Несподівано для себе опинившись в епіцентрі міжнародного політичного скандалу, що заледве не призвів до імпічменту 45-го президента США Дональда Трампа, який тиснув на іноземного лідера Володимира Зеленського, Україна під час президентських перегонів в Америці зайняла максимально нейтральну позицію. Це було правильне рішення, бо ім’я переможця до останнього моменту не знав ніхто, а демонстрація симпатій одному з кандидатів могла б нашкодити державним інтересам.
Байден керує Україною?
Проскочивши Ukrainegate, Київ мав дмухати на холодне і не давати приводів втягнути себе в американські вибори. Але цілком успішно «пропетляти» не вдалось. Під час перебігу президентської кампанії пул проросійських політиків в Україні запустив інформаційну кампанію, спрямовану на дискредитацію висуванця демократів Джозефа Байдена. Вони розповідали на пресконференціях байки про зовнішнє управління й оприлюднювали записи телефонних розмов, які начебто доводили, що Байден – іще з часів свого віцепрезидентства в адміністрації Барака Обами – керує Україною.
Як неспростовний доказ наводили його відому вимогу звільнити неефективного генпрокурора Віктора Шокіна в обмін на фінансову допомогу і буцімто зберегти схеми компанії Burisma, до якої причетний син Байдена Гантер. Але агенти російського впливу не обмежилися «викриттями». Вони подавали заяви про вчинення злочину і прагнули притягнути до відповідальності заокеанського лідера, хоч ця справа і не мала судової перспективи. Зате який піар!
У цю сумнівну історію ледь не втягнувся президент Зеленський, який на пресконференції у травні 2020 року заявив, що чув про нібито записи розмов Байдена і Порошенка, зробив пас правоохоронцям, які мають розібратися у справі (передовсім, як можна було прослуховувати і записувати президента), і пообіцяв, що це не остання бесіда, яку почують наші співвітчизники. Гарант, очевидно, мав на увазі діалоги свого попередника, який начебто скоїв державну зраду і зловживав службовим становищем, але опосередковано це рикошетило й по Байденові. На щастя, справа проти нього не отримала перспективи і зійшла нанівець, фактично вона не розглядалася, про що нещодавно повідомила пресслужба Печерського районного суду Києва.
Хоча антибайденівська кампанія не вгавала і, що характерно, одним з її фронтменів був близький до олігарха Ігоря Коломойського нардеп від «Слуги народу» Олександр Дубінський, поведінка якого завдає чималих репутаційних втрат президентові Зеленському. Його активність не минула безслідно – і ще попередня адміністрація США запровадила санкції, зокрема, проти Дубінського, назвавши його частиною російської мережі впливу.
Те, що обмеження застосували проти представника панівної партії, було не тільки персональним меседжем депутатові, а й чітким сигналом українській владі, що таких токсичних кадрів варто позбутись. Сигнал у Києві зчитали, але хотіли вийти зі ситуації красиво. Замість показового виключення із фракції підсанкційного Дубінського його мотивували самостійно вийти з її лав, бодай тимчасово. І робив це не абихто, а сам Зеленський у день свого народження.
Але ображений нардеп навіть йому сказав двічі «ні», вважаючи, що його оббрехали капосні «соросята». Виключили парламентарія лише за рішенням фракції, котра таємно голосувала в партійному мобільному додатку. Ну хоч так, адже без вирішення «кейсу Дубінського», не перебільшуючи його значення, Києву не варто було сподіватися на нормалізацію відносин із Вашингтоном.
Внутрішні перетворення і зовнішнє управління
Потрібні були й інші сигнали налаштованості на конструктив. І вони були: Зеленський одним із перших привітав Байдена з обранням на посаду, вітальний пост у соцмережі написав і «віцепрезидент» Андрій Єрмак, український гарант засудив січневий штурм Капітолію незадовго до інавгурації 46-го президента США, а саму церемонію дивився у своєму Офісі в товаристві тимчасової повіреної у справах США в Україні Крістіни Квін.
