Про традиції

Наближення будь-яких свят мимоволі змушує думати про традицію. Це в кращому випадку – думати. В гіршому, традиційному – сліпо їй, традиції слідувати. Бо так робили завжди і всі.

Не завжди. Не всі. І часто те, що ми традицією називаємо, нею насправді не є.

Традиційність, наприклад, не зовсім традиція. Ринкові ( у сенсі на Ринку, і в сенсі комерційності також) фестивалі нав’язуються як традиційність, бо повторюються і множаться, приманюючи одноманітну туристичну масу. І відлякуючи мешканців міста. Або сільський дідух у центрі міста, або водосвяття на «поганських» фонтанах. Традиційність  дуже прагне стати традицією, однак навряд чи зможе, бо є дуже ситуативною і відповідає дуже  вузьким інтересам у дуже конкретний проміжок часу. І важливо бачити ті конкретні інтереси і розуміти, що вони  не завжди співпадають з інтересами  всіх.

Звичка також дуже часто подається як  традиція, а насправді є просто  страхом перед  змінами, консерватизмом і звичайними лінощами. Урочисті академії в оперному театрі вже давно нікому не потрібні, але брак уяви і відваги не дає вийти з колії звички, на яку урочисто натягується корона традиції. Тут також важливо пам’ятати, що звички бувають добрі, а бувають і погані, і дистанційний погляд на звичні дії часом дуже болісний, а тому корисний, бо оздоровчий.

Традиція зароджується як щось нове, що задовольняє   певну глибоку потребу більшої чи меншої групи людей. І коли група ця став є все більшою, а потреба все більш усвідомленою, і форма її задоволення все більш відповідною, тоді нове стає традицією.   Але завжди її основою  є глибинна потреба, задоволення якої приносить радість. Зникає носій традиції – зникає традиція і радість від неї. І це нормально. Звільняється місце для нового, або для оновлення старого.

Що ненормально – так це спроба адміністративно управляти традиціями. Займатися ними, управляти з позицій влади, підтримувати. Традиції або живі, бо є люди, які мають ці потреби і готові їх реалізовувати, або традиції вмирають, бо щезає потреба і радість. Неможливо реанімовувати, переносити з місця на місце, штучно відтворювати, нав’язувати традиції.   Традиція – це мабуть найбільш демократичний спосіб добровільної самоорганізації людей. Штучно привнесені, без основи,  вмирають, як тільки зникає тиск ззовні.

Так, бувають традиції погані, навіть дуже. Але навіть у такому випадку їх не дасться заборонити чи змінити. Змінювати треба людей - їх носіїв, а це процес тривалий і навряд чи вирішується ухвалою чи постановою.

Висновок простий: традиціями займатися не треба. Щонайменше займатися ними не треба адміністративно. Вони мають самоорганізований цикл життя. Займатися треба людьми і інноваціями, які стануть традиціями тоді, коли відійдуть попередні. Інакше ми опинимося у вакуумі,  який миттєво заповниться звичками, зокрема і поганими.