![Світова війна почалася Світова війна почалася](https://zaxid.net/resources/photos/news/202501/1602801.jpg?20250204210602&fit=cover&w=755&h=425&q=10)
Старий-новий президент Сполучених Штатів Америки почав діяти відразу після інавгурації. Звісно, від обіцянки зупинити війну в Україні протягом 24 годин нічого не залишилося, але Дональд Трамп зробив кілька дуже цікавих заяв. Дуже цікавих – і значно масштабніших.
Для початку – все ж про Україну. Точніше, про Російську Федерацію, бо з Україною, як пояснив Трамп, усе чітко і зрозуміло – вона готова до переговорів, навіть попри заборону розмовляти з Путіним, яка існує з 2022 року (хоча Володимир Зеленський під час зустрічі з молдавською колегою Маєю Санду уже викрутився й пояснив, що переговори вести заборонено, але можна).
Як і очікувалося, американський президент-бізнесмен зі своєю підприємницькою манерою поведінки вирішив бити у найвразливіше місце в системі путінської «спеціальної військової операції» – фінанси. Тобто в нафтову галузь, яка є фактично єдиним напрямом, що досі сяк-так наповнює федеральний бюджет країни-агресора і дозволяє вести війну проти України.
Звісно ж, після слів Дональда Трампа про можливі домовленості зі Саудівською Аравією та країнами ОПЕК усі тут же згадали легендарну історію середини 80-х років минулого століття. Тоді ціна на нафту, яка торгувалася в районі 37 американських доларів за барель, упала більш ніж утричі – що, як вважається, і добило неоковирну планову економіку Радянського Союзу. Політичний апокриф говорить про те, що те падіння ціни було пов’язане з певними домовленостями тодішнього президента США Рональда Рейґана зі саудитами.
Паралелі між тими подіями й нинішніми часами проводяться більш ніж відверті. Скажімо, зараз говорять про ймовірність падіння ціни удвоє (з 80-доларової позначки). Та й Трамп, мало того що республіканець, як і Рейґан, – ще й гаслом для передвиборчої кампанії обрав трохи модифіковане рейганівське Let's Make America Great Again. Словом, тут є де розгулятися всім охочим. Та справа в тому, що тільки Росією нинішня адміністрація Білого дому не обмежується.
І в цьому теж немає нічого нового – ще за першого президентського терміну Трампа було чітко сказано, що головним стратегічним ворогом Сполучених Штатів є Китай, а ніяка не Росія. Тому 45-й / 47-й президент США майже відразу після повернення на посаду оголосив про фінансовий удар по Китаю – введення мит на всі китайські товари. Звісно, не в такому фантастичному розмірі, як обіцяв до виборів – тоді йшлося аж про 60%, зараз лише про 10% – та й цього цілком достатньо, щоб завдати економіці найбільшої диктатури світу відчутного удару.
Удару, який стосуватиметься насправді не тільки Китаю, а й Росії, яка що далі, то більше зав’язана на китайський ринок, перетворюючись зі сировинного диктатора Європи на сировинний же придаток КНР. А якщо дивитися масштабніше – усього світу. Авторитарної його частини насамперед. Звісно, так чи інакше від зниження темпів китайської й американської економік постраждають усі, але той же Євросоюз після 24 лютого 2022 року продемонстрував просто неймовірну швидкість переключення з російського газу на інші джерела. Багато експертів й аналітиків тоді, навесні першого року російсько-української повномасштабки, упевнено говорили про серйозні газові наслідки для Європи (і далеко не всі вони, ці експерти, отримували гроші з Кремля). А виявилося, що серйозними вони стали насамперед для самої Росії. Тож країни ринкового капіталізму собі раду дадуть, а от світові тиранії…
І тут варто згадати ще один момент, який напряму начебто й не пов’язаний з історією цін на (російську) нафту та мита на китайські товари. Це рішення про розблокування поставок 2000-фунтових (900-кілограмових) бомб МК-84 для Ізраїлю. Ізраїльтяни їх не отримали через заборону з боку демократичної адміністрації Джо Байдена – мовляв, занадто потужні вони для Сектору Ґази, занадто великі руйнування там можуть спричинити.
Тут варто відзначити ось що. По-перше, руйнування там і без МК-84 – справді вражаючі. Фотовідеодоказів цьому – повен інтернет, дивитися не передивитися. Тож, як бачимо, Єрусалим обійшовся і без цих зразків. А зараз уже нібито як і пізно їх передавати, війна в Секторі закінчилася, принаймні нинішня, Ізраїль і ХАМАС (під тиском Сполучених Штатів, звісна річ) до чогось таки домовилися, бодай обмінюються захопленими 7 жовтня 2023 року заручниками (з одного боку) та терористами, засудженими до різних термінів (з іншого). Сам же Трамп взагалі пропонує повиселяти цивільне населення – умовно цивільне, як ми розуміємо, тобто тих, хто аж так відверто в діях ХАМАСу не помічений – в арабські країни, на кшталт Єгипту чи Йорданії.
Здавалося, навіщо тоді ці мегабомби? І тут ми згадуємо про «по-друге». Ні, не про Ліван, де Ізраїль успішно розбив «Хезболлу» і, якщо треба, доб’є. Чи про Сирію, де ізраїльська армія тишком-нишком приєднала до контрольованих нею Голанських висот ще частинку території із друзькими поселеннями. Згадуємо ми тут про Ісламську Республіку Іран. І про її ядерну програму. Власне, не тільки про ядерну програму, а про те, що саме Іран є головною близькосхідною проблемою світу, що саме з Тегерана ростуть ноги і течуть фінансові потоки на підтримку всіх цих терористичних організацій – від хуситів далеко на півдні (які заблокували Червоне море і фактично у багато разів збільшили вартість перевезення товарів з Азії до Європи) до «Хезболли» і ХАМАСу.
Ідея ізраїльського, точніше ізраїльсько-американського (принаймні на рівні мовчазної підтримки, але й не тільки) удару по іранських ядерних об’єктах, а в перспективі – ідея знищення режиму аятолл взагалі з’явилася аж ніяк не 20 січня 2025 року. Та саме зараз, із поверненням Трампа вони набули нових, цілком реальних обрисів. І це може означати лише одне.
Трамп таки справді розпочав планетарну війну. Але не ту Третю світову, про яку, мов набридливі мухи, дзижчали з усіх боків – а Другу Холодну війну. З елементами гарячої, як у нас чи на Близькому Сході. І тут варто згадати одне. Що демократичний Захід, попри всі помилки й невдачі, попри брандтів і картерів – переміг у Першій Холодній війні. Переміг, бо економічно значно потужніший за авторитарні режими. Звісно, нинішній Китай – це не Радянський Союз Хрущова-Брежнєва (і в цьому провина попередньої генерації західних політиків, які дозволили Пекіну створити потужну економіку, зорієнтовану, зокрема, на західних споживачів). Але це означає лише те, що війна знову буде важкою і тривалою. Ну, або короткою – якщо інтенсивність «холодних бойових дій» зросте, на що зараз і натякає своїми заявами Трамп.
Одне слово, американський президент фактично дав старт римейку того глобального конфлікту, який знищив – але не добив – світові тиранії. Сподіваємося, що цього разу такої грубої помилки, помилки імені Білла Клінтона (який фактично надурняк витягнув єльцинську Росію з повного й остаточного руйнування), Захід уже не допустить.