Українська наука (3): mission impossible

Тиск, з яким я зіткнувся після двох перших публікацій до теми української науки (прочитати їх можна тут і тут), мої подальші спостереження і роздуми приводять мене до невтішного висновку: НАН нездатна на реформи. Мало того, її структури від низу до верхівки не уявляють, що таке реформи, в чому вони могли б полягати і як мали б виглядати результати, вони просто бояться будь-яких рухів, натяку на які-небудь зміни.

Вимагати в такій ситуації від Національної академії наук України реформ – це все одно, що простягати пацієнтові скальпель, змушуючи його прооперуватися.

Оскільки немає зовнішньої комісії, яка б, розуміючи специфіку науки та особливості її галузей, змогла провести реформи ззовні, а академія наук неспроможна здійснити їх зсередини, на початку варто бодай максимально розформалізувати наукову діяльність, що є компетенцією Міністерства освіти:

1. Скасувати перелік фахових видань ДАК. Існування такого переліку не впливає на якість друкованих у таких виданнях матеріалів, зате стимулює науковців до публікування статтей у таких виданнях власним чималим коштом, що шкодить іншим науковим часописам, які не входять до такого переліку. Це утруднює або й унеможливлює вільну конкуренцію в цій ділянці.

2. Скасувати вимоги до оформлення статтей і досліджень (дисертацій, монографій). В цій ділянці «реформи» впродовж років зводилися до того, де ставити розділові знаки. Абсурдний приклад – двокрапка: в одні часи вона ставилася відразу після слова, в інші – через відступ. Це смішно.

3. Скасувати приписи щодо обсягу дисертацій. Вони можуть мати рекомендаційно-орієнтирний характер. Обсяг дисертації визначається ділянкою науки й логікою самого дисертаційного дослідження: в одній науці це може бути кілька рядків, в іншій кілька сотень сторінок тексту.

4. Скасувати автореферат дисертаційного дослідження, передбачивши замість цього публікацію цього дослідження у вигляді книжки протягом певного часу після захисту дисертації.

5. Започаткувати банк даних, куди відразу по затвердженні вносяться теми досліджень. Знаю випадки, коли в різних осередках науковці майже одночасно готували дисертаційне дослідження на ту саму тему – хтось встигав захиститися першим, інший змушений був писати нову дисертацію.

6. Переформатувати функціонування інституцій в бік максимальної мобільності науковців.

7. Розбудовувати сектор електронних часописів.

Це не реформи, проте навіть ці крихітні зміни, перелік яких можна і доцільно продовжувати, зрушать ситуацію з місця.

Закриття і скорочення може бути побічним доцільним продуктом реформування, але воно не може бути метою реформ. Якщо така їхня мета, тоді це не реформи, а руйнування.

Якщо академічна спільнота доможеться збільшення фінансування потреб НАН, а для цього є профспілки і легітимний інструмент – страйк, це лише відтермінує дамоклів меч, проте, на превеликий жаль, не відверне його падіння. Фінансування вкрай важливе, але це, знову ж таки, не реформа.

P.S. Інститут літератури ім. Тараса Шевченка чи не єдина інституція НАН України, яка принаймні наважилась висловитися.