Страчена колонка Юрка Винничука

Інтернет значно спрощує процедуру публікації текстів. Набраний текст можна зробити надбанням громадськості одним клацом мишки. Навіть на серйозних сайтах, де, нібито, існує хай мінімальна, але цензура, редагування шлях, до виходу тексту в світ значно спрощується. А тому, як кажуть у Галичині: трафунки бувають розмаїті. Текст може з’явитися на сайті й так само несподівано зникнути.

Такі випадки не є чимось екстраординарним. Тим не менше вони дають інформацію до роздумів (принаймні для чуток). Як от, приміром, з колонкою Юрка Винничука на сайті ТСН під назвою «Клуб закритих членів» .  Щойно шанувальники Винничукової публіцистичної  творчості почали поширювати лінки до колонки у Facebook’у, як саме тіло тексту зненацька безповоротно зникло з інформаційного сайту.

Але сучасні інтернет-технології приховують у собі масу сюрпризів для когось приємних, для когось – навпаки. Безсмертний текст таки вдалося намацати в нетрях Google і витягнути його за хвоста на світ Божий.

Хоча…  А що, як це підстава, провокація? Може хтось підкинув качку, фальшивку? Від цього ніхто не застрахований. Утім, працюючи в одній з Винничуком редакції ще з часів славетного Кривенкового  «Post-Поступу», потім «Поступу», а потім знову «Post-Поступу», можу майже авторитетно заявити, що стиль тексту таки Винничуківський. Зрештою хай кожен оцінить сам. Слово Юркові Винничукові (сподіваюся):

Клуб закритих членів

Здрастуй, Вітьок! Ти не проти, якщо я буду звертатися до тебе саме так? Просто ми з твоїм батькою майже ровесники, а ти мені, як син. Тим більше, шо твій батя з усіма на "ти". Навіть з міністром культури, який у нього в ролі королівського блазня шпіляє на баяні. Не кажу вже про усіх решта.

 Оце прочитав я твою статтю "Кировоград: в чем сила" і зрозумів, шо мушу висловити свій респект і уважуху. А оскільки ти, як принц і законний спадкоємець престолу, не зобов'язаний володіти державною мовою, то, ясна річ, пишеш на общєпонятном. А в мене з російською не альо, то, якщо дозволиш, перейду на данєцкій язик. Шоб понятнєє було.

Дак ото. З первих слов твоєї статті, я поняв, шо ти підеш шедалі, ніж батя, потому как про це свідєтєльствує така фраза: "Больше всего в жизни я не люблю бездельников. Когда человек на ком-то или на чем-то "выезжает" и в итоге занимает не свое место".

Я зразу поняв, шо тільки ти й станеш успішним президентом. Бо ти ж – пряма протівоположность свого баті, у якого оцих самих бєздєльніків до хріна і трохи. От тільки біда, шо батя твій шоб зрозуміти, гу із ху, мусить спочатку бєздєльніка посадити в крісло, а вже потім копнути в одно мєсто і зробити радником. Хотя шо той радник може совітувати, коли ж воно дурне?

А уважаю я тебе за самокритичність. Да, Вітя, не кожен міг би признатися, шо виїхав на комто або на чомто да ше й при цьому зайняв не свойо мєсто. Це ж твій батя скільки бабла вбухав, шоб ти вивчився на стоматолога, а ти взяв і – в мажори і депутати пішов. Ну точно, як одна отдєльно взята ізвєсна акушер-гінеколог. Тоїсть це говорить про тебе тільки харашо, бо стоматологом бути легше – маєш дєло толькі з одним больним в порядку живой очереді, а тут больних цілий парламент. Да й приходиться часом не лікувати зуби, а на оборот – вибивати.

Зуб даю, ти правий: "Выигрывают, как всегда, самые быстрые и самые смелые". Бо хто у нас самий бистрий і смєлий? Це ти, Вітя. Ну, і твої другани. За таким папіком та ше б і бистрим не бути? Тому за тобою будуще і "правильное управление инициативами общества". 

Тоїсть общество виходить з ініціативами, а ти толькі й роби, шо управляй. Нахрєна тоді разні міністерства і парламент? Правда, Вітьок? Досить одного президента. 

