«П'яна нянечка дала мені випити перекису водню»
Суспільство

«П'яна нянечка дала мені випити перекису водню»

#Вимагаю_медреформу: українці розповідають негативні історії з лікарень

Юлія Лавришин, 7 червня 2017 1125 0
фото УНІАН

Українці вимагають від Верховної Ради України підтримати реформу охорони здоров'я, запропоновану командою Уляни Супрун. Для цього у мережі Facebook запустили спеціальний флешмоб, де під хештегом #вимагаю_медреформу українці розповідають про свій негативний досвід лікування в різних медзакладах. Таким чином люди вимагають від народних депутатів взяти до розгляду та підтримати законопроекти №6327 «Про державні фінансові гарантії», №6328 «Додаткові гарантії для бійців АТО», №6329 «Зміни до бюджетного кодексу» та №6347 «Зміни до закону про публічні закупівлі», які мають докорінно змінити принцип розподілу коштів у галузі і підхід до лікування.

ZAXID.NET підготував добірку історій, які доводять, що українську медицину пора реформувати.

***

Наталя Наумова, журналістка:

Я бачила на власні очі, як помирала моя доня. У столичній лікарні засоби реанімації були відсутні. Невідкладна дитяча реанімаційна їхала надто довго.

В мене немає більше дочки.

Юля Смірнова, волонтерка:

Один сирота круглий лежав в лікарні. Підходить лікар і вимагає купити ліки, інакше лікувати його ніхто не буде. З рідних у хлопця тільки директор дитбудинку.

Дівчина має страшну хворобу. Грошей нема, бо вона сирота. Їй зібрали волонтери на лікування. Три дні її не лікували, бо дівчина не мала змогу купити те, що хотів лікар. А ж поки вона не подзвонила волонтерам, а ті не підняли кіпіш.

Це тільки виключно по сиротах, онкохворих дітях, яким я допомагаю вже більше 10 років. Так, я #вимагаю_медреформи.

Маріанна Кіяновська, поетеса:

П'яна нянечка у пологовому 19.11.1973 р. помилково дала мені випити замість глюкози розчин перекису водню, чим частково спалила мені голосові звязки, стравохід, шлунок і кишки. Це був мій перший негативний досвід, повязаний із медициною. Тому в мене голос хрипкий, як у Джоплін, і такий він у мене з самого дитинства.

Потім було дуже багато негативних, страшних епізодів, пов'язаних із радянською і пострадянською медициною. Включно з тим, що, коли я вагітна лежала в медінституті на підтримці, лікарка давала всім вагітним жінкам таблетки від морської хвороби, я випросила кілька в коробочці, там було чітко написано – категорично не можна пити ці таблетки вагітним жінкам і хворим на серце. Я єдина в палаті їх не пила.

Ольга Боровець, журналістка:

У пологовому мене силоміць розродив завідувач відділенням паталогії, де я тоді лежала і усе заради того, щоб збрити гроші. Потім вимагав додатково ще раз таку ж суму для лікаря з яким я домовлялася, щоб він не псував з ним стосунки через те, що перехопив породіллю. Доки я її не сплатила гроші (чоловік позичав), лікар знущався, як міг (відмовлявся виписувати дитину, призначав непотрібні чистки). З лікарні я втікала, просто взяла дитину і втекла, поки його не було на зміні, завдяки одній з акушерок, яка, знаючи «особливості» цього лікаря, без жодних хабарів допомогла мені це зробити (дякую кумі за те, що вчасно організувала вивіз мене з того пекла).

Мого сина місяцями заліковували антибіотиками, а вночі він задихався від кашлю. Жоден! лікар, а ми пройшли усі інстанції, не поставив діагноз кашлюк, просто прописували антибіотики і сплавляли нас. Діагноз поставла лікарка-пенсіонерка, на яку вийшли через знайомих.

Моєму синові педіатр відмовилась записувати у картку таку хворобу, як краснуха, бо їй це було незручно і довелося б перевіряти усіх в садку і оголошувати карантин. Зрештою, після скандалу у картці з'явився запис про хворобу «зі слів матері».

Я не хочу скандалів, невпевненості, шантажу. Я не хочу відкладати візит до лікаря тільки тому, що не знаю скільки і як тикнути, тому #вимагаю_медреформу.

Тимофій Мілованов, економіст:

Декілька років тому моя мама потрапила в аварію під Полтавою. 6 тижнів, 20 тисяч доларів хабарів лікарям і поліція, що не хотіла віддавати тіло мами для похорону, поки ми з ними щось не вирішимо.

  1. На трасі швидку не можна було викликати з мобільного.
  2. В місцевій лікарні не працював рентген.
  3. Лікарі відмовлялись дозволити перевезти маму до Києва в іншу лікарню.
  4. Швидкі, навіть платні, відмовлялись везти в Київ.
  5. Черговий лікар в Інституті нейрохірургії в Києві відмовлявся прийняти маму, а коли прийняв, просто пішов додому, бо вихідні і вечір.
  6. В інституті був страшний стан приміщень.
  7. Нахабні, хамські сестри.
  8. Хірург, що робив операцію, продав нам шийний протез, що виробляється під Києвом, під видом та за ціною швейцарського.

