Соціологія окупації

Що відбувається з суспільними настроями на окупованій частині Донбасу — питання складне, оскільки робота соціологів там практично неможлива, а отже репрезентативних досліджень майже не існує. Однак нещодавно були оприлюднені результати опитування, проведеного IFAKInstitut наприкінці 2017-го на окупованій Донеччині на замовлення Міністерства інформполітики України. Фахівцям вдалося опитати 600 респондентів і отримати бодай якісь відомості про тамтешні настрої.

Звичайно, до результатів таких досліджень слід ставитись з розумінням того, що в умовах окупації люди можуть давати нещирі відповіді, ухилятися від них тощо. До того ж, для повноцінного дослідження свідомості людей у настільки складних ситуаціях потрібно більше, ніж поодинокі опитування (дане опитування — лише друге, попереднє проводилося 2016-го). Втім іншого способу зазирнути у це «задзеркалля» поки що не існує. Як би там не було, судячи з деяких отриманих результатів, ситуація на окупованій Донеччині далеко не однозначна.

Перша добра новина полягає в тому, що громадянами «ДНР» усвідомлюють себе лише 13% опитаних, причому кількість таких зменшується: у 2016-у їх було 18%. Але загалом, ідентичність людей в окупації є дуже суперечливою. Так, лише 7% вважають, що мають більше спільного з мешканцями України, аніж Росії. Протилежної думки дотримується 41%, а 34% впевнені, що мають мало спільного і з тими, і з іншими. Ще 18% не мають певної думки. Тимчасом більшість опитаних (57%) вважають, що з мешканцями України їх (увага!) об’єднують культура і традиції. Але поряд з цим, 62% твердять, що з Україною їх роз’єднують цінності та спосіб мислення. Втім у оцінках конкретних об’єднуючих та роз’єднуючих з Україною чинників серед мешканців окупованих територій одностайності нема. Приміром, ту ж таки культуру і традиції вважають роз’єднавчим чинником 34% опитаних, а у спільність цінностей та способу мислення вірять 29%. Любов до України вважають об’єднавчим чинником 32%, роз’єднавчим — 42%; приналежність до громадянської спільноти українців — відповідно 32% та 52%; віросповідання — 35% та 51% і так далі. Тож очевидно, що на окупованих територіях триває болісний і складний процес переосмислення зв’язків з Україною і суспільна думка перебуває у неабиякому сум’ятті.

Немає серед мешканців ОРДЛО й одностайності серед приземленіших питань, зокрема про те, що відбувається на Донбасі. Так, 55% вважають, що в Україні триває громадянська війна, причому порівняно з попереднім роком впевненість у цьому зросла майже на 10%. Тим часом війною з Росією донбаські події вважають лише 8%. Цікаво, що на підконтрольних територіях Донбасу картина суттєво відрізняється: реальність війни з Росією усвідомлює 31%, а у громадянську війну вірить лише 22%. Що стосується ОРДЛО, то віра у громадянську війну видається скоріш механічно засвоєним пропагандистським штампом, ніж елементом цілісного світогляду. Про це свідчить відсутність «ДНРівської» ідентичності, через що обґрунтування війни втрачає будь-який зміст. Бо якщо одна зі сторін війни не ідентифікує себе з сепаратистським проектом, за що тоді ведеться війна? Заповнити цю пустку опитані намагаються, обираючи додаткові пояснення подіям: боротьбу українських олігархів за сфери впливу (33%), боротьбу іноземних держав за вплив на Україну (27%), політичну кризу (22%).

Не менш парадоксально виглядають і 43% опитаних в ОРДЛО, які підтримують надання незалежності «ДНР» та «ЛНР». Виходить, через 4 роки після проголошення «республік» більшість їхніх прибічників все одно не вважають себе їхніми громадянами. Цікаво, що за повернення до складу України виступає також 43% опитаних, хоч і йдеться про повернення у «особливому статусі», передбаченому Мінськими угодами. На користь останніх свідчить і динаміка: роком раніше, у 2016-му, прибічників повернення до України було на 12% менше. А от кількість «самостійників» за цей час дещо скоротилася – приблизно на 5%. Скоріш за все, в майбутньому ця тенденція лише посилюватиметься, бо у битві «телевізора» з «холодильником» перемагає останній. В те, що рівень добробуту в «ДНР» вищий, аніж в Україні, вірять лише 11% опитаних, стільки ж вірить, що в «республіці» легше працевлаштуватись, 8% – що у «республіці» нижчі ціни на продукти харчування.

Втім і щодо «телевізора» є позитивні зрушення. Як показало опитування, за 2016-2017 рр. на окупованих територіях суттєво зросла довіра до українських ЗМІ. Тих, хто повністю довіряє українським ЗМІ, опитування не зафіксувало, зате рівень часткової довіри піднявся до 39% (було 25%). Частка ж тих, хто повністю не довіряє українським ЗМІ, скоротилась з 40% до 26%. В загальному заліку ставлення до українських ЗМІ ділить мешканців ОРДЛО майже навпіл, що на тлі агресивної інформполітики окупанта є цілком добрим результатом. Тим більше, що поряд з цим скорочується довіра до російських ЗМІ. Частка тих, хто скоріше довіряє їм, зменшилась з 19% до 15%, а тих, хто скоріше не довіряє, стала удвічі більшою (з 11% до 23%). Звичайно, ці та інші показники перебувають у стані постійних коливань — так відбувається у всіх кризових спільнотах. І в цьому полягає головна добра новина для України. Суперечливість суспільної думки, різнобій та мінливість поглядів населення ОРДЛО свідчать про те, що окупантам не вдалося зробити головного: перетворити цих людей на стандартних росіян чи «новоросів». Тимчасова сепарація від України призвела лише до сум’яття та проблемності власного самоусвідомлення. Звичайно, від цього реінтеграція Донбасу не стане легшою справою, проте в нинішніх обставинах і це вже неабищо.