Співчуття і війна

Вчора я зустрів одного друга, який мені зовсім не друг

БлогиВолодимир Павлів , 4 березня 2015 257
Володимир Павлів
Полум’яний публіцист

Інші блоги автора

Вчора я зустрів одного друга, який мені зовсім не друг. Мабуть, у більшості з нас є друзі, які нам зовсім не друзі, але тим не менше ми з ними часом зустрічаємось, щось випиваємо, про щось говоримо. Вчорашня розмова була драматична.

Він розповів мені про 27-річного українського бійця, який воював на сході і потрапив у полон. Деталі того, скільки він був у полоні і через що перейшов, втрачають значення на фоні того, чим все закінчилось. В полоні йому відрізали геніталії. У результаті других мінських домовленостей його звільнили з полону. Через три дні поза війною і поза полоном він покінчив життя самогубством.

- А от ти що б зробив й такій ситуації? – запитав він мене якось виклично.

- Та для мене це діло вже не настільки важливе…- спробував я «з`їхати з теми», але він не дав:

- Та припини! Кажи.

Я висловив думку, що прийняття рішень у такій ситуації залежить від того, чи людина вірить у Бога, і на якій ступені культурного розвитку перебуває.

Людина віруюча і глибока схильна з одного боку приймати найгірші нещастя як виклик, а з іншого – робить все, щоб зужити рештки життя найбільш сенсовно, наскільки це можливо у такій ситуації. Тобто, якщо внаслідок якихось трагічних обставин така людина втрачає можливість бути повноцінним учасником людського життя з його пристрастями і приємностями, амбіціями і перспективами, то може віддати себе, наприклад, служінню Богові. Замкнутися в монастирі і доживати віку у намаганнях осягнути «господній задум» щодо нього. Служити можна теж, допомагаючи іншим людям, які також позбавлені земних утіх від народження чи внаслідок обставин.

- А я б убивав! – скориставшись паузою, майже вигукнув мій співрозмовник, з чого було видно, що він ледве дочекався, поки я закінчу цю свою «благочестиву фігню».

І далі з такою ж енергійністю і запалом він переконував чи то себе, чи то мене, чи то когось неприсутнього, що він у таких обставинах не відбирав би собі життя, а спробував би відібрати максимум життів – своїм кривдникам, або їхнім родинам на окупованій території; російським окупантам, або їхнім родинам на території Росії; зрадливим і недолугим українським командирам чи чиновникам, або їхнім родинам в безпечному тилу. Він зібрав би групу таких самих, як він, і рештки свого життя – в якому і так немає чого втрачати – перетворив би на помсту.

- Я став би справжньою машиною для вбивства. Ніякого співчуття. Співчуття до себе вбиває. Співчуття до інших – обеззброює. Хочеш воювати – позбудься співчуття! - випалив він і замовк.

Далі розмова не клеїлась, за взаємною мовчазною згодою ми заплатили і розійшлися. Кожен при своїй думці. Хоч про саму категорію співчуття я обіцяв собі ще подумати.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Інші блоги автора

Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук