Травневе

Світлана Одинець, 2 травня 201210780

Зранку тут царює неймовірний спокій: ця тиха земля, захована від людських очей, дихає сонно і вільно. Навіть пташки співають так, наче їм немає для кого співати, а тому вони співають лише для себе. Земля, залита молоком. Запах чистоти, спогаду, юності: тільки коли зустрічаєш когось, на цій землі, з часів дитинства – чомусь таки ховаєшся у себе, не даючись до глибших розмов про спільні дні.

Як сильно пахнуть  спогади в тобі, весь твій час.

Сьогодні мені прийшла до голови думка про те, що моє кількаденне буття тут, тепер, - це велика перемога над собою: я таки вмію зупинятися у самій собі, щоб пережити, вловити, вмістити у душі –  сповільнене стікання теплої землі.

Скільки мене, залишеної тут? Може все набуває сенсу тільки тоді, коли ти усвідомлюєш те, що твоє тіло, твоя душа може обирати власні землі, і там бути – а все інше, це тільки тіні і сон…

Я відчуваю, як щастя загортає мене у теплу шерстяну тонку ковдру: луна кроків змішується з запахами садів, і здається, це місце ніколи не буде іншим – і восени, і взимку тут царюватиме травень.

Спокій – це глибинне пережиття власної вартості. Мій сад пам’ятає ще моїх бабусю і дідуся, перших і найважливіших свідків мого буття. Яким терпким тепер видається мені кожен порух повітря у пам’яті – так, наче я повертаюся до початку шляхів, яких було стільки, що я вже не можу пригадати чому…

Все, що можу тепер, це вдихнути, увібрати  - у пам’ять, серце, тіло, - запах цього світу, що панує тут зараз. Лише запах. Всі світлини з часом зітруться у порох, всі уявлення зникнуть у глибоких снах, між спазмами болю. Всередині нас залишається тільки запах, який врятує колись  від буденності й темноти.  Може тільки через запаморочення диких вишень ми встигнемо не переступити останніх кордонів…

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук