Україна повернулася додому
На зміну нав’язаному колись наративу «как нам обустроіть Росію» головним питанням стає розвиток відносин із Заходом
Назар Кісь, 4фото сайту президента України
До теми
Без зайвого шапкозакидання (бо ворог ще сильний, озлоблений і численний) треба визнати, що Україна встояла. Нема сумніву, що зараз всі «обмануті» російські окупанти та їхні сім’ї раптово «прозріють». Ті, хто в Росії досі виє в стилі «мнє нє стидно» (це, до речі, і є справжньою російською національною ідеєю), «зрозуміють» правду, коли припече. А «Путін такоє натворіл» стане гаслом «нової Росії» в найближчі роки.
Зрозуміло, що десятиліття негативної селекції і тотальної брехні не минули безслідно. Росіяни, навіть «хороші», живуть в абсолютно відірваному від реальності світі. Де ще «виростають на старих радянських комедіях» і де «нічого ділити з братським народом». Натомість українці за 30 років уже виховали одне, а то й два покоління, які жили вільними. Тому на деспотію, навіть приправлену якимись православними спеціями, дивляться з неприхованим презирством.
У нас ще будуть нагоди здивуватися, наскільки вигадливими можуть бути російські пропагандисти. Спочатку вони розкажуть росіянам, що воювали в Україні з силами НАТО, тому «не програли». Потім нагадають про 1905 рік і риторично спитають, чи не боїться народ повернутися в 1917-й. Так, за допомогою телевізора всі – і пропагандисти, і їхні глядачі – опиняться зразу в 1937-му.
Тим часом, як тільки Україна остаточно відіб’ється від маніяка Путіна, в цілому світі, як за помахом чарівної палички, розпочнуться «концерти» проплачених «лідерів думок» і корисних ідіотів про те, що звичайний російський народ не має страждати через економічні обмеження. До них доєднаються ті, хто резонно зауважить, що не можна заганяти цілу націю в стан ненависті до Заходу, щоб не плекати реваншистських настроїв.
Треба буде ставитися до цього спокійно. І так само спокійно доносити свою позицію до цілого світу. Що Росія в тому вигляді, в якому існує зараз, є загрозою для решти країн, а поява нового Путіна може стати лише питанням часу. Що реваншизм у Росії росте пропорційно з ростом бюджету, і що бабусям та дітям можна допомогти харчами, а не новим під’єднанням мілітарної машини до світової економіки. Є надія, що Захід остаточно зрозумів безперспективність домовленостей із Росією, тож завданням української дипломатії, діаспори та культури стане безперервне нагадування.
Однак попри це, відтепер питання Росії для України – це питання суто безпеки. Натомість якщо говорити про розвиток, то місце України – із Заходом. Причому це буде вигідно самому Заходу, і не лише з міркувань безпеки. Якщо Росію відключили від світової економіки, то її місце повинен хтось зайняти. Найперше – Україна. Де також є багато корисних копалин, землі, підприємств, а головне – фахових спеціалістів. І куди варто спрямувати інвестиції.
Поки світ, разом з Україною, працюватиме над тим, щоб денацифікувати і демілітаризувати Росію, Україна повинна отримувати ленд-ліз. Якщо на демілітаризацію Росії підуть роки, значить ленд-ліз теж має тривати роками. Щоб забезпечити кордони майже по всьому периметру, потрібні колосальні ресурси. Які зараз є на Заході, зокрема у вигляді заморожених російських активів.
І тут треба знову віддати належне українському керівництву, яке не «патичкується» з деякими млявими союзниками і не загортає в кольорові папірці неприємну правду. Старі, переполошені українські політики, які завжди заглядали до рота західним партнерам, які боялися не так навіть подивитися в їхній бік, переживають, як би різкі заяви Зеленського не зіпсували відносини зі Заходом. Не варто за це хвилюватися. Союзників цікавлять їхні рейтинги, а Зеленський через медіа працює напряму з їхнім електоратом. І якщо нинішні політики не допомагатимуть Україні, виборці на Заході виберуть інших – тих, які допомагатимуть. І всі це прекрасно розуміють. Тепер уже німецькі «голуби миру» не відкрутяться, їм цього не дозволять ані виборці, ані «молодші партнери» зі Східної Європи й Балтики.
Україна повернулася додому, до кола цивілізованих народів. Причому в статусі не прохача й учня, а як приклад для наслідування. Шкода, що для цього потрібно було пожертвувати стількома життями.