Українська латинка
IQ

Українська латинка

Чому таки лучуківка

Іван Лучук, 26 червня 2017 2668 3

Спершу, преамбульно, скажу кілька слів загального характеру. Тут я Америки не відкриваю, а якщо для когось і відкриваю, то хіба через кватирку.

Протягом останніх двох століть неодноразово здійснювалися спроби перевести українську мову на латинську графіку: досить згадати хоча б дискусії першої половини ХІХ століття, брошуру Маркіяна Шашкевича «Азбука і abecadło», спровоковану проектом Йозефа Їречека так звану «азбучну війну» в Галичині 1859 року, переписаний латинкою рукописний «Кобзар» Тараса Шевченка, правописні дискусії кінця 20-х років ХХ століття, найновіші тенденції в українських інтелектуальних колах тощо. Проте всі ці «за» і «проти» залишаються лише цікавими фактами історії нашої культури, зокрема писемності. Жодні намагання впровадити латинку не дали належного результату, бо насправді ламати чи переінакшувати тисячолітню культурну традицію української писемності немає жодного сенсу. На порядку денному стоїть лише адаптація українського правопису (а не лише української абетки) до вимог латинської графіки, передусім з метою уніфікації латинки для застосування її в комп’ютерній галузі, яка при семимильному розвиткові новітніх технологій просто вимагає певної (чи навіть повної) уніфікації. Досвід показує, що самої лише кириличної графіки виявляється недостатньо для універсального входження української мови у світ віртуальної реальності та для ефективного функціонування української мови на всіх можливих рівнях, пов’язаних із тотальною комп’ютеризацією практично всіх видів діяльності людини у сучасному суспільстві.

Як ілюстрацію наведу хоча б один цікавий історико-літературний факт. Саме церковнослов’янську мову в українській редакції вивчали наші предки як предмет, як рідну літературну мову. Її назва у Львівській духовній семінарії звучала як Linqua Ruthenica, але не завжди і не всі хотіли її вивчати. На основі зафіксованих свідчень Михайло Тершаковець писав про це: «Коли 1834 р. семінарійна влада поручила о. др. Ільницькому навчати семінаристів читати кириличні тексти, учні привітали його полінами і криками: Co to, chce nas zrobić Azyatami! Precz z nim, Mongołem, Tatarzynem». І лише геній Маркіяна Шашкевича здійснив прорив із тієї ситуації, в якій священичі сини часто не вміли перехреститися згідно вимог свого обряду, не вміли читати кириличних видань, а траплялося й таке, що священики послуговувалися літургійними книгами, в яких тексти були написані латиницею.

Існують різні варіанти «латинізації» української абетки – давніші й новіші, кращі й гірші, проте жоден із них не може вважатися цілком задовільним. Віддаю належне всім наявним проектам, з яких згадаю хоча б двоїстий гарвардський варіант транслітерації української абетки («non-linguistic», з використанням англійських графічних відповідників, найзручніший для застосування в електронній пошті, де діакритичні знаки не сприймаються; і «linguistic», досить добре пристосований до транслітерування латинкою української мови), офіційний стандарт транслітерації латинкою (який застосовують у закордонних паспортах, у Львові ним транслітеровано назви деяких вулиць на табличках). Існують ще й інші варіанти, переважно дивогляди.

Відтворення засобами латинської графіки фонетичних особливостей української мови, звичайно ж, не може обмежуватися лише пристосуванням абетки. Графічне вирішення мусить бути аргументоване орфографічними правилами. Тому й виникла свого часу нагальна потреба оформлення хоча б короткого правопису на базі латинки. Так і виникла моя «лучуківка». Свою лучуківку (наголошую – правопис, а не лише латинізовану абетку) я скомпонував ще 2000 року. Вона була оформлена під назвою «Ukrajinśka latynka. Korotkyj pravopys». За основу взялося дійсний правопис – четверте (1993) та п’яте стереотипне (1996) видання, а також проект найновішої редакції українського правопису (1999). Після відповідного опрацювання з цих видань було використано базовий матеріал і доповнено його власними положеннями та ілюстраціями.