Якби операцію зробили в той же день, то мама можливо б була жива. Але ... поки ми довезли маму до Києва пройшли дні.

Найбільше, що мене вразило в цій історії, це хірурги на супердорогих машинах і дерев'яні розбиті підлоги в середині відділення.

До речі, інститут нейрохірургії не публікує свої закупки за 2016 рік в Prozorro. Ті що є – пусті.

І останнє, найбільш важливе... Якби в мене не було друзів лікарів і медиків, мама так би і залишилась під Полтавою.

А як в цій країні жити та лікуватись тим в кого немає грошей та хороших друзів?

Ірина Андрейців, журналістка:

Ще одна причина, чому я #вимагаю_медреформу.

Колись я зустрічалася з хлопцем, який у 12 років зламав руку. В лікті. Повезли в лікарню. Лікар наклав гіпс. Коли хлопець зняв гіпс, з'ясувалося, що лікар склав руку не в той бік. Кістка випирала не всередину, а назовні. Виявилось, що лікар, який працював у районній лікарні, за освітою – ветеринар. А право лікувати людей отримав заочно. Цей хлопець досі ходить з такою рукою.

Сергій Мороз, заступник голови Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів:

Декілька років тому до обласної лікарні м. Луганська з пухлиною голови потрапив один з пасторів нашої області. Багатодітна родина. Дружина в розпачі. Повідомила мені, що треба знайти п'ять чи шість донорів. Знайшли. Здали кров. А операцію не починають. Тоді я сам пішов до завідувача відділенням дізнатися, в чому справа.

– Що ви зі своїми донорами носитеся, – каже той. – Якщо сьогодні принесте гроші – завтра будемо оперувати.

На щастя, гроші зібрали, віднесли. Операція пройшла вдало. Але ж підхід більш ніж цинічний.

Наталія Карбовська, директорка Проекту USAID «Економічні можливості постраждалим від конфлікту»:

Мій батько три дні помирав у мене на руках в страшному болі. А наша медична система відмовлялась допомогти, тому що були вихідні. Хіба можуть бути вихідні для палеативних хворих?! Ці «вихідні» в кінці лютого 2017 я не забуду ніколи.

Я дуже хочу, щоб мій досвід не довелось пережити нікому. Тому намагаюсь поборотись зі старою, корумпованою, гнилою системою, яка зробила останні три дні життя мого батька мукою. Але на власному досвіді переконалась, що накази МОЗ на місцях не працюють, а листи і офіційні скарги чиновникам різного рівня, аж до найвищого, практично не допомагають. Все ще вірю, що систему можна змінити, якщо не мовчати. Тому #вимагаю_медреформу.

Христина Повалена, кураторка львівської «Сенсотеки»:

Бо через недостатню кваліфікацію районних лікарів і невміння визнавати свої помилки померла моя мама. Молода. Від простуди. За тиждень часу.

Олеся Островська, директорка «Мистецького арсеналу»:

Десь із рік тому мій батько проходив черговий курс реабілітації після інсульту. Відділення прекрасно устатковане, медсестри чуйні і чемні. Але ось однієї ночі в іншої пацієнтки стався напад епілепсії. Ніхто з медперсоналу відділення не знав, що робити. Лікарі з інших відділень відмовлялися приходити (відповідальність у разі летального випадку). Порятунком цієї пацієнтки керував пацієнт, який сам хворіє на епілепсію. У мене все.

Влад Яценко, журналіст:

Якось я вирішив піти до студентської лікарні й перевірити свій зір. Пояснив лікарці, що, здається, мій зір поступово погіршується і одним оком я бачу гірше, ніж іншим. Лікарка озвучила мені неймовірний рецепт: «Не треба думати про погане, адже думки матеріалізуються». І пішла на обід.

#вимагаю_медреформу, бо просто не можу не вимагати. Я хочу бачити, чути, відчувати, дихати і мати здорових родичів та друзів.

Марія Кісіль, волонтерка:

Хлопчик два місяці в лікарні з температурою. Лікарі не можуть встановити діагноз. Потрібні дорогі аналізи, а в сім'ї вже не має на них коштів...

Молода дівчина, 20 років, відмовляють нирки, гемодіаліз кожен день. Пересадка від рідного донора не підходить, якщо за кордоном – сума астрономічна. Дівчина відмовляється від лікування – вона вже втомилася і нічого не хоче...

Самотня мама, на її плечах шестирічний син і старенька бабуся. Мама береться за будь-яку роботу, щоб протримати їх. Несподіваний діагноз – онкологія – ставить сім'ю на край прірви. Мама у відчаї, всі кошти йдуть на хіміотерапію і тепер вона плаче, бо не може зібрати сина в перший клас...

Це лише кілька історій з тих, з якими люди зверталися до мене за останній час. Нерви вже «здають». Я #вимагаю_медреформу.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук