Вбивство міліціонера в Донецьку: Чи почує влада сигнали суспільства?

У столиці Донбасу на одному з дитячих майданчиків у ніч на 26 серпня до смерті побили міліціонера. Тіло знайшли лікарі швидкої допомоги, вони ж і зателефонували до чергової частини РВВС. Трагедія показала, до яких наслідків може призвести недовіра населення до правоохоронців.

Особливість випадку в тому, що за побиттям чоловіка, як повідомляють місцеві журналісти, спостерігало чимало людей, котрі мешкають поблизу. Зазвичай громадяни поспішають зателефонувати до міліції за серйозних інцидентів. Тоді ж сигнал до чергової частини дійшов занадто пізно – коли нападники закінчили свою брудну справу.

Повідомляється, що убитий прийшов з роботи, переодягнувся і вийшов подихати свіжим повітрям. Одягнений він був у цивільний одяг, і люди могли не знати, що це співробітник Лінійного відділу міліції аеропорту. Чи все-таки знали? "В даний момент відпрацьовуються кілька версій події, серед яких – виконання службових обов'язків, хуліганські мотиви, а також вбивство, яке скоїли раніше знайомі із загиблим особи на ґрунті неприязних відносин", – повідомила прес-служба прокуратури Донецької області.

Версію "виконання обов'язків" деякі ЗМІ відразу ж піддали сумніву. "Тобто Дядя Стьопа навіть у вільний час патрулює двори, а о 2 годині ночі вступає в нерівну сутичку з кримінальними елементами", – не без іронії пише відомий в Донецьку інформресурс Pauluskp і робить обережне припущення: "Била не одна особа, свідки є, ментів ніхто з місцевих викликати не став... А чи не суд це Лінча?"

Виключати цю версію теж, мабуть, не варто. Адже, з одного боку, навряд чи нападники не знали, що мають справу зі співробітником МВС – він їм, напевно, про це сказав. З іншого – громадянин 1987 року народження, якого правоохоронні органи Донецька вже встановили та затримали за підозрою у скоєнні нападу на міліціонера, раніше був судимий. Дві ці категорії людей, як відомо, нерідко реагують один на одного, як кішка на собаку.

Взагалі мляве втручання громадян, які спостерігали за смертельною розправою, і жорстокість нападників можна пояснювати по-різному, але один факт відкинути не можна: у світі складно знайти іншу демократичну державу, де населення відчуває до правоохоронця таку нелюбов, як в Україні. За даними правозахисників, українській міліції довіряє лише 1% населення. Люди іронізують, що міліції довіряють тільки ті, хто там працює.

Як же в цих умовах МВС України має намір боротися із злочинністю? Очевидно, що без опори на населення його зусилля будуть постійно прослизати. Що, до речі, підтверджує статистика. В останні три роки, за даними генерала міліції, нардепа Г.Москаля, кількість злочинних виявів в Україні зросла більш ніж на третину.

Від злочинності страждають, перш за все, звичайні люди. Але й сама міліція ризикує не тільки залишитися без допомоги населення (що вже давно спостерігається), але і стати об'єктом переслідування певної частини громадян. Практика функціонування поліції (міліції) у сусідній Росії показала, що "народні месники" можуть заподіяти чимало клопоту правоохоронним органам і стати серйозним дестабілізуючим чинником.

У соцмережах гуляє статистика вбивств російських поліцейських за минулий рік (нинішні дані ще не узагальнені). Так от, виявляється, тільки за перші дев'ять місяців минулого року було здійснено близько десяти тисяч нападів на правоохоронців. Цифра просто шокуюча! Убитими виявилися десятки поліцейських. Як писали газети, чогось схожого не спостерігалося навіть у "бандитські 90-ті".

Керівники російських силових відомств швидко "знайшли" причини: звинувачувати в тому, що відбувається, вони схильні пресу, яка приділяє "надмір" уваги правопорушникам у погонах, і криміналітет, що підняв голову. Мовляв, на тлі реформи МВС кримінальний світ вдався до переділу сфер впливу.

Спробу звинуватити у всіх гріхах журналістів росіяни вже давно сприймають як заїжджений анекдот. З криміналітетом, здавалося б, складніше. Проте експерти не схильні покладати всю провину за події виключно на кримінальників: мовляв, і інші громадяни РФ стають щораз агресивнішими щодо поліції і сприймають її співробітників як особистих ворогів. "У маленьких регіонах люди досі живуть, як у 90-ті , а міліціонер тоді тільки й думав, як вибити грошей з громадян. Сьогодні зарплати їм підвищили, але деякі співробітники вже не можуть відмовитися від звичного підробітку і в ході пресування населення наштовхуються на протидію", – тиражували російські ЗМІ слова колишнього слідчого А. Скоробогатова.

