009, 19:33

    [b]Рюрику[/b], та не звертайте увагу на SU, його інтелектуальний рівень і рівень обізнаності історії, не вартий виїденого яйця. Типовий провокатор, який тільки тут гавкає (і смердить).

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Рюрик 20 серпня 2009, 18:10

    назакінчення-uk.wikipedia.org/wiki/Велике_князівство_Московське-осьвам і коротка історія іноземної держави на мові якої ви розмовляєте і смієте мене обзивати "безграмотним" і різними ін. епітитами (в доступній формі)Читайте і подумайте пнрндтим як ще щось гидке написати!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Рюрик 20 серпня 2009, 18:01

    SU-відповім по вашому-а ви хто? і який ви?! Ну добре я тупий хохол і впертий й заангажований історик а ви хто?! Я українець,мій батько українець,мій дід і прадід...а ви,ваш рід?! Я живу в державі Україні і розмовляю на державні мові, а ви?!(а зайдіть на ін. статтю в сайті і розкажіть полякам теж про їх історію і яку мову їм потрібно використовувати і як жити!) Стосовно "Лже-Рюрика/Дмитрія..."так це персони не з історії мого народу! А революція ваша і тільки ваша(бо навіть прсто відбулась в Росії а війська білогвардійців втікли на Україну звідки кілька раз пробували бити більшовиків і навіть з Петлюрою домовлялись)Стосовно моєї необізнаності так вкажіть її конкретно ато крім "галасу" я так і нічого не побачив! А стосовно сайту так уважніше назву його прочитай(там написано ЗАХІД а не СХІД і сайт це теж український а не абстрактномислячих іноземців) Нацьому думаю все,можеж тепер писати свої "гадості",давно вже переписуюсь з подібними типами на сайті і тип в усіх один як і коменти!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук