Промова Сталіна щодо 65-річчя Великої Перемоги (фантасмагорія)

9 травня 2010 року, Георгіївська зала Кремля. На усіх входах і виходах стоять бійці НКВД з великими червоними зірками на кашкетах. Рушниці з багнетами спрямовані на центр зали, де панічно скупчилися керівники Російської Федерації і лідери країн СНД, які прибули до Москви на святкування Дня Перемоги. Перед ними гордо стоїть Великий Генералісимус у своєму звичному френчі, галіфе, чоботах і попихкує люлькою:

- Що, не сподівалися, що я встану з могили? А ви, я бачу, святкуєте ювілей моєї Перемоги? Вашому лицемірству і блюзнірству немає краю! Де та велика країна, яка виборола ту Велику Перемогу? Просрали ту країну, суки! Наймогутнішу країну світу перетворили на сировинний придаток імперіалістів. Друга за економічною потугою держава світу тепер ледве входить до двадцятки розвинутих країн. Моя країна була модернізована найпередовішими на той час технологіями, а ви зараз, нічого не роблячи для прогресу економіки, лише промотуєте в рахунок ваших дітей і онуків природні багатства? А що ви робитимете, коли закінчиться нафта і газ? Мати більше третини світових природних багатств і виробляти лише трохи більше двох відсотків світового ВВП?! Все віддали на відкуп американсько-сіоністському капіталу, сьогодні уся Москва напхана ворожими капіталістичними пиками неросійського походження. А де ваша боєздатна армія? У мене були найпередовіші у світі танки, літаки й гармати, а що зараз у вас? Застарілий металобрухт, який не може змагатися навіть з озброєнням Туреччини, не кажучи вже про Америку?

А де поділася четверта частина території моєї країни і половина населення? Завойовану мною половину Європи у 1989 році ви віддали без бою? А через два роки без бою віддали Україну, Балтію, Закавказзя, Середню Азію? Хоч один радянський патріот взяв тоді до рук рушницю, аби захистити свою рідну соціалістичну державу, яка гинула на очах?! Хоч один серед вас був такий? Мерзенні боягузи! А знаєте, що належиться тому, хто здає Батьківщину без бою?! Про яку Велику Перемогу ви кричите, коли на святій землі моєї імперії у Балтії і Україні ставлять пам’ятники гітлерівським прихвосням, а в цих країнах панують антиросійські фашистські режими, у Ризі, Таллінні зневажають і навіть кидають до в’язниць моїх заслужених ветеранів. То хто переміг, питаю я вас, ви чи вони?! Яка тоді ціна моєї Перемоги? Ветеран Вермахту одержує в Німеччині півтори тисячі євро на місяць, а в Росії ветерани Радянської Армії ушестеро менше, а в Україні й поготів – у шістнадцятеро менше! Багато ветеранів Великої Вітчизняної війни живе до сьогодні у сирих підвалах! То хто переможець?!

А як страждає сьогодні народ! Мізерні зарплати, пенсії, жебрацьке життя, суцільний алкоголізм. Російський народ деградував неймовірно, ви споюєте людей горілкою, аби вони не бачили ваших злочинних дій, не бачили, як ви напихаєте кишені доларами! А яка страшна наркоманія, дитяча проституція, розпусне кіно і телебачення!

Це все наслідки вашого гнилого лібералізму і фальшивої демократії. У березні 1991 року переважна більшість народу проголосувала за збереження СРСР. Лише купка нещасних чухонців і західних хохлів проголосувала проти. Не змогли зберегти велику й могутню країну, не могли знищити до ноги цих балтійців і бандерівців, так щоб і сліду їхнього на світі не залишилось, а решту поставити на місце? Не змогли, питаю я вас?!

Яка Перемога, де Перемога?! Я здобув Перемогу для моєї великої держави, ви ж її поховали, то що ви тепер святкуєте? Чому ви брутально брешете в очі моїм славним ветеранам?! Сьогодні, 65 років по тому, добра нагода для вас святкувати Велику Поразку, а не Велику Перемогу. Але начувайтеся, я все поставлю на місця…

Сталін махнув рукою і двоє енкаведистів миттєво схопили й вивели на центр зали Горбачова.

-   Розстріляти головного падлюку! – вигукнув Сталін, а Горбачов не встиг оговтатись, як отримав кулю у чоло.

Далі Сталін махнув рукою вдруге, і енкаведисти потягнули на середину зали Путіна з Медведєвим. Медведєв із вереском кинувся на шию Путіну:

-   Вовачька, да што же єта дєлаєцца, скажи што-та єтаму усатаму!

Та за мить обоє впали трупами на кремлівський паркет. Далі вивели вперед Януковича з Лукашенкою. «А може цих двох білорусів помилувати, - промайнуло у голові Сталіна, - адже один дозволив у себе поставити єдиний пам’ятник мені, а другий такий близький моєму серцю?» Та вже за мить Батько Народів картав себе за цю мимовільну слабкість і впевнено махнув рукою. На два маленькі трупи завалилися два великі. Наступними на розстріл енкаведисти тягнули Зюганова з Симоненком, обидва комуняки обісцялися і з плачем трималися за мокрі штани.

-   А вас, головні зрадники ідей комунізму, які у цьому гнилому ліберальному болоті ще мають нахабство називати себе комуністами, варто було би щонайменше четвертувати, але знайте моє добре серце – вас лише розстріляють.

Коли в центрі Георгіївської зали вже лежала велика купа трупів, Сталін помітив у кутку Дугіна з Заріфулліним і неквапливо підійшов до них, пихкаючи трубкою.

-   А з вами, товариші, ми відновимо нашу Велику Батьківщину, щоб не соромно було насправді святкувати Велику Перемогу над фашизмом.

Минуло рівно п’ять років. По усьому кордону колишнього СРСР стояла залізна стіна, завширшки у кілометр і заввишки у два кілометри, а всередині стіни великий і єдиний російський народ урочисто святкував сімдесятиліття Великої Перемоги над фашистською Німеччиною.