У деяких регіонах Російської Федерації час від часу спалахують справжні "партизанські війни" проти "ментів поганих". Одна з них сталася в Примор'ї, де з "безпредєльщиками" в погонах вступила у смертельну сутичку група молодих людей, які пройшли службу в "гарячих точках". Або ось місто Новочеркаськ. Там, як передавали ЗМІ, обурені місцеві жителі протягом п'яти років, за офіційними даними, без суду і слідства стратили шістьох поліцейських, за неофіційними – 17. Новочеркаським правоохоронці суворо наказано не надягати форму в позаслужбовий час, а після повернення зі зміни додому – доповідати телефоном у міськвідділ, що дісталися живими і здоровими. До такого "престижу" довели свою професію співробітники МВС Росії, забезпечуючи силове прикриття режиму В.Путіна, котрий, як висловився російський тележурналіст Л.Парфьонов, провадить війну проти власного народу.

В умовах очманілої від "нафтових" грошей і всевладдя путінщини у полювання на поліцейських включається щораз більше громадян : у вигляді інформаторів, замовників, виконавців і мовчазних свідків. Особливо торкнулася ця напасть північнокавказьких територій Росії. "Щодня в середньому здійснюється близько 60 різних злочинів проти поліцейських, з яких 35 – напади. Найбільше гине наших співробітників у Дагестані, де на поліцейських полюють і платять за смерть рядового поліцейського 30 тисяч рублів, офіцера – 50 тисяч рублів, а за підрив автомобіля – від 100 тисяч рублів", – стверджував голова Асоціації профспілок поліції Росії А.Лобарєв.

В Україні до такого, здавалося б, справа ще не дійшла. І, як кажуть, не дай Боже! Але гарантії, що російський "досвід" не буде затребуваним на берегах Дніпра, немає абсолютно ніякої. Адже українські правоохоронці також щораз далі віддаляються від народу. Досить згадати недавній випадок у Врадіївці, де двоє ментів стали співучасниками зґвалтування місцевої жительки І.Крашкової. Інцидент з обуренням обговорювала вся країна.

Здавалося б, державне керівництво України отримало слушну можливість розпочати реформу МВС. Цього вимагали учасники пішої ходи з Врадіївки та інших населених пунктів у Київ. Цього вимагали члени парламенту від опозиції. Цього вимагала, нарешті, нормальна логіка розвитку подій... Але влада фактично зробила вигляд, що нічого особливого не сталося. Пікет біля МВС розігнали. Організатора Врадіївської ходи Василя Любарцева заарештували, пропустили через несправедливий суд. Водночас глава МВС В.Захарченко, при якому все це відбувалося, залишився на своєму посту і днями навіть отримав з рук В.Януковича орден "За заслуги"... "Вручення ордена міністру внутрішніх справи на тлі цих подій – це плювок в обличчя суспільству , в обличчя жителям Врадіївки і родичам постраждалої. Це вже навіть не цинічно, це скотство", – писав у своєму блозі київський журналіст М.Найем.

Одними з перших вловлюють цинізм влади "перевертні" у погонах. Ще не встиг вщухнути скандал із зґвалтуванням і спробою вбити Крашкову, як врадіївські міліціонери знову "засвітилися". "Мого сина 15 серпня побили двоє міліціонерів. Вони були одягнені в цивільне, похитувалися, один з них показав посвідчення. Що саме сталося, я точно не знаю. Але є інформація, що один з них накинув на шию синові ремінь і став душити, потім удвох били", – розповів газеті "Сегодня" батько постраждалого Л.Русавскій.

У звичну колію звертає, схоже, і слідство у справі про зґвалтування. За два місяці після злочину слідчі засумнівалися, що зґвалтування взагалі було, і тепер питання стоїть так, що Крашкова повинна довести знущання, йдеться в сюжеті ТСН. "Обстановка у Врадіївці розпечена. Люди поволі готуються до нового бунту проти міліції", - передає регіональний інформресурс Mukola.net.

Справа, звісно, не тільки у Врадіївці. Тамтешня наруга над жінкою людьми в погонах породила цілу хвилю протестних акцій проти свавілля міліції по всій Україні. Однак публічні протести – це лише видима частина айсберга. Набагато небезпечнішим для майбутнього держави є те, що громадяни дедалі частіше стають мовчазними споглядальниками злочинів і, навіть побачивши криваві бійки, перестають звертатися за допомогою до людей у формі, а навпаки, принагідно обертають своє невдоволення тим, що відбувається в країні, й проти них.

Чи можна ставити подібні інциденти в один ряд з вбивствами співробітників поліції в Росії – не знаю. Не хочеться ставити, бо "партизанська війна" проти органів правопорядку нічого хорошого Україні не принесе. Від цього виграють тільки кримінальний світ, "перевертні" в погонах і корумповані політики.