Україна повернулася додому

Без зайвого шапкозакидання (бо ворог ще сильний, озлоблений і численний) треба визнати, що Україна встояла. Нема сумніву, що зараз всі «обмануті» російські окупанти та їхні сім’ї раптово «прозріють». Ті, хто в Росії досі виє в стилі «мнє нє стидно» (це, до речі, і є справжньою російською національною ідеєю), «зрозуміють» правду, коли припече. А «Путін такоє натворіл» стане гаслом «нової Росії» в найближчі роки.

Зрозуміло, що десятиліття негативної селекції і тотальної брехні не минули безслідно. Росіяни, навіть «хороші», живуть в абсолютно відірваному від реальності світі. Де ще «виростають на старих радянських комедіях» і де «нічого ділити з братським народом». Натомість українці за 30 років уже виховали одне, а то й два покоління, які жили вільними. Тому на деспотію, навіть приправлену якимись православними спеціями, дивляться з неприхованим презирством.

У нас ще будуть нагоди здивуватися, наскільки вигадливими можуть бути російські пропагандисти. Спочатку вони розкажуть росіянам, що воювали в Україні з силами НАТО, тому «не програли». Потім нагадають про 1905 рік і риторично спитають, чи не боїться народ повернутися в 1917-й. Так, за допомогою телевізора всі – і пропагандисти, і їхні глядачі – опиняться зразу в 1937-му.

Тим часом, як тільки Україна остаточно відіб’ється від маніяка Путіна, в цілому світі, як за помахом чарівної палички, розпочнуться «концерти» проплачених «лідерів думок» і корисних ідіотів про те, що звичайний російський народ не має страждати через економічні обмеження. До них доєднаються ті, хто резонно зауважить, що не можна заганяти цілу націю в стан ненависті до Заходу, щоб не плекати реваншистських настроїв.

Треба буде ставитися до цього спокійно. І так само спокійно доносити свою позицію до цілого світу. Що Росія в тому вигляді, в якому існує зараз, є загрозою для решти країн, а поява нового Путіна може стати лише питанням часу. Що реваншизм у Росії росте пропорційно з ростом бюджету, і що бабусям та дітям можна допомогти харчами, а не новим під’єднанням мілітарної машини до світової економіки. Є надія, що Захід остаточно зрозумів безперспективність домовленостей із Росією, тож завданням української дипломатії, діаспори та культури стане безперервне нагадування.

Однак попри це, відтепер питання Росії для України – це питання суто безпеки. Натомість якщо говорити про розвиток, то місце України – із Заходом. Причому це буде вигідно самому Заходу, і не лише з міркувань безпеки. Якщо Росію відключили від світової економіки, то її місце повинен хтось зайняти. Найперше – Україна. Де також є багато корисних копалин, землі, підприємств, а головне – фахових спеціалістів. І куди варто спрямувати інвестиції.

Поки світ, разом з Україною, працюватиме над тим, щоб денацифікувати і демілітаризувати Росію, Україна повинна отримувати ленд-ліз. Якщо на демілітаризацію Росії підуть роки, значить ленд-ліз теж має тривати роками. Щоб забезпечити кордони майже по всьому периметру, потрібні колосальні ресурси. Які зараз є на Заході, зокрема у вигляді заморожених російських активів.

І тут треба знову віддати належне українському керівництву, яке не «патичкується» з деякими млявими союзниками і не загортає в кольорові папірці неприємну правду. Старі, переполошені українські політики, які завжди заглядали до рота західним партнерам, які боялися не так навіть подивитися в їхній бік, переживають, як би різкі заяви Зеленського не зіпсували відносини зі Заходом. Не варто за це хвилюватися. Союзників цікавлять їхні рейтинги, а Зеленський через медіа працює напряму з їхнім електоратом. І якщо нинішні політики не допомагатимуть Україні, виборці на Заході виберуть інших – тих, які допомагатимуть. І всі це прекрасно розуміють. Тепер уже німецькі «голуби миру» не відкрутяться, їм цього не дозволять ані виборці, ані «молодші партнери» зі Східної Європи й Балтики.

Україна повернулася додому, до кола цивілізованих народів. Причому в статусі не прохача й учня, а як приклад для наслідування. Шкода, що для цього потрібно було пожертвувати стількома життями.