Напевно, саме в цьому контексті варто розглядати й інтерв’ю Зеленського програмі Axios, що виходить на американському кабельному каналі HBO. У ньому президент висловив сподівання на новий етап відносин між Києвом і Вашингтоном, а слова Байдена про безпеку в Європі спроєктував насамперед на Україну, де восьмий рік триває війна. Але часом тези Зеленського лунали аж надто претензійно і безапеляційно, зокрема і вже крилате запитання: «Містере президенте, чому ми досі не в НАТО?».
Так ніби це особисто від Байдена залежить доля участі України в Альянсі, а досягнення відповідності його стандартам й отримання Плану дій щодо членства в ньому – зайві та незрозумілі ланки на шляху євроатлантичної інтеграції. Ще більш наївними видаються сподівання Зеленського на те, що Україна буде в НАТО за каденції Байдена. Бо, за всієї поваги до ролі американського лідера, це питання залежить насамперед від політичної волі та зусиль Києва. Та й хіба можна щось вимагати від Байдена, коли торік щойно призначений міністр оборони Андрій Таран заявив про недосяжність найближчим часом цілковитої адаптації ЗСУ до стандартів НАТО?
Попри це, двосторонні контакти Києва і Вашингтона поступово налагоджуються. Але, напевно, не настільки, як розраховували в нас. В інавгураційній промові Байден не згадав про Україну. Так само він не приділив безпосередньо їй уваги під час виступу в Державному департаменті, окреслюючи засади зовнішньої політики США. Єдиний символічний натяк, який угледіли україноцентристи, – це синьо-жовта краватка американського лідера. Натомість він говорив і про Україну з президентом РФ Володимиром Путіним, заявивши про рішучу підтримку суверенітету нашої держави перед лицем російської агресії.
Поки що ж найбільшим досягненням прямих контактів Києва і Вашингтона є розмова міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби і державного секретаря США Ентоні Блікена, яка, за словами шефа вітчизняної дипломатії, знаменує «новий день» у відносинах двох держав. Співрозмовники обговорили питання суверенітету, санкцій проти РФ, боротьби з Covid-19, долучення США до Кримської платформи, протидії гібридним загрозам і розвитку економічної та військової підтримки України. Символічно, що діалог збігся в часі із запровадженням санкцій РНБО проти телеканалів з пулу де-факто Віктора Медведчука, які, за словами любителів конспірології, ледве не особисто схвалив Байден.
«США підтримують зусилля з протидії зловмисному впливу Росії, докладені вчора [2 лютого 2021 року] Україною на захист свого суверенітету й територіальної цілісності та відповідно до українського законодавства. Ми всі маємо працювати разом, щоб не давати застосовувати дезінформацію як зброю в інформаційній війні проти суверенних держав», – заявили в американській амбасаді в Києві.
Це позитивний сигнал від держави, котра не вперше стикається з дезінформаційним впливом на внутрішні справи і розмежовує питання захисту свободи слова та протидії пропаганді. Така підтримка союзників важлива, адже вона нівелює звинувачення в недемократичності й авторитаризмі. Проте потрібно ще більше нарощувати інтенсивність прямих контактів і демонструвати поступ у реформах – безпекових, антикорупційних, судових, економічних. Лише тоді можна розраховувати на дієвий діалог з Вашингтоном і чекати на високих гостей у Києві.
Як слушно написав у «Дзеркалі тижня» колишній посол України в США Олег Шамшур, «саме тепер, коли політика нової адміністрації щодо України перебуває у стадії формування, вкрай важливо показати нашу спроможність здійснити реальні системні зміни в державі, показати свою здатність бути надійним і ефективним партнером США та інших демократій у підході до актуальних світових проблем [...]. Мабуть, тоді ми й перестанемо чути мантру про “втому від України”: треба нарешті навчитися бути самодостатніми та відповідальними, принаймні за себе і свою країну».
В аналогічному дусі висловився й експрем’єр Арсеній Яценюк, наголосивши в ефірі «Еспресо», що «Україна повинна вирішувати свої проблеми самостійно. Україна повинна продемонструвати, що вона готова сама за себе боротися. І тоді наші союзники будуть боротися разом з нами за наше майбутнє».
А поки такого розуміння всередині країни бракує, чи не єдиним стимулом для внутрішніх перетворень є зовнішнє управління зі славнозвісного вашингтонського обкому на Пенсильванія-авеню.
Ми використовуємо