Реваншизм

Дуже цікаво, чому сьогодні ніхто з політологів не вживає напрочуд влучного терміну часів радянського застою «реваншизм», коли наявні всі ознаки цього явища? Недобитий СРСР явно марить реваншем, і якщо поки що не реальним, то принаймні символічним - червонопрапорним.

Якби прапори вміли говорити, то легітимно вивішений поряд із українським державним прапором прапор радянський мав би промовляти до свого сусіда: рано тобі ще радісно тріпотіти і втішатися перемогою, двадцять років для історії – ніщо, і не раз все поверталося на круги своя.

«Россия сосредотачивается» - ці вікопомні слова міністра закордонних справ Російської імперії князя Горчакова, сказані 1856 року після ганебної поразки у Кримській війні, дуже точно пасують до сьогодення. Тоді Росія знайшла у собі сили побороти свою історичну ганьбу, відновити і помножити імперські амбіції, бо й в історії є смуга чорна й смуга біла, і історія неодноразово мудро доводила, що вона не дає перемоги раз і назавжди.

Зараз для імперської Росії настала смуга чорна, яка триває ось уже двадцять років, і власне тому шалені дифірамби Великій Вітчизняній мали би бути набагато скромнішими, і видається, що ця Велика Вітчизняна так і не призвела до якихось сталих геополітичних  наслідків, позаяк є перманентною і її можна навіть поділити на декілька етапів. Якщо Велика Вітчизняна part one (1945) була незаперечно виграна, то Велика Вітчизняна part two (1991) була ганебно програна фактично без бою, бо що це за сміхотворні для СРСР жертви, і то одних лише ворогів – тридцятеро в Тбілісі, тринадцятеро у Вільнюсі й троє в Москві? Велика Перемога 1945-го значно применшується і затушовується Великою Поразкою 1991-го.      

Так само німецькі неонацисти можуть святкувати взяття Парижа в 1940-му чи взяття Києва у 1941, і тоді напевно їхні славні вояки чіпляли ті самі Червоні Прапори Перемоги з гачкуватими символами східної вічності, замість гачкуватих серпа і молота, різниця невелика. Але ж ця перемога виявилася пірровою і врешті німці втратили Східну Прусію, зємє одзискане і ще купу земель, хоча СРСР пізніше втратив набагато більше: майже чверть своєї усієї території і половину населення. То про яку Велику Перемогу може йтися, коли «славних прадідів великих правнуки погані», не поворухнувши пальцем, віддали на поталу Велику Російську Імперію з назвою СРСР євро-атланто-сіоністському чудовиську? Як казав один із поважних російських політиків: «Ви ніколи не бачили реального втілення темних сил диявола? Подивіться на Кондолізу Райс».        

Це приниження великої світової потуги коле в очі її нащадків і символічний акт неосакралізації червоного прапора, незважаючи на свої явні економічно-окозамилювальні причини, можна вважати відправним пунктом омріяного реваншу, незалежно від того, чи то День Перемоги, чи День Початку Війни, адже вони можуть придумати вивішування червоного прапора хоч в усі дні в році, привід знайдуть. Реваншисти заворушилися, оптимістично розправили плечі й радісно вдихнули свіже повітря. Тож не остаточною може виявитися і перемога 1991-го, як не остаточною була перемога 1945-го. Бо якщо дорвуться до влади пацани-реваншисти з Манежної площі, як колись дорвалися до влади пацани-реваншисти з мюнхенського пивбару, то цікаво, якими будуть наслідки Великої Вітчизняної part three? Адже надворі майже та ж сама економічна криза, що й у 1928-1933 роках, і якщо рік початку цієї кризи 2008-й взяти за 1928-й, то яким буде 2013, невже 1933-ім?..