А, когда я прочитав, шо "в начале апреля откроется молодежный кинофестиваль "Ранок", где пройдут мастер-классылучших украинских режиссеров и актеров", то бля буду, припух. Нє, от нє сойті з цього мєста. Це ж який треба мати розмах і, не побоюсь етого слова, польот мислі, шоб організувати майстер-класи "лучших украинских режиссеров" при повній відсутності українських фільмів! Мовчу вже про серіали. Добре хоч актьори ше є, которі работают в російських миловарних компаніях і на дубляжі. От ті й розкажуть, як у москалів заробляти. 

Дак це ше не всьо: "такие инициативы – это то, чего мы добивались, продвигая украинское кино на законодательном уровне. Чем больше молодежи начинает снимать, тем быстрее мы получим наше кино на широких экранах". 

Пацан сказав – пацан здєлав. Тут же ж головне шо – продвінуть! А там – хай і трава не росте. І то ж фігня, шо фільми, на які виділено дєньгі, мають до українського кіно такий самий стосунок, як ти, Вітьок, до стоматології. Тому я б просивназвати кінофестиваль не "Ранок" а всьо таки "Утро", а ше краще "Утро Родіни", шоб потім не казали, шо по-дебільниму написано. 

І правильно ти сказав про молодьож. Котора увєрєнно іде к свойой целі, но тут же й ошибся:. "Без притока новых людей власть рискует оказаться в закрытом клубе единомышленников".Не рискує оказатися, а вже давно оказалась. Но я думаю, шо це даже харашо, потому как в закритом клубє можна багато чого харошого для себе і других члєнов зробити. От взять твого друга Арбузова. Да ніде у світі, даже на острові Науру, не знайти такого банкіра, шоб не платив податків. Бо як же ж він може платить, коли ідентифікаційного кода не має, правильно? От того у нього такий здоровий вигляд. Видно, шо в жизні не напрягається. 

І не обращай вніманія на нєкоторих, которі не члєни закритого клуба. Вони всігда недовольні будуть. Оно вже один написав, цитуючи тебе: "настоящая децентрализация проходит не на бумаге, а в головах" – "взагалі, це називають шизофринія". А я б йому одвєтіл: сам дурак. 

Бо воно ж чого язвить: теж у клуб хоче! 

Далі ти подаєш "отличный пример" своєї діяльності на Кіровоградщині: "проект "Центральный регион 2015". По сути это "дорожная карта" власти на пять лет. Ее не спускали "сверху". Предложения вносил каждый второй". 

Подумати толькі: каждий второй! Це шо ж виходить: половина області? Да шоб опрацювать таку гору предложеній цілий апарат надо! Чи ти сам, Вітьок, справився? 

Но, оказувається, були й проблеми: "по-настоящему хороших идей не так и много". Да-а, колічество не завсігда качество. 

Вітьок, так я шо поняв! Ти шо – в Кіровограді балотуватися будеш? На мажоритарку підеш? Ну, правильно. Хвалю! Мажор – на мажоритарку. 

От тільки область ти, по моєму, невдачно вибрав. Там, кажуть, до мєсних фермерів приїзжають круті пацани з вашого закритого клубу і так ненав'язливо предлагають продати землю нужним людям по заниженим цінам. То я шось, знаєш, сумніваюся, шо вони за тебе проголосують. 

А вопше, я так поняв, мені крупно не повезло, шо я в молодості не здружився з твоїм батьою. Причому усі перспективи були, мене ж тоже, були, пов'язали мєнти. Да, за шапку. А як ти вгадав? Ондатрову. Я її продавав на барахолці. А це ж спекуляція. Ти ж понімаєш. От мєнти мене в машину і кажуть: "Ну, шо дєлать будем? Єдєм в отдєлєніє?" А я: "А шо я таке зробив?" – "А ти, – вони кажуть, – може, її у когось з голови здер". 

Ну, ти чуєш, Вітьок? От де щастя мені було усміхнулося! От де широчайші перспективи відкрилися! А я, блін, ідіот, ні фіга не поняв. Це ж, якби сказав, шо такі да, зірвав з голови, то, може, якраз би й опинився у тій історичній колонії, звідки президентами і другими харошими людьми виходють. А так...Лишив я мєнтам новісіньку шапку. 

Хароший був час. І мєнти були хароші. Могли ж спочатку віддухопелити, а вже потім шапку конфіскувати. 

Так шо радий я, Вітьок, за тебе, шо ти такий креативний і желаю, шоб було в тебе менше як унутрєнних проблем, так і наружних.