Останнім часом українська влада чимраз більше говорить про візовий режим між Європою та Україною, стверджуючи, що в європейців не слід вимагати віз. Мовляв, ЄС обіцяє спростити для наших громадян видання дозволів на в‘їзд, маючи на увазі якісь п’ятирічні візи, які начебто видаються без проблем.
Я хочу розповісти свою історію, жах, який триває вже рік і ще досі не закінчився. Я навчаюся в університеті ім. Томаша Масарика в Брні (Чехія). Після закінчення навчального року я в липні 2008 року поїхала додому до Львова, на канікули. У мене була дійсна чеська студентська національна віза, але на польсько-українському кордоні мене затримали. Після п'ятигодинної тяганини по інстанціях, я отримала польську депортацію, яка була аргументована тим, що я повинна була відкрити польську транзитну візу, адже зі вступом до Шенгену, чеська віза діє лише на Чеську республіку. Польський поліцейський мене залишив серед міста, показавши рукою напрям автовокзалу.
Повернувшись додому, я отримала у Львівському консульстві Чехії брошуру*, де було вказано, що з національними візами, які були видані до вступу Чехії в Шенген, можна проїжджати країни ЄС на протягом п'яти днів лише прямим рейсом. Тобто моя віза мала діяти транзитно на Польщу.
Я не могла повернутися до Чехії через Польщу, тому я в Ужгороді подала документи до словацького консульства, щоб отримати транзитну візу. Біля віконця я одразу попередила про те, що в мене польська депортація, але мила словачка мене запевнила, що транзит я отримаю. Після 14 днів, я приїхала зі Львова в Ужгород з валізами, щоб одразу поїхати у Брно, але отримала відмову. Чому ж працівниця консульства мені не сказала про те, що мені відмовлять? Щоб взяти тридцять п'ять євро?
Після повернення до Чехії літаком я звернулася в поліцію для іноземців, щоб дізнатись, чи зможу я продовжувати свою візу з такою проблемою, на що отримала ствердну відповідь. Згодом я подала документи на поновлення перебування, але після їх перегляду поліція мені повідомила, що оскільки польська сторона занесла мене до списку «небажаних людей в ЄС» (SIS), я не можу отримати візу, і не можу продовжувати навчання.
Мені дали тимчасову візу, щоб я могла вирішити питання з польськими урядами. З неймовірними зусиллями, вимагаючи інформацію в людей, які не надто охоче хотіли її повідомляти, я дізналася, що потрібно подати апеляцію, до якої додати підтвердження університету, що я насправді студентка чеського ВУЗу, лист від українського консула і брошуру з невірною інформацію. Після надіслання цих документів, я отримала відмову. Знову подала на апеляцію, з тими ж паперами, також я знайшла таку ж брошуру, написану чеською мовою.
Після довгих місяців отримала знову відмову. Все те саме я робила і з чеськими органами, оскільки не могла постійно отримувати тимчасову візу, тому потрібно було подавати на апеляції. Коли я вже зрозуміла, що сама нічого не зроблю, я найняла адвоката, який з Польщею нічого не вирішив, бо за його словами, він не міг знайти джерело допомоги у Польщі.
Врешті решт мені допомогла знайома, полька, яка знайшла польських адвокатів. Вони написали ще одну апеляцію і знайшли таку ж інформацію, яка була у моїх брошурах, на офіційних сторінках польських консульств у Львові та Гельсінках. Після того, як польські уряди побачили, що справою зайнялись адвокати, моє вигнання з Речі Посполитої та ЄС було скасовано.
Щодо чеських установ, то тут теж виникли проблеми, оскільки вони почали неприязно до мене ставитися, адже я була «вигнанкою», та ще й до того всього українкою. Мене почали залякувати, що, нібито, і я не зможу більше отримувати тимчасові візи. На щастя, мій чеський адвокат це владнав.
І ось тільки тепер, коли минуло 13 місяців, все починає потрохи розплутуватися, мою справу знову відкрили у поліції, але досі я не отримала дозволу на проживання. Мене вигнали з роботи з причини того, що в мене не було нормальної візи. Я змушена була витратити гроші на літак, щоб дістатися до Чехії, витрачала гроші на адвокатів, переклади документів на польську мову, платила урядові податки за документи, а я всього лише студентка, обов'язок якої вчитися, а не займатися урядовими проблемами. І не справа у тих коштах, які я могла витратити на корисніші для мене речі, а у тому, скільки я витратила свого здоров'я і нервів, скільки я прожила у цілковитому стресі, через помилку польської влади. Я не мала захисту від жодної сторони, навіть від своєї рідної країни. Звертаючись до українського консула в Брно, я написала заяву, яка досі лежить непрочитана в запилених паперах. Чому до мене так ставляться європейці, коли я нічого не зробила, лише отримала хибну інформацію, яка була ними ж надана? Коли б таке сталося з європейцем, як ви думаєте, він дозволив назвати себе винним у всьому? Він би страждав цілий рік? Я сумніваюся...
У мене вже більш ніж достатній досвід отримування віз, подавання документів, і я можу з впевненістю сказати, що ніяких п'ятирічних багаторазових віз, про які так гордо говорить наше міністерство закордонних справ, «простим смертним» українцям не видають. До українців так ставляться, лише тому, що наша влада дозволяє Європі, Америці, Росії сідати собі на голову, та ще й теліпати ногами. Якщо зараз Канада запровадила для чехів візовий режим, вони, не зволікаючи, завели візи для канадців. Чому ж наші керівники країни плазують перед іншим країнам, а не дбають за своїх громадян? На мою думку, довідка про повне медичне обслідування, включаючи туберкульоз і СНІД, запроваджена чеською владою для громадян України, була останньою краплею приниження. Досить вірити, що візовий режим буде коли-небудь спрощений, потрібно діяти і завести такі ж правила гри для них, які маємо ми.
Кристина Кузнєцова