Порівняно з чинним правописом і проектом його найновішої редакції мій короткий правопис має цілу низку відмінностей загального характеру. Перш за все для його оформлення використано іншу графіку – на основі латинки. При цій нагоді варто звернути увагу на основні риси кореляції української кириличної азбуки із запропонованим мною варіантом пристосування латинської графіки до української абетки, враховуючи всі подальші орфографічні аргументації. Для більшості кириличних літер (а, б, в, г, ґ, е, ж, и, і, й, к, м, о, п, у, ф, х, ч, ш) існують відповідники в єдиному варіанті (a, b, v, h, g, e, ž, y, i, j, k, m, o, p, u, f, x, č, š). Деякі літери на позначення приголосних звуків мають по два відповідники – твердий і м’який: д – d, ď; з – z, ź; л – l, ľ; н – n, ń; р – r, ŕ; с – s, ś; т – t, ť; ц – c, ć. Це зумовлено тим, що ці приголосні в різних позиціях вимовляються двояко – твердо або м’яко і, відповідно, в латинці позначаються різними літерами. Тут варто зауважити, що м’які приголосні перед і на письмі не пом’якшуються, тобто зберігають свій твердий писемний варіант. Літери я, ю, є передаються теж двояко: або як буквосполучення ja, ju, je, або як a, u, e після м’яких приголосних. Літера ї передається лише буквосполученням ji, яке, окрім позиції на початку слова та після голосного, може стояти лише після твердого приголосного. Роздільність вимови після твердого приголосного перед я, ю, є, ї в кирилиці позначається апострофом, який в латинці у такій якості відсутній. Знак м’якшення (ь) в кирилиці служить для позначення м’якості приголосних, натомість в латинці в такій ситуації використовуються окремі літери на позначення м’яких приголосних: ď, ź, ľ, ń, ŕ, ś, ť, ć. Літера щ передається буквосполученням šč. Якщо ж поглянути на зворотний варіант, тобто на кириличні відповідники літерам української латинки, то варто відзначити лише два моменти. Літери a, e, u мають по два відповідники: а/я, е/є, у/ю. Натомість усі ті приголосні, що мають твердий і м’який варіанти, задовольняються одним графічним відповідником, після якого у разі м’якої вимови в кирилиці виникають я, ю, є або ж знак м’якшення.

Я наново після стількох років ретельно перечитав свій короткий правопис української латинки (свою рідну лучуківку), ледь підправивши лише передмову. І застиг, як зачарований олень. Пригадуєте вираз обличчя того віспуватого фацета, чудотворця з «П’ятого елемента» Люка Бессона, коли він відтворив Лілу, промовивши: «Сама досконалість»? Так отож.

Словом, дотримано головного принципу – кожному звукові відповідає одна графема, а без діакритичних знаків у такому разі не обійтися. Я вже віддавна мріяв, щоб за мою лучуківку взялися серйозні комп’ютерники. Ну й підмріював так собі, щоб лучуківку прийняли за офіційний варіант української латинки. Що ж, дай пан Біг нашому теляті вовка з’їсти.

Нещодавно виникла ініціатива серйозно взятися за українську латинку. Ініціатором виступив айтішник Юрій Наумко. І от 27 травня у кнайпі «Батяр» на Менцинського зібралася квадриґа зацікавлених – сам Наумко, Володимир Павлів, Борис Явір з Тернополя і аз грішний. Виникла думка створити умовний «Інститут впровадження латинки для української мови». Зупинилися на назві «Інститут латинки». Створили закриту групу на фейсбуці, накреслили певні стратегічні вектори (створення сайту тощо). Ініціатор Юрій Наумко має створити відповідну комп’ютерну програму для транслітерації української кирилиці в латинку. Для мене ці комп’ютерні штучки – як китайська грамота. Але має бути створений «робот» для автоматичної транслітерації (і в зворотному порядку також). Зрозуміло, за основу взято мою лучуківку як найдосконаліший варіант української латинки. Заплановано на найближчий час видання кількох книжок латинкою. Готується «доросла» прозово-віршована абетка. Я вже підготував свою «Дитячу грайливу абетку». Готується до видання також книжка «Lučukivka. Ukrajinśka latynka. Korotkyj pravopys». Далі буде видно.

Взагалі-то мені імпонувало б, якби «Інститут латинки» назвали таки «Інститут лучуківки».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук