Трамп і маятник історії

Зазвичай ми вважаємо, що історія розвивається лінійно: з минулого – крізь теперішнє – у майбутнє. Цей погляд утвердився з поширенням християнства і змінив язичницькі уявлення про життя як циклічний процес, у якому одні й ті самі етапи чергуються раз по раз. Хоча лінійність історії годі заперечити, та це не означає, що її напрям не зазнає жодних коливань і відхилень. Навпаки, іноді трапляється щось настільки подібне до сюжетів з минулого, що серед усіх мемів чи не найчастіше історикам доводиться цитувати Леоніда Кучму – «Це ж було вже!».

Якщо придивитись, то легко помітити, що події й тенденції в історії часто нагадують своєрідний маятник, що коливається туди-сюди. Епохи радикалізму змінювались поміркованішими часами; розвиток і занепад змінюють один одного; раціональне Просвітництво свого часу заступив емоційний та революційний романтизм; той своєю чергою поступився місцем приземленішому реалізму; буремна доба світових війн змінилась у Європі нечуваним миром і зростанням добробуту – а тепер усе котиться в протилежному напрямку. Продовжувати можна ще довго. І хоча це порівняння (як і будь-яке інше) для минулого не позбавлене умовностей, воно дає змогу краще розуміти і минуле, і теперішнє. А найбільшим оптимістам – навіть прогнозувати майбутнє.

Принцип маятника непогано пояснює останні перипетії в Сполучених Штатах Америки. Друге пришестя Дональда Трампа в супроводі ну дуже вже специфічних жестів Ілона Маска розбурхало ще більше переживань у й без того бентежному світі. Бо незалежно від власної думки кожного про Трампа – а мало яка персона провокує настільки діаметрально протилежні ставлення до себе – важливо розуміти, що його друга перемога є закономірним наслідком останніх тенденцій і в США, і у світі загалом.

Після поразки Джо Байдену у 2020 році чимало людей, особливо негативно налаштованих до Трампа, вважали, що з його політичною кар’єрою покінчено. Що тепер Америка повернеться до нормального стану речей. От тільки цієї «нормальності» вже фактично не існувало. Тож не зникли й ті люди, для яких Трамп був власною версією «правильної Америки». А до осені 2024 року їх стало навіть більше через недалекоглядну й часто безглузду політику демократичної адміністрації як на міжнародній арені, так і всередині країни.

Для багатьох ще досі «нормальністю» є «кінець історії» зразка межі 80-90-х років минулого століття: крах комунізму, падіння Берлінського муру, тріумф ліберальної демократії й ринкової економіки, невпинний поступ глобалізації та проникнення цілковитої свободи у щораз нові сфери. Це привабливий образ, і в нього дуже хочеться вірити. Але станом на 2025 рік усе свідчить, що він виявився міражем, який дедалі слабше корелюється з реальністю нашого світу.

Надмірне захоплення навіть найкращою ідеєю загрожує втратою відчуття реальності. Коли неприємні факти, що суперечать красивій теорії, оголошуються неправильними, новітньою єрессю. Вказуєш, що нерегульована глобальна економіка має не лише переваги, але й хиби – ти єретик. Наполягаєш, що національні держави, культури й нації як такі все ще мають значення – не просто єретик, а вже з підозрою на фашизм/нацизм. Звертаєш увагу, що «кінець історії» не призвів до тріумфального маршу демократій, а, навпаки, спокусив Захід почивати на лаврах та ігнорувати загрози світовому порядку від Китаю, Росії, Ірану тощо – ти яструб і взагалі хочеш третю світову розв’язати.

Погіршує ситуацію те, що американські й чимало інших західних еліт останніми десятиліттями активно й цілеспрямовано вручну тягнули маятник «ліворуч». Знецінення власного минулого країнами Заходу й вічне вибачання за реальні й уявні провини перед тими, хто навіть не збирається визнавати власні гріхи, поступова відмова від національної й культурної ідентичності в ім’я мультикультуралізму – усе це призвело до погіршення ситуації з нелегальною міграцією, до наростання внутрішніх конфліктів і, що логічно, до спалахів насильства та зростання невдоволення. Можна закривати очі й називати погроми міст «вогняними, але переважно мирними протестами», як чинили американські мейнстримні медіа при спалахах насильства під час протестів руху Black Lives Matter. Можна, як британські лейбористи на чолі з прем'єром Стармером, робити вигляд, що жодних зґвалтувань дівчат-підлітків мігрантами з Пакистану упродовж років не було і звинувачувати всіх, хто стверджує протилежне (і очевидне), у расизмі. Можна замість подолання економічних проблем займатись вигадуванням і насаджуванням нових гендерів та все нових елементів злощасної «повісточки» всюди – від соцмереж до відеоігор. А хто проти, той, звісно, сексист, расист і повний фашист.

Мало того, що таке бездумне натягування власного міражу на реальність не вирішує справжніх проблем більшості населення США чи багатьох інших країн. Воно ще й провокує нові загрози. І чергова перемога Трампа, нацистське вітання Маска перед екзальтованою публікою, полювання на відьму-«повісточку» навіть там, де її взагалі нема, – це дуже прогнозований результат. Бо що сильніше відтягувати маятник в один бік – то сильніше він в підсумку хитнеться в протилежний. За відсутності великих криз це відбулося би пізніше, а в умовах перманентної кризовості світу це стається вже. Дональд Трамп, Ілон Маск, щораз більша популярність проросійських і глибоко популістських під правими лозунгами партій, як то «Альтернатива для Німеччини» чи Reform UK у Британії, та успіхи інших Фіцо-Орбанів – усе це наслідки дій за принципом «не дивись угору». Тільки якщо творці однойменного фільму висміювали «тупих консерваторів і реднеків», то в реальності величезна частина західних політичних й інтелектуальних еліт самі нічим не кращі. Відмовляючись «подивитись вгору», вийти за межі власної «прогресивної» бульбашки та звертати увагу на проблеми й потреби більшості громадян, вони створили запит на зворотну реакцію. Вони виростили монстра.

За умов всюдисущих соцмереж і фатальної нестачі критичного мислення годі було сподіватись на те, що помірковані діячі зможуть утримати маятник у межах поміркованого центру. Люди хочуть простих відповідей. І йдуть за тими, хто власною харизмою, умілим використанням медіа та грою на ображених почуттях мас користується ситуацією. Ба більше, ці люди відверто чхати хотіли на принципи чи цінності. Хоча в дечому той же Трамп більш щирий за інших американських чи європейських мейнстримних політиків. Він хоча б не вдає, що його турбує свобода слова, рівність прав і чимало інших красивих формулювань, які так люблять вживати на Заході. Вживати – але не відстоювати перед реальними загрозами з боку Росії та інших членів новітньої «осі зла». Бо щоб боротись – треба «подивитися вгору», треба хотіти вивчити уроки, які може запропонувати історія («Це ж було вже!»). Простіше ж нічого не робити, не лускати улюблену бульбашку. А потім манірно нарікати на «неправильних громадян», коли останніх усе це дістане і вони на виборчих дільницях візьмуться робити ще